Визначення головних характеристик стоку річки

Витрата води є основною характеристикою водності ріки. Вона являє собою кількість води, яка проноситься за одиницю часу через поперечний переріз ріки; позначається Q, виражається в метрах кубічних за секунду (м³/с).

З величиною витрати води пов’язані всі інші елементи режиму ріки: рівень води, швидкість течії, каламутність потоку і т.д. Являє собою добуток площі поперечного перерізу w (м²) та швидкості течії води v (м/с).

(2.3)

За допомогою методів гідрометрії можуть бути вирахувані середньодобові витрати. Шляхом осереднення щоденних величин за відповідні інтервали часу вираховується середньодекадна, середньомісячна та середньорічна витрата води. Осереднюючи ті або інші значення витрат за багаторіччя, отримують середні багаторічні величини.

Об'єм стоку – це кількість води, яка проноситься в даному розрізі ріки за інтервал часу більший секунди; вимірюється в метрах кубічних (м³), позначається V. Згідно визначенню

, (2.4)

де Q – витрата води в м³/с середня за інтервал Т секунд.

В частковому випадку об’єм річного стоку вираховують за формулою:

(2.5)

де Q_р – середньорічна витрата води;

31,5 ^. 10⁶ – кількість секунд за рік.

2.6.6 Рослинність

Дослідження рослинності (фітоценозів) проводять на пробній геоботанічній площадці. Форму площадки бажано наблизити до кругової або квадратної. Але у випадку яскраво вираженого переважання довжини фації над шириною пробна площадка може бути прямокутної форми і орієнтується вздовж напряму фації. Площа лісової або чагарникової геоботанічної площадки 400 м², площа лучної або болотної - 100 м². При малих розмірах фації пробною площадкою є вся її територія.

Визначення типу лісорослинних умов (типу лісової ділянки, едатопу) базується на індикаторній властивості рослинності і, в першу чергу, на складі, структурі й продуктивності лісових ценозів. Для характеристики типу лісової ділянки слугує едафічна сітка. Едафічна сітка побудована за двома найважливішими едафічними факторами: грунтовому багатству (трофності) і вологості грунтів (табл. 2.8.).

За багатством грунтів місця зростання, зайняті лісом і не зайняті ним, але лісопридатні поділяють на чотири групи (трофотопи):

А – бори, дуже бідні місцезростання, що формуються на кам’яних розсипищах, пісках, сильно скелетних грунтах більш важкого механічного складу, торфовисто-підзолистих грунтах та ін. У борових місцезростаннях проростають лише невибагливі деревні і чагарникові породи – сосна звичайна, сосна гірська та ін. Зустрічаються вони в долинах рік (борові тераси), на рівнинних межиріччях. В Український Карпатах бори зустрічаються в зоні давньольодовикових високогір’їв, крутосхилих середньогір’їв.

Таблиця 2.8 – Типи умов місцезростання (едафічна сітка)

Гігротопи	Трофотопи
	А бори	В субори	С сугруди	D груди
0 дуже сухі	А0 дуже сухий бір	В0 дуже сухий субір	С0 дуже сухий сугруд	D0 дуже сухий груд
1 сухі	А1 сухий бір	В1 сухий субір	С1 сухий сугруд	D1 сухий груд
2 свіжі	А2 свіжий бір	В2 свіжий субір	С2 свіжий сугруд	D2 свіжий груд
3 вологі	А3 вологий бір	В3 вологий субір	С3 вологий сугруд	D3 вологий груд
4 сирі	А4	В4 сирий субір	С4 сирий сугруд	D4 сирий груд
5 мокрі	А5 мокрий бір (мшара)	В5 мокрий субір (сумшара)	С5 мокрий сугруд (согра)	D5 мокрий груд (ольс)

В – субори, бідні місцезростання, близькі до борових, які формуються на супісках, сильно кам’янистих грунтах, суглинистих, супіщаних і торфовистих грунтах гірських схилів і т.п.

С – сугруди – відносно багаті місцезростання, які займають проміжне положення між суборами і грудами. Тут домінують деревні і чагарникові породи – мезотрофи. У корінних деревостанах переважають смерека, ялиця, бук, вільха сіні, дуб скельний. Найбільш розповсюджені в лісових місцевостях.

D – груди, найбагатші місцезростання, які формуються на потужних і середньопотужних слабокам’янистих грунтах некрутих схилових фацій. Для грудових місцезаселень особливо характерна наявність порід – мегатрофів – ясену, бузини чорної та ін.

Кожну групу грунтового багатства поділяють у свою чергу на шість груп вологості – гігротопів: 0 – дуже сухі; 1 – сухі; 2 – свіжі; 3 – вологі; 4 – сирі; 5 – мокрі.

Для кожного гігротопу характерне панування рослин певної екологічної групи.

Уявлення про склад насаджень дає формула деревостану. Остання являє собою запис за допомогою спеціальних шифрів, співвідношення особин кожної деревної породи фітоценозу в балах за умови, що за 10 балів взято загально число стовбурів головного ярусу. Так, формула 7Бк 2Ял 1См + Яв означає, що 7/10 загального числа стовбурів деревостану припадає на долю бука, 2/10 на долю ялиці, 1/10 на долю смереки і домішок, менше ніж 1/10 бала складає явір.

Назви деревних і чагарникових порід, трав’янистих та інших рослин даються із зазначенням родової і видової належності: „дуб звичайний”, „дуб скельний”, „сосна звичайна”, „сосна гірська”, „сосна кедрова”, „жимолость чорна”, „живокіст серцевидний” і т.д.

Невідомі рослини записують тимчасовими знаками і закладають під цими самими знаками в гербарій і супроводжують номерами точок комплексного дослідження з тим, щоб пізніше вони будуть визначені і вписані в бланк. Ці знаки мають такий вигляд: В-141-13, що означає: невідома рослина під номером 13 із фації В-141.

Назви трав’янистих рослин записують також і за ярусами. Спочатку записують всі рослини самого найвищого ярусу А, починаючи з домінуючої в цьому ярусі рослини. Для зручності подальшого аналізу її назву бажано підкреслити; поряд з позначенням ярусу відмічають його середню висоту, наприклад, "А-75-80". Потім в такому самому порядку від домінуючого до представленого в одиничній кількості екземплярів виду записують всі компоненти інших ярусів: В, С та -ін.

До покриву підросту відносять молоді екземпляри деревних порід, що не досягли половини висоти материнського ярусу.

До ярусу підліску відносять чагарникові й ті деревні породи, які в даних фаціальних умовах мають кущоподібну форму і розмножуються лише вегетативним шляхом.

Проективне вкриття визначають, за відношенням проекції наземної частини рослин до площі пробної ділянки і виражають у відсотках. Загальне проективне покриття трав’яного покриву (загальне вкриття) не може перевищувати 100%.

Розподіл по території рослин характеризують одним із таких показників: а) рівномірно – р; б) нерівномірно (групами) – нр.

Видовий склад рослин має бути описаний по можливості найбільш повно. В нього включають не тільки вищі рослини, але й мохи, папороті, лишайники. Списки рослин групують їх за основними родинами: злаки, осоки, складноцвіті тощо. Бажано списки рослин укладати за такою формою: 1) порядковий номер; 2) назва рослини; 3) середня висота в сантиметрах; 4) рясність; 5) покриття; 6) фенологічна фаза; 7) розвиток виду на час опису.

Для господарської оцінки асоціацій потрібно вказати, в якому стані вони знаходяться (переліг і його вік, цілина, пасовище, сіножать тощо).

Визначення видового складу ярусів деревостану та чагарників не спричиняє великих труднощів, тому що дерева та чагарники мають невелику кількість видів, їх легко розрізнити, і тому вони добре запам'ятовуються.