1.8 Картографічні матеріали

За допомогою аналізу та зіставлення серії спеціальних галузевих карт складається карта природних територіальних комплексів досліджуваної території.

Підготовка картографічної основи має вирішальне значення для якості і темпів знімальних робіт. Аналізуючи топографічні та інші матеріали, на попередню карту наносять:

а) гідрографічну мережу (річки, озера, ставки, водосховища, джерела);

б) форми і елементи мезо- і мікрорельєфу: заплавні і терасові (1-го, 2-го, 3-го порядків і т.д.) комплекси, рівнинні ділянки, яри, балки, улоговини, зсуви, схили різної крутизни, інші форми рельєфу;

в) генетичні комплекси четвертинних відкладів, їх основні різновиди (алювіальні, делювіальні, елювіальні, еолові, морські та ін.) та літологія (глинисті, суглинкові, супіщані, піщані, ін.); вік корінних порід;

г) генетичні різновиди грунтів, в т.ч. болота і заболочені ділянки;

д) рослинні угруповання, склад рослинності і ув'язка з елементами рельєфу;

е) господарські об'єкти: населені пункти, підприємства, зрошувальні і осушні канали, лісові смуги колодязі, трубопроводи та інші.

За наявними картографічними і літературними матеріалами складається карта природних територіальних комплексів (ландшафтів), намічається мережа маршрутів і точок спостережень для польових досліджень, місця закладання опорних профілів.

Картографічна основа (топографічна карта) для знімальних робіт (як і попередня карта ПТК) готується в масштабі 1:25000, по можливості 1:10000. Замість крупномасштабної топографічної карти можна використовувати плани землекористування, що звичайно складаються в масштабі 1:10000-1:25000, а також плани лісовпорядкування.

Для зображення місцевості та рельєфу використовують умовні позначення. Їх поділяють на масштабні, позамасштабні та пояснювальні. Масштабні або контурні умовні знаки використовують для об’єктів, які зображаються в масштабі карти – лісів, пасовищ, боліт, городів, садів, тощо.

Позамасштабними, або точковими знаками показують дрібні об’єкти, які неможливо зобразити в масштабі карти – геодезичні пункти, кургани, колодязі, тощо.

Пояснювальні умовні знаки (числові позначки, надписи та ін.) служать для додаткової характеристики місцевих об’єктів. Вони показують склад лісів, напрямок течії річки, тощо.

Рельєф на топографічних картах зображається горизонталями, які з’єднують однакові відмітки висот і відповідно передають своїм рисунком та взаємним розташуванням морфологію поверхні.

На основі рисунка та взаємного розташування горизонталей на топографічній карті визначають основні елементи та форми рельєфу досліджуваної території. Розрізняють додатні та від’ємні форми. Додатні форми рельєфу припідняті над площиною горизонту; до них належать гори, пагорби, плато, гряди, кургани, гірські пасма, тощо. Від’ємні форми рельєфу понижені відносно площини горизонту. Це котловини, уступи, яри, балки, долини рік, ущелини, тощо. В кожній із названих груп виділяють замкнуті і не замкнуті форми. Замкнуті форми рельєфу обмежені з усіх сторін схилами (пагорби, котловини), незамкнуті – не мають схилів з однієї або двох сторін (яри, долини).

При читанні топографічної карти необхідно також визначити ступінь горизонтального і вертикального розчленування рельєфу. Для цього використовують умовні лінії, які є на карті, які утворюються в місцях пересіканні різноманітних схилів – вододільні і підошвенні лінії, тальвеги і бровки.

Вододільна лінія проходить по найвищих точках двох протилежних схилів і є межею вододілу. На топографічних картах вона має хвилястий характер, горизонталі в місцях пересічення з вододільною лінією сильно вигнуті.

Підошвенна лінія розділяє основи схилів та рівнинні ділянки. На топографічних картах ця лінія має складні обриси і є межею змитих і не змитих грунтів.

Тальвег утворюється в місцях перетину двох схилів, що сходяться. В природних умовах тальвеги представлені найнижчими частинами дна ярів, балок, русел річок. На топографічних картах горизонталі в місцях перетину з тальвеговою лінією сильно вигнуті.

Бровка це лінія різкого перегину схилів. Вона відділяє схили більшої крутизни від схилів меншої крутизни. Розташовані бровки по краю балок, ярів, терас.

Рослинний покрив на топографічних картах крупного масштабу відображається дуже узагальнено. Виділяють деревну, чагарникову, трав’янисту, мохово-лишайникову і культурну рослинність. Найбільш чітко виділяють на картах ліси, для зображення яких використовується фонове забарвлення, яке поєднується з графічними знаками для показу вирубок, рідколісся, тощо. Склад порід (хвойні, листяні і мішані) зображають значками і пояснювальними написами. Цифрами вказують середню висоту і товщину дерев (в м). Чагарники і підлісок лісу позначають зеленою сіткою і штрихами.