10. Дидактичний цикл. Характеристика його компонентів.

Навчання розглядається як суб`єкт — суб`єктна та суб`єкт — об`єктна взаємодії. Вона здійснюється на основі циклу управління.

Кібернетичний цикл управління включає в себе формулювання цілей, розроблення способів діяльності для досягнення запланованого результату та реалізацію цих способів, отримання інформації про ступінь досягнення цілей, здійснення корегувального впливу. На схемі:I— висунення цілей діяльності;II— розроблення і реалізація способів діяльності, спрямованих на досягнення цілей діяльності;III— отримання інформації про ступінь досягнення цілей діяль¬ності;IV— планування і здійснення корегувального впливу. Навчання має цикловий характер у тому розумінні, що воно розпочинається з формулювання мети навчання, організації змісту матеріалу, на розкритті якого і буде розгорнута реалізація даної мети, далі настає стадія обов`язкового вибору цілої сукупності методів і засобів навчання, за допомогою* яких учитель зміг би забезпечити досягнення цієї мети, приведення відповідних дій у реальну взаємодію, нарешті отримання інформації про ступінь досягнення мети навчання з оцінкою розбіжності між наявним ступенем і запланованим для кожного конкретного учня. Для того, щоб гармонізувати всі дії вчителя, пов`язані з усіма компонентами дидактичної системи, необхідно здійснити адаптацію дидактичної системи щодо всіх особистісних параметрів учня. Таким чином, навчання — це взаємозв`язана сукупність діяльностей учителя й учнів, яка як про¬цес є їх взаємодією, в ході якої учитель здійснює управління засвоєнням учнями знань, умінь і навичок та на цій основі розвиток їх розумових, емоційних і творчих сил.

11. Соціально-економічні і педагогічні засади реформування школи.

Проект Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті охоплює усі проблеми та необхідні засади реформування освіти. Головними принципами проекту є пошук нових, відкритих і демократичних моделей управління, впровадження системи високопрофесійного наукового, аналітичного й прогностичного супроводу управлінських рішень, мінімізація впливу конкретних посадовців на процес управління освітою. Кінцева мета — зробити всіх учасників педагогічного процесу — від управлінців до батьків учнів — активними, реальними суб’єктами розвитку освіти.

Дослідники переконані: які б реформи не відбувалися в освіті, які б не пропонувалися ідеї щодо її змісту та найновіших технологій, вони завжди будуть недостатніми. Оскільки найважливішою ланкою поліпшення якості освіти був і залишається вчитель. Разом з тим якість підготовки педагога за останні роки погіршилась. До того ж за цей час зі школи пішли найкращі вчителі. У зв‘язку з низьким соціальним статусом учителя, цю професію обирає не найталановитіша частина молоді. За даними досліджень, 25—40% випускників педагогічних навчальних закладів не мають позитивної мотивації до своєї професії. В системі української освіти працюють лише 8% педагогів-новаторів, негативно ставляться до інновацій майже чверть учителів.

Підготовка вчителя і педагога є центральним завданням модернізації освіти, засадничим принципом державної освітньої політики». Держава, суспільство і школа мають значно більше уваги приділяти здоров’ю підростаючого покоління. Соціальне забезпечення і захист учасників освітнього процесу повинна гарантувати держава. Вирішення цієї проблеми здійснюється шляхом підвищення соціальних витрат на систему освіти, зарплати та стипендії, проведення активної соціальної політики».

Разом із цим сьогодні навчальний процес у педагогічних вузах потерпає від роздробленості, наприклад для студентів факультетів початкового навчання пропонується сорок шість обов’язкових курсів і п’ять на вибір. На інших факультетах число курсів доходить до 60. Орієнтація вищої педагогічної школи на те, щоб до навчальних планів додавати нові предмети замість перегляду і відповідної корекції існуючих, помилкова, вважають фахівці.