31. У рамки діяльнісної парадигми (від гр. — приклад, взірець) вписується й теорія психічного розвитку в онтогенезі українського психолога г.С. Костюка (1899—1982).

За теорією, психічний розвиток зумовлюється єдністю біологічних (спадкового, яке визначає анатомо-фізіологічну будову організму) і соціальних (матеріальних і духовних цінностей, доступних дитині) умов [24; 25]. Від них залежать індивідуальні і типологічні відмінності у психіці людини, але провідну роль у психічному розвитку відіграє навчання і виховання – спеціально організоване засвоєння дитиною надбань попередніх поколінь. Дитина вибірково сприйнятлива до соціальних умов, саме ж середовище змінюється для неї у зв'язку з дозріванням, визначеним генотипом (від гр. – походження і тип), ростом інтелектуальних можливостей, виникненням нових видів діяльності. Єдність біологічного і соціального виявляється у взаємозв'язку дозрівання, навчання і виховання.

За Г. С. Костюком, психічний розвиток відбувається нерівномірно (є фази прискорення й уповільнення), гетерохронно (в той час як розвиток одних прискорюється, інших – уповільнюється), шляхом надбудови нових структур над уже утвореними. При цьому первісні психологічні структури формуються за участю безумовно-рефлекторних механізмів дитини. Нові структури виникають через диференціацію – виокремлення якихось елементів, й інтеграції – їх нового об'єднання. Між новими та вже існуючими структурами виникають суперечності, які стають рушійними силами психічного розвитку (це може бути розходження між новими потребами дитини і досягненим нею рівнем володіння засобами, необхідними для їх задоволення).

На певному етапі онтогенезу формуються психічні властивості: розумові, емоційні, вольові, моральні, трудові; характерні риси свідомості й самосвідомості дитини. Якщо до цього вона характеризувалась як індивід – носій природних психофізіологічних властивостей, то відтепер – і як особистість, її характеризує свідомість, самосвідомість та несвідоме, активність у процесах спілкування і діяльності.

Г.С. Костюк визнавав і "спонтанний характер психічного розвитку", але загалом розробив суто детерміністичну теорію, яка знайшла втілен­ня у колективній праці його учнів [13].

На думку академіка В А. Роменця, на кожному етапі історії психології (міфологічному, філософському і науковому) людина, щоразу зосереджуючись на певному компоненті вчинку, здійснює самопізнання закономірним чином: спочатку зводить психіку до її виявів, потім освоює її як реальність і, зрештою, здійснює процес її цілеспрямованого пізнання (див. табл. 1, 2).

XX ст. (табл. 3) щодо цього має свої відмінності: вчинок заявляє про себе післядією, яка виконує особливу культурно-історичну функцію у психології – спонукає людину до рефлексії (від лат. – відображення). Самопізнання трансформується у самоаналіз. Відтак людина знову звертається до себе, але вже на рівні історичного самоусвідомлення, що відкриває перед нею шлях до самостворення.

Відбувається це в ході розвитку культури XX ст. Якщо ж розглядати напрямки психології, то вони «ніби втратили предмет своєї дисципліни у наукових пошуках, психологія має повернутись до самої себе» [34, 102\. Для цього вона із сцієнтистської (від лат. – знання, наука) має перетворитися на гуманістичну, тобто культурно-історичну.

Очевидно, психологію майбутнього очікує поява нових теорій – ланок безперервного процесу пізнання людиною самої себе.

Г.С.Костюк вважає, що на дитину впливають лише ті зовнішні умови, з якими вона вступає в активний зв'язок. Особистість не є пасивним продуктом взаємодії спадковості та середовища. Взаємодія цих факторів реалізуються через активність дитини.

32. Виникнення і розвиток психіки - одне з найскладніших питань. Наукове пояснення цього питання розвинулося на основі досягнень біологічної та історичної наук. На певному етапі розвитку природи завдяки взаємодії механічних, термічних, хімічних, акустичних та світлових властивостей матерії з неорганічної матерії виникла органічна матерія - білкова речовина. В органічному світі процес відображення набрав нових властивостей.Якщо в неорганічної матерії згаданий процес має пасивний характер, то у живій - активний, відмінною рисою якого є здатність предмета, який відображає, реагувати на відображуване. Першими проявами такого біологічного відображення є процеси обміну речовин - асиміляція та дисиміляція, що відбуваються в живій матерії і є необхідною умовою життя. Складні білкові молекули, які називають коацерватами, здатні реагувати на впливи, пов'язані з обміном речовин.  Досягнення сучасної біології та біохімії свідчать, що коацервати реагують на впливи, корисні та шкідливі для засвоєння речовин і тих умов, за яких вони відбуваються. Індиферентні ж впливи не викликають реакції. Це властивість коацерватів називається дратівливістю. Дратівливість живої матерії є основною властивістю, що виявляється під час переходу від неорганічної матерії до органічної. Дратівливість характерна для рослинної стадії розвитку.  На стадії виникнення життя живі істоти починають реагувати не тільки на біотичні впливи, що входять у процес обміну речовин, але і на нейтральні, небіотичні впливу, якщо вони сигналізують про появу життєво важливих (біотичних) впливів. Здатність реагувати на нейтральні подразнення, які сигналізують про появу життєво важливих впливів, називають чутливістю. Поява чутливості є ознакою виникнення психіки як результат еволюції матерії.

Один зі шляхів системного дослідження психічного процесу – це виділення його рівнів:  •сенсорно-перцептиві процеси;  •уявлення;  •мисленнєво-мовлєнневі процеси, понятійне мислення, інтелект.

Рівні психічного відображення розрізняються:  – його глибиною й обсягом ;  – умовами, необхідними для формування й розвитку;  – особливостями прояву його регулюючої функції.

Сенсорно-перцептивні процеси – це генетично вихідний рівень відображення. Їх специфіка полягає в тому, що образ формується в умовах безпосередньої взаємодії суб'єкта з об'єктом і розгортається в реальному масштабі часу. Людина сприймає об'єкт у тім місці, де він знаходиться, і в той момент часу, у який він діє на органи чуття. Уявлення: уява, образна пам'ять тощо – усі ці образи вторинні. З погляду теорії відображення уявлення – це узагальнений образ, у ньому з'єднуються образність (наочність) і узагальненість. Уявлення – сполучна ланка між сприйманням і мисленням.

Мисленнєво-мовлєнневий рівень відбиває істотні зв'язки й відношення між явищами об'єктивної дійсності. Відображення на різних рівнях здійснюється в різних формах – образній чи понятійній – та їх сполученнях. В образі так чи інакше відтворюється оригінал, знак – заступник оригіналу; в образі відбивається одиничне, конкретне, суб'єктивно забарвлене, у знаку – сутність, загальне, абстрактне, очищене від суб'єктивності. На рівні сенсорно-перцептивних процесів переважає образна форма, на рівні мисленнєво-мовлєнневих процесів – знак, на рівні уявлень – перехідна форма. Але зв'язки між рівнями й формами неоднозначні і нежорсткі, у реальному процесі психічного відображення співвідношення між ними змінюється. 

33. Характерна ознака психічної реакції – чутливість організму до індиферентних подразників, які за певних умов (коли вони збігаються з біологічно важливими подразниками) сигналізують про можливість або потрібність задовольнити біологічні потреби організму.

Чутливість виникає на основі подразливості. Чутливість, вважає О.М. Леонтьєв, – це реакція на впливи, які орієнтують організм у середовищі, здійснюючи сигнальну функцію.

Подразливість – властивість усієї органічної природи. Завдяки їй у рослинному світі відбуваються вроджені реакції – тропізми.

Тропізм – це автоматичні рухи в певному напрямку рослин і найпростіших організмів, зумовлені відмінностями перебігу фізико-хімічних процесів у симетричних частинах організму, що є реакцією на однобічні впливи подразників на організм. Теорію тропізмів у тварин розробив німецько-американський біолог Жак Леб (1859-1924). Недоліком його теорії було твердження про те, що ці реакції тварин механічні, але під впливом досвіду вони набувають пластичності та мінливості.

Розрізняють фототропізми, хемотропізми, геліотропізми, гальванотропізми та ін., відповідно до різновидів енергії, що діють на організми у звичних умовах їх існування. Рух соняшника, наприклад, відбувається під впливом фото- і термотропізмів; у напрямку проростання коріння та стебла, в поведінці хробаків і деяких комах, які закопуються в землю або повзуть до верхівок рослин, виявляється дія геотропізмів, фототропізмів або термотропізмів.

Під впливом умов існування виникла нервова система, основною властивістю якої є чутливість до впливів навколишнього середовища. Водночас виник механізм стихійного відображення, який ускладнювався у зв'язку з утрудненням умов існування, що й спричинило еволюційні зміни будови організму.

Розрізняють такі головні стадії розвитку психіки тварин:

а) стадія елементарної сенсорної психіки;

б) стадія перцептивної психіки;

в) стадія інтелекту.

Поведінка людини- це складний комплекс пристосувань, спрямованих на задоволення потреб її організму (фізіологічних, соціальних, духовних). Вона складається із закріплених спадково рефлекторних реакцій і звичок, навичок, набутих за допомогою навчання.

Ідею про те, що вся психічна діяльність людини є рефлекторною, вперше висловив 1863 року І. М. Сєченов. На початку XX ст. її експериментально підтвердив І. П. Павлов і перетворив на вчення про вищу нервову діяльність.

34. На сенсорній стадії, під впливом повторення з покоління в покоління умови життя, дії, корисні тваринам, спадково закріплювались і набули вродженого безумовного характеру. Безумовні рефлекси - це вроджені видові рефлекси. Захисні, орієнтовні та інші рефлекси забезпечують розпізнавання необхідних подразників і задоволення життєво важливих потреб. Звичайно, аналізатори сприймають і інші подразники, індиферентні для організму, але видовий досвід не може використати цю інформацію і вона для нього втрачається. Безумовні, рефлекторні дії, поступово ускладнюючись, набувають форми інстинктів.

Інстинкт - це ланцюжок безумовних рефлексів, вроджена, видова форма поведінки тварин. Це жорстка програма поведінки в разі дії певного подразника. Якщо ж характер дії подразника змінюється, тоді неминуча смерть, оскільки пристосування до нових умов немає.

Інстинкт - це незмінна програма: птахи будують гнізда, характерні лише для цього виду, причому навіть особини, вирощені в інкубаторі, приступали в певний час до будівництва властивих саме цьому виду гнізд.

Перцептивна стадія розвитку психіки у тварин характеризується оволодінням тваринами індивідуальними формами поведінки. Зміни умов існування плазунів і особливо ссавців висунули високі вимоги до організму з точки зору його пристосування до зовнішнього середовища. Змінювалися будова тіла тварин і функції їхньої нервової системи. Відбулася подальша диференціація органів чуття, особливо для сприймання сигналів на відстані, а також тих органів руху, якими можна користуватися.

Розвивалась аналітико-синтетична діяльність кори: відображається сукупність властивостей, цілісні предмети. З'явилися індивідуально набуті й закріплені вправлянням способи поведінки тварин -навички.

Усім відоме дресирування тварин якраз і спрямоване на формування навичок. Навички спираються на інстинкти: що краще ми знаємо інстинкти тварин, то легше вдається виробити відповідні навички). Навички формуються і в природних умовах життя: вовки в полі йдуть жертві навперейми, а в лісі нападають із засідки.

Фізіологічною основою навичок є тимчасові нервові зв'язки в корі головного мозку, які закріплені шляхом повторення, - умовні рефлекси.

Для утворення умовного рефлексу необхідні збіг у часі індиферентного та безумовного подразників, випередження індиферентного в часі та певна кількість повторень.

Формування навичок є научінням. Для цього необхідні певні умови, зокрема вроджена схильність тварини до таких дій Навички можуть суттєво відрізнятися одна від одної: в одному випадку за своїм автоматизмом вони наближуються до інстинктів

Водночас навички - це достатньо консервативна форма поведінки. Утворившись, вони довго зберігаються, навіть якщо необхідність у них щезає.

Навички можуть блокувати, гальмувати прояви вродженої форми поведінки.

На певному етапі еволюції виникає нова форма психічного відображення - інтелектуальна поведінка тварин, її основу становить відображення складних відношень між окремими предметами. Ворони, кішки, собаки тощо передбачають результат ситуації (наприклад, чекають їжу в кінці трубки), а це вже тип розумної поведінки. При цьому виконується складне пізнавальне завдання: вловлюються відносини між предметами, прогнозується розвиток подій, передбачається результат.