24. Учіння – діяльність суб’єкта навчання. Характеристика його компонентів.

Учіння - діяльність тих, хто навчається.

Учіння - це система навчально-пізнавальних дій учнів, спрямованих на опанування знаннями, навичками та вміннями їх застосування у професійній діяльності, формування особистості громадянина України.

І. А. Зязюн виокремлює такі основні компоненти процесу учіння :

- суб'єкт учіння - індивід, який навчається, здобуває знання;

- об'єкт, на який спрямовується активність суб'єкта - знання, які належить опанувати суб'єкту;

- знання, опановані суб'єктом в результаті учіння.

Структура навчальної діяльності суб'єкта учіння має три взаємопов'язані аспекти: мотиваційний, процесуальний і змістовий. Вони діють у комплексі. Через те сутність учіння полягає не стільки в опануванні певних знань, навичок та вмінь, стільки в оволодінні методикою учіння, умінні вчитися, у формуванні ефективної методики самоосвіти.

Види учіння: Так, за видом набутого пізнавального узагальненого та конкретного досвіду учіння може бути засвоєнням чуттєвого (екстероцептивного та пропріоцептивного) і раціонального (емпіричного та теоретичного) матеріалу, а також досвіду практичної та дослідницької діяльності, репродуктивної та творчої. Учіння можна розрізняти як організоване та стихійне за умовами його перебігу.

І. І. Ільясов виділяє цілеспрямоване, довільне або нецілеспрямоване, мимовільне учіння як побічний продукт інших процесів та діяльностей, наприклад, як результат ігрової діяльності.

Отже, поняття учіння та учбова діяльність не є тотожними. Учбова діяльність є однією з форм учіння.

Учбова діяльність суб'єкта має структуру, до якої входять такі компоненти: І) мотивація; 2) учбові задачі в конкретних ситуаціях; 3) учбові дії; 4) контроль, що переходить у самоконтроль; 5) оцінка, що переходить у самооцінку.

Мотивація є одним з важливих компонентів цієї діяльності. Вона с джерелом активності суб'єкта.

Мотив - це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають її спрямованість.

Види мотивів розрізняють в залежності від: 1) характеру участі у діяльності (усвідомлені, реально діючі мотиви); 2) часу зумовлення діяльності (тривала-коротка мотивація); 3) соціальної значущості (соціальні-вузькоособистісні); 4) включеності у діяльність або від таких мотивів, що знаходяться поза нею (широкі соціальні мотиви та вузькоособистісні мотиви); мотиви конкретного виду діяльності та інші.

В залежності від зв'язку мотиву зі змістом або процесом діяльності (внутрішні, зовнішні мотиви), мотиви класифікуються так:

1. Внутрішні мотиви. Мотиви, які пов'язані з процесом і змістом діяльності (коли до діяльності спонукає її процес і зміст, а не зовнішні чинники).

2. Зовнішні мотиви:

2.1. Широкі соціальні мотиви:

а) мотив обов'язку і відповідальності перед суспільством, групою, окремими людьми;

б) мотиви самовираження і самовдосконалення;

2.2. Вузькоособистісні мотиви:

а) прагнення отримати схвалення з боку інших людей;

б) прагнення отримати високий соціальний статус (престижна мотивація).

До другої групи входять такі підгрупи:

а) широкі соціальні мотиви;

б) вузькі соціальні, або позиційні мотиви, що полягають у прагненні зайняти певну позицію.

Другим компонентом учбової діяльності є учбова задача. Відповідно до основних положень теорії діяльності кожна дія людини спрямована на розв'язання задачі.

Велику роль в учбовій діяльності учнів відіграють дії контролю, самоконтролю, оцінки і самооцінки: контроль за виконанням дії здійснюється на основі механізму зворотного зв'язку або зворотної аферентації; у діях контролю (самоконтролю) й оцінки (самооцінки) можна виділити три ланки: а) модель, образ потрібного, бажаного результату дії; б) процес зіставлення цього образу дії з реальною дією; в) прийняття рішення про продовження та корекцію дії.