2.6.8 Екологічна оцінка ландшафтів

Після вивчення складових природних територіальних комплексів: геологічного середовища, рельєфу, поверхневих та підземних вод, грунтів, кліматичних особливостей, рослинного покриву та антропогенних факторів необхідно дати екологічну характеристику ландшафтів, які сформувались на даній території.

Розгляд ландшафту як цілісної багатокомпонентної геосистеми зв’язано з наступними перевагами: 1) розглядається весь комплекс взаємодіючих компонентів і міжкомпонентних зв'язків; 2) фіксуються всі зміни і наслідки, які відбуваються або очікуються.

Порушення природних компонентів ландшафту в значній мірі впливає на ступінь задоволення людських потреб. Це означає, що усі властивості природного середовища, що забезпечують безпеку життєдіяльності людини, виявляються екологічно значимими. У цьому і полягає суть поняття екологічна оцінка ландшафту.

Екологічна оцінка ландшафту - це визначення ступеня придатності (сприятливості) природно-ландшафтних умов території для проживання людини і ведення господарської діяльності. Екологічна оцінка ландшафту включає:

• визначення стану ландшафтів і їхніх окремих компонентів;

• встановлення антропогенних впливів на ландшафт;

• з’ясування потенційних можливостей ландшафтів протистояти антропогенним навантаженням;

• визначення екологічних ситуацій і оцінка ступеня їхньої гостроти;

• розробку рекомендацій з поліпшення екологічної ситуації.

Проведення такої оцінки означає аналіз стану навколишнього природного середовища і його змін під впливом антропогенних факторів.

Екологічна проблема – проблема, яка виникає у сфері взаємовідносин людини із навколишнім природним середовищем; проблема, яка зумовлена діяльністю людини. Наслідок цих взаємовідносин – розвиток негативних процесів у природі (забруднення природних компонентів – води, повітря, грунту), виснаження і вичерпання природних ресурсів, зниження стійкості екосистем; зникнення видів рослин і тварин, зниження біотичного і ландшафтного різноманіття; інтенсифікація процесів ерозії, зсувних і селевих явищ; паводки, опустелювання та інші.

Екологічна ситуація – 1) сукупність екологічних проблем визначає екологічну ситуацію як певної території (регіону), так і в розрізі видів ресурсів; 2) зафіксований у певний момент стан навколишнього середовища і природних ресурсів на певній території, визначений екологічними і соціально-економічними показниками.

За ступенем небезпеки виділяються: сприятлива (безпечна), задовільна (погіршена), критична, кризова і катастрофічна екологічні ситуації.

Катастрофічна ситуація – визначається глибокими і незворотними змінами природи, втратою природних ресурсів і спроможності біоти до самовідновлення, різким погіршенням умов проживання населення, які зумовлені багаторазовим перевищенням норм антропогенних навантажень на екосистеми.

Кризова ситуація – стан екосистем із значними і практично слабокомпенсованими негативними змінами, вичерпанням природних ресурсів, проявом небезпечних для людини і довкілля процесів, різким погіршенням стану здоров’я населення.

Критична ситуація – стан екосистем, за якого додаткове антропогенне навантаження на них спричинює незворотні або некомпенсовані наслідки, внаслідок чого утворюється загроза руйнування природних, природно-техногенних і техногенних об’єктів на значній площі.

Задовільна ситуація – визначається незначними змінами екосистем, які згасають у процесі саморегуляції природних комплексів або в результаті здійснення природоохоронних заходів і слабо впливають на здоров’я людини.

Сприятлива ситуація – формується в екосистемах (природних-територіальних комплексах) не охоплених антропогенним впливом, або тоді, коли цей вплив є незначним.

Екологічна оцінка включає визначення різних видів антропогенних (технічних) впливів на ландшафти. При цьому оцінка технологічних аспектів (наявність або відсутність очисних споруд, маловідходність технологій і т.п.) розкриває не тільки якісні особливості антропогенних навантажень на ландшафти, але і ступінь їхнього впливу.

Оцінка антропогенного впливу на природне середовище проводиться на основі аналізу таких показників:

• структура угідь (в межах ландшафту, басейну річки, адміністративного району, області в цілому) – співвідношення площ земель, зайнятих сільськогосподарськими угіддями, ріллею, лісами, сіножатями і пасовищами, водою, забудовою (%);

• сільськогосподарська освоєність території, яка визначається за формулою:

, (2.6)

де К_{ос. тер} – сільськогосподарська освоєність території, %;

S₁ – площа сільськогосподарських угідь, га;

S₀ – загальна площа території, га;

• коефіцієнт антропогенної трансформації території, який визначається за формулою:

, (2.7)

де К_ат – коефіцієнт антропогенної трансформації території;

S₁ – площа сільськогосподарських угідь, га;

S₂ – площа земель під забудовою, га;

S₃ – площа земель під дорогами, га;

S₀ – загальна площа території, га;

• коефіцієнт екологічної збалансованості території, який визначається за формулою:

, (2.8)

де, К_езт – коефіцієнт екологічної збалансованості території;

S_оз – площа орних земель, га;

S_л – площа лісових угідь, га;

S_лп – площа лукопасовищних угідь, га;

S_в – площа водних угідь;

• еродованість угідь, яка визначається за формулою:

, (2.9)

де Е –еродованість угідь, %;

S₁ – площа угідь, підданих водній ерозії, га;

S₀ – загальна площа угідь, га;

• коефіцієнт перевищення гранично-допустимих концентрацій (ГДК) елементів у компонентах ландшафту (повітря, вода, грунт, рослини), який визначається за формулою:

, (2.10)

де К_ГДК – коефіцієнт перевищення гранично-допустимих концентрацій (ГДК) елементів;

С_е – концентрація елемента у компонентах ландшафту;

С_ГДК – гранично-допустима концентрація елемента;

• коефіцієнт антропогенної забрудненості (Кз) – відношення площі забрудненої шкідливими речовинами вище ГДК (S) до загальної площі (S₀):

, (2.11)

У процесі досліджень встановлюються також:

• джерела та кількість викидів забруднюючих речовин в атмосферу (тонн);

• об’єм скидів зворотних вод у водні об’єкти (м³);

• види, обсяги утворення та місця розміщення відходів;

• густота населення – кількість осіб на 1 км²;

• показник демографічного навантаження – відношення густоти населення на певній території до густоти населення в Україні.

• щільність поселень – кількість населених пунктів на 1 км².

Об’єктом оцінювання виступають природні територіальні комплекси різних рангів.

Мета оцінювання – визначення ступеня трансформованості природних територіальних одиниць та здатності їх виконувати соціально-економічні функції. Критеріями оцінювання можуть бути як бальні .шкали, так і оціночні показники. В основі оцінки ПТК лежить складання і аналіз ландшафтно-оцінних карт, які створюються на базі ландшафтних карт і оціночних показників.

Основною діагностичною ознакою антропогенних модифікацій ПТК є ступінь зміненості вертикальної структури. Вертикальна будова геокомплексу в поєднанні з іншими характеристиками чітко вказує на ту чи іншу антропогенну модифікацію.

Антропогенні фази визначаються на основі польових досліджень порівнянням сучасної вертикальної будови геокомплексу з будовою корінних ПТК. Антропогенні фази відрізняються між собою не .тільки морфологічними особливостями, а й сукупністю характеристик генетичних горизонтів: видовим складом рослинності, морфологічними і хімічними властивостями грунтових горизонтів та ін.

Корінна (лісова, лісостепова, степова) фаза характеризує спонтанне функціонування фацій за відсутності виражених у вертикальній структурі антропогенних змін. Фітоценоз відрізняється видовою різноманітністю і багатоярусністю. Наявні деревний, чагарниковий, чагарничковий і трав’яний яруси. Грунтовий профіль складається з горизонтів: лісова підстилка (Не – 0-3 см); гумусовий горизонт (3-14 см); гумусовий перехідний горизонт (HP – 14-28 см); материнська порода (Р – 28 см і нижче).

Вторинно-лісова (степова) фаза. В результаті суцільної вирубки корінний фітоценоз замінений похідним. Зменшилась кількість ярусів (горизонтів), потужність підстилки, гумусового і гумусового перехідного горизонтів.

Післялісова лучна антропогенна фаза встановлюється при антропогенно обумовленій зміні лісової рослинності лучною. В умовах сінокосіння або помірного випасу трав"яні фітоценози характеризуються ще відносно високою видовою різноманітністю при пануванні різнотрав’я і злаків. Відбуваються суттєві зміни і у грунті, на місці підстилки виникає дернина.

Деградаційна фаза. Розорювання післялісових лук або степової рослинності призводить до утворення одновидового рослинного угруповання сільськогосподарських культур. Верхні горизонти грунту внаслідок оранки переміщаються, дернина вже не утворюється, вміст гумусу зменшується. Збалансованість взаємозв’язків компонентів фації різко послаблюється, вона стає нестійкою і вразливою до процесів деградації (водна і вітрова ерозія та ін.).

Розгляд сучасного використання земель будується на основі ранжирування окремих видів використання територій і акваторій. Виділяються категорії земель, які різняться характером і ступенем антропогенного впливу:

– використовуються в природному виді;

– оброблювані,

– забудовані;

– невикористовуванні землі.

Виділяються також категорії використання акваторій:

– використовуються в природному виді;

– виробничого використання;

– водогосподарські і рибогосподарські;

– невикористовувані.

Щільність населення для оцінки екологічних проблем характеризується чотирма рівнями:

1) території з щільністю менш 1 осіб/км² - малоосвоєні землі з великою участю природних ландшафтів;

2) щільність 1-200 осіб/км² - територія із середньою інтенсивністю використання при перевазі одного виду використання;

3) щільність 200-1000 осіб/км² - інтенсивно освоєні землі;

4) щільність 1000 осіб/км² і більш - території, на яких переважають забудовані землі.