Дисципліна «цивільні договори в банківській діяльності»

11. Визначити поняття та види кредитних договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір є консенсульним, двостороннім і відплатним.

Аналізуючи сутність кредитного договору, можна дійти висновку, що значна кількість ознак цього договору тотожна ознакам договору позики. Більш того, набула поширення думка, що кредитний договір є різновидом договору позики, частковим підтвердженням чому може слугувати і позиція законодавця, закріплена, зокрема, у ч. 2 ст. 1054 ЦК, згідно з якою до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлене спеціальними нормами і не випливає із суті кредитного договору. Однією з суттєвих відмінностей між договорами позики і кредиту є те, що останній, на відміну від першого, є не реальним, а консесуальним договором. Тобто, кредитний договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних його умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Внаслідок чого, передання грошових коштів (кредиту) кредитором позичальнику є виконанням кредитором свого вже існуючого договірного обов’язку. У випадку ж невиконання ним цього обов’язку, позичальник за кредитним договором може вимагати виконання (надання кредиту в обумовлених розмірах та умовах) у примусовому порядку. Протилежна ситуація притаманна договору позики, який є реальним, а тому позичальник за цим договором не може примусити позикодавця передати йому предмет позики у зв’язку з відсутністю до моменту передачі останнього самого договору (абз. 2ч. 1 ст.1046 ЦК).

На відміну від договору позики, кредитний договір є двостороннім договором, оскільки правами та обов’язками наділені обидві його сторони (ч. 4 ст. 626 ЦК).

У зв’язку з тим, що кредитування шляхом укладення кредитних договорів є підприємницькою діяльністю різноманітних фінансових установ, іманентною рисою цього договору є його відплатність. Тобто наявність у позичальника обов’язку сплатити на користь кредитора проценти за користування наданими грошовими коштами (кредитом).

Незважаючи на ту обставину, що ч. 2 ст. 1054 ЦК передбачає можливість застосування до врегулювання договірних кредитних відносин положень §1 гл.71 ЦК, що регламентує відносини з договору позики, значна части на цих норм не може бути застосована, оскільки ці положення суперечать сутності кредитного договору. Так, відрізняються предмет та момент укладення кредитного договору (ч. 1 ст.1054ЦК), встановлюються імперативна вимога стосовно дотримання письмової форми кредитного договору (ст.1055 ЦК), підстави для відмови у наданні (ч. 1,3 ст. 1056 ЦК) та одержання кредиту (ч. 2 ст. 1056 ЦК).

Як такі, що суперечать сутності кредитного договору, не можуть застосовуватися до його регулювання також наступні положення § 1 гл. 71 ЦК: щодо розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання грошей (ч. 2 ст. 1047 ЦК), безпроцентності позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК), дострокового повернення безпроцентної позики (ч. 2 ст. 1049 ЦК) тощо. Інші положення § 1 гл.71 ЦК можливо застосовувати до регулювання кредитних відносин.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України, окрім поняття «кредитний договір», зустрічаються також поняття: «фінансовий кредит» (ч. 1 ст. 1 Закону від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), «банківський кредит» (ст. 1 Закону від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність»), «іпотечний кредит» (ст. 1 Закону від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»), «комерційний кредит» (ст. 1057 ЦК), «товарний кредит» (п. 1.11.2 ст. 1 Закону від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Під фінансовим кредитом розуміються кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент (п. З ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Така ж сама сутність понять банківського та іпотечного кредиту, під якими відповідно розуміється кредит, наданий банком, та звичайний кредитний договір, у якості забезпечення виконання якого слугує договір застави об’єкта нерухомості (тобто іпотека - ст. 1 Закону від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку»).

Інше змістовне навантаження мають поняття комерційного та товарного кредиту, які фактично являють не спеціальну діяльність фінансових установ, спрямовану на отримання прибутку, а особливості договірного співробітництва учасників цивільних відносин, при яких одна із сторін договору купівлі-продажу, поставки, підряду, тощо з тих чи інших міркувань (партнерства, звичаїв ділового обороту і т.п.) після сплати авансу, передання товару, виконання роботи не вимагає від свого контрагента одночасного зустрічного виконання з метою втілення відплатності та еквівалентності у відносинах між ними. Виходячи з цього, комерційний кредит, на відміну від кредитного договору, фактично є не самостійним договором, а лише однією з умов іншого договору, що знаходить своє втілення, наприклад, у відстрочці поставки оплаченої продукції чи авансовій оплаті послуг, що замовлені, однак ще не надані. На підставі цього, комерційний кредит не є кредитним договором у традиційному розумінні, що одним із своїх суттєвих наслідків має відсутність значної кількості публічно-правових механізмів у регулюванні подібного кредитування.

Разом з тим, незважаючи на існування досить суттєвих відмінностей між кредитним договором і комерційним кредитом, відповідно до ч. 2 ст. 1057 ЦК до врегулювання відносин з комерційного кредитування застосовуються положення § 2 гл. 71 ЦК, якщо інше не встановлено договором, згідно з яким виникло комерційне кредитування, чи застосування цих норм буде суперечити суті такого зобов’язання.

З точки зору змісту кредитної угоди кредитні договори поділяються на банківські (куди входять кредити, видані як банківськими установами, так і іншими кредитними організаціями), комерційні та товарні. Всі три різновиди договорів (та відповідних їм кредитів) мають широке практичне застосування в умовах ринкової економіки. Однак традиційно кредитний договір розглядається як юридичний факт, який породжуєправовідносини між кредитною організацією і позичальником. 

Договорів про банківські кредити у світовій та вітчизняній практиці зустрічається безліч. Але найбільш поширеними є договори про інвестиційні кредити, договори про експортні кредити (як правило, валютні) і договори про споживчі кредити. Причому видача кредитів проводиться або разовим платежем, або у вигляді кредитної лінії. 

Комерційний кредит є не самостійну операцію позикового типу, а умова возмездного договору (п.1 ст.823 ЦК). 

При такому кредиті в договір включається умова, в силу якого одна сторона представляє іншій стороні відстрочку або розстрочку виконання якої-небудь обов'язки (сплатити гроші або передати майно, виконати роботи чи послуги). Кредитування такого роду максимально широко розуміється в чинному законодавстві. Воно нерозривно з тим договором, умовою якого є. Комерційним кредитуванням взагалі може вважатися всяке розбіжність у часі зустрічних обов'язків за укладеним договором, коли товари поставляються (роботи виконуються, послуги надаються) раніше їх оплати або платіж здійснюється раніше передачі товарів (виконання робіт, надання послуг). Тому комерційним кредитуванням буде не тільки відстрочення або розстрочення оплати переданого майна, але і будь-яке авансування, попередня оплата тощо (Ст.823 ЦК). Так, приймаючи в оплату поставленої продукції вексель, продавець кредитує покупця, і навпаки, одержуючи як умови початку робіт за договором підряду аванс, замовник кредитує підрядника. У більшості випадків комерційне кредитування здійснюється без спеціального юридичного оформлення, в силу одна з умов укладеного договору (про аванс, про розстрочення та ін.) Саме для цих цілей і сформульовано правило п.2 ст.823 ЦК про те, що до комерційного кредиту застосовуються правила глави про позику, якщо інше не передбачено правилами про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання. Таким чином, дана норма як би заповнює недолік правового регулювання, якій може виникнути при здійсненні будь-якого договірного зобов'язання на умовах кредиту.

Договір комерційного кредитування передбачає також сплату відсотків за користування кредитом (за попередню оплату, відстрочку або розстрочку платежу). Якщо в договорі відсутні умови про виплату процентів, їх розмір визначається яка у місці проживання позикодавця (якщо займодавец представлений юридичною особою - у місці його знаходження) ставкою банківського відсотка (ставкою рефінансування) на день сплати позичальником суми боргу або його відповідної частини. Крім того, можуть стягуватися відсотки за невиконання

зобов'язання (прострочення виконання проавансованих робіт, неоплату товару, купленого в кредит). Якщо продавець, який одержав комерційний кредит у формі попередньої оплати, не виконав зобов'язання щодо передачі обумовленого товару, він повинен сплатити відсотки на суму попередньої оплати. Також продавець зобов'язаний сплатити відсотки при простроченні повернення отриманої суми кредиту у разі правомірного відмови покупцем від товару, за який була здійснена передоплата.

Комерційне кредитування може мати місце не тільки при передачі однією стороною іншій речей, визначених родовими ознаками, а й при передачі індивідуально-визначених речей.  Товарним кредитом називається такий кредитний договір, який передбачає обов'язок однієї сторони надати іншій стороні речі, визначені родовими ознаками (ст.822 ЦК). Товарний кредит є різновидом консенсуального позики, а тому на кредитора покладається обов'язок передати позичальнику не гроші, а речі, що визначаються родовими ознаками. У цьому полягає відмінність товарного кредиту в сенсі ст.822 ГК від реального позики речей, коли договір укладається шляхом передачі товарів в борг. Як правило, предметом товарного кредиту є такі товари, як сільськогосподарська продукція, напівфабрикати, сировину, пально-мастильні матеріали і т.д. Їх недолік в конкретний період може бути заповнений за рахунок запозичення у іншої особи. Оскільки договір товарного кредиту полягає, як правило, у виробничих цілях, до нього застосовуються не тільки правила про позику (кредит), цим визначається його консенсуальної, відшкодувальний і двосторонній характер, а також вимога про обов'язковість письмової форми, а й умови про кількість, про асортименті, про якість, про тару та інші правила голови про купівлю-продаж товарів (ст.465-485 ГК РФ), якщо інше не передбачено кредитним договором. 

Товарний кредит слід відрізняти від звичайного кредитного договору.  По-перше, однією зі сторін звичайного кредитного договору, як було сказано вище, повинен бути банк або інша кредитна установа. Індивідуальні підприємці можуть виступати в таких угодах лише в якості позичальників. Відповідно, достатньо визначена і обмежена сфера застосування кредитного договору. Договір товарного кредиту дозволяє індивідуальному підприємцю брати участь у ньому як у ролі позичальника, так і в якості кредитора. Відповідно й сфера застосування даного різновиду угод набагато ширше. 

По-друге, предметом звичайного кредиту є виключно гроші. Предметом товарного кредиту виступають інші, ніж гроші речі, визначені родовими ознаками (сировина, напівфабрикати, сільськогосподарська продукція, паливно мастильні матеріали і т.д.). Він призначений для задоволення потреб особи в продуктах виробництва і споживання, які на момент укладення договору у нього відсутні. На практиці суб'єктами товарного кредиту виступають індивідуальні підприємці, діяльність яких пов'язана зі споживанням певнихматеріалів та сировини.  Порядок укладання договору товарного кредиту регулюється ст.822 ГК РФ. Організації, що укладають договори на умовах товарного кредиту, повинні звертати особливу увагу на формування умов договорів, так як недотримання елементарних правил може призвести до серйозних негативних наслідків для обох сторін. 

Договір повинен бути укладений у письмовій формі. 

У разі надання товарного кредиту купується товар переходить у власність позичальника в момент його передачі, і організація, що отримала товар, має повне право його продавати, передавати на реалізацію іншим підприємствам, тобто здійснювати з товаром будь-які дії, передбачені законом. 

В обов'язки позичальника входить необхідність повернути в обумовлені з ним терміни товарно-матеріальні цінності точно такого ж роду і якості, оскільки в іншому випадку такі відносини можуть бути кваліфіковані як бартерні, тобто випливають з договору міни.  Мабуть, найпоширеніша помилка полягає в тому, що предмет договору товарного кредиту визначається без зазначення конкретного виду, сорту і кількості товару (наприклад, в договорі вказується: «продукти харчування»). Якщо асортимент і кількість товарів визначаються будь-якими іншими документами (найчастіше специфікаціями або доповненнями до договору), в договорі необхідно в цьому разі зазначити, що дані документи є невід'ємними частинами цього договору.