32. Вплив діяльності жінок на гуманізацію політики.

 Без високого статусу жінки неможливо стати цивілізованою та багатою державою. Статус жінок акумулює в собі особливості соціально-політичного устрою країни, рівень її економіки, культури, управління, правових норм, він чутливо реагує на глибинні зміни в усіх сферах, у суспільній свідомості, ціннісних орєнтаціях. Для більшості працездатних жінок адаптація до ринкових змін в економіці проходить надто важко. Жінки об’єктивно є менш конкурентоспроможною категорією на ринку праці. Це виявляється у зайнятості за наймом, підприємницькій діяльності, професійному та кар’єрному зростанні. Поєднання жінками суспільних функцій, пов’язаних з їхньою професійною діяльністю, та сімейних обов’язків змушує їх іноді відмовлятися від професійного зростання взагалі. У результаті програє як суспільство, так і сама жінка, тому що залишається нереалізованою значна частина її духовного та інтелектуального потенціалу. Репрезентованість жінок в органах державної влади, особливо щодо залучення високоосвічених жінок iз функцiями лідера до керівної діяльності, залишається незначною.

Існує певний жіночий стиль в управлінні. Виявилося, що жінки відрізняються методами роботи і інтересами, вони фундаментальніше і більш наполегливі в дослідженнях, менше прагнуть до влади і отримання звань і тому більше звертають увагу на відмінності і деталі, більш чуйні до нового, коммуникабельнєє і відкритіші до співпраці, тому привносять в науку інші перспективи. Давно відомо, що жінки схильні до засвоєння конкретної інформації, але поступаються чоловікам в здібності до побудови просторових уявлень. Знайдені також факти, що для затвердження наукових успіхів жінок важлива їх співпраця з чоловіками.

Даний жіночий стиль в управлінні також характеризується уважністю до соціальних проблем, які часто упускаються чоловіками.

33. Роль паритетної демократії у формуванні політичної еліти в сучасному українському суспільстві.

Визнаючи, що українська спільнота знаходиться сьогодні фактично на початку шляху до суспільства рівної відповідальності за прийняття рішень серед жінок і чоловіків як громадян країни, як, зрештою, і на початку функціонування реального громадянського суспільства, аналітики все ж визнають, що Україна як держава сьогодні демонструє прагнення повністю відповідати принципам і засадам європейської демократії у плані формування державної гендерної політики. І хоча сьогодні говорити про паритетну демократію щодо української спільноти можна лише як про ідеал в контексті євро інтеграційного вибору країни, цей напрям євро інтеграційних зусиль України залишається одним із найпослідовніших і чітко сформованих як через систему вже існуючої законодавчої бази, так і на рівні міжнародних угод.

Під гендерною демократією розуміємо систему волевиявлення жіночої та чоловічої статі у громадянському суспільстві як рівних між собою у правах і можливостях, закріплених й реально забезпечених у політико-правових принципах, діях, створенні суспільних і державних структур з урахуванням гендерних інтересів і потреб. "Гендерна демократія передбачає утвердження рівності прав, свобод, обов'язків, відповідальності й шансів чоловіків і жінок у життєдіяльності суспільства, держави і самотворенні власної особистості". паритетна демократія – це "політико-правова форма організації соціально-статевих відносин у суспільстві, за якої жінки і чоловіки мають рівний правовий та політичний статус і як рівноправні представлені й здійснюють діяльність у гендерно збалансованих органах влади та управлінських структурах". Паритетна демократія базується на пропорційному (в ідеалі – паритетному, тобто 50/50) представництві жінок та чоловіків у всіх гілках як законодавчої, так і виконавчої влади України. Фактично принцип паритетної демократії в європейських суспільствах сьогодні реалізований лише у скандинавських країнах. Україна ж займає за цим показником передостаннє серед європейських країн місце. "…зовсім не проста справа включити жіночу частину людства в [західну] традицію політичної теорії". Аналізуючи жіночу активність під час виборчих кампаній в Україні, Олена Бондаренко, зазначає, що "українські жінки стають дедалі активнішими як учасниці виборчого процесу: беруть участь у голосуваннях, у веденні виборчої кампанії, в роботі виборчих комісій. Для порівняння: у 1998 р. в окружних виборчих комісіях було 33,5 % жінок, у 2002р. – 44,42 %; у 2006 – 54,93 %". І в той же час, зазначає О. Бондаренко, хоча всі партії та блоки – суб'єкти виборчого процесу – нарешті зрозуміли необхідність присутності жінок у своїх виборчих списках, жінки дуже часто є не політичними лідерами, а скоріше іміджевими постатями, які мають на думку технологів виборчих кампаній, привабити виборця якостями, котрі не обов'язкові для політика. "Я б сказала, що технологи деяких політичних сил продовжують вважати виборця такою собі великою дитиною, яка проковтне будь-що, коли це належним чином прикрасити".