1. Психологія – наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини.

Психічні факти виявляються об'єктивно, зовні: в міміці, рухах, діяльності і творчості; і суб'єктивно, внутрішньо: у відчуттях, сприйманні, увазі, пам'яті, уяві, почуттях, волі тощо. Разом з тим їх зміст може усвідомлюватися або існувати в неусвідомлюваній формі.

Зміст і динамічну характеристику стосунків людини слід шукати в її мотивах, потребах, меті, до якої вона прагне, а також у властивостях темпераменту, характеру та її здібностей.

Психологія – одна з наук про людину. Предметом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини – психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного і суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона – метод орієнтування організму в навколишньому світі, регулятор поведінки і діяльності в динамічних умовах середовища.

З'ясування специфічних особливостей явищ, які вивчає психологія, є досить складним. Розуміння цих явищ багато в чому залежить від світогляду, якого дотримуються науковці.

Нова ситуація в психологічній науці вимагає уточнення предмета психології, з'ясування того, як співвідносяться теоретико-методологічний і прикладні аспекти. Її предметом насамперед є психіка людини, особистість, психологічні основи розвитку соціальних, морально-психологічних, професійних і ділових властивостей під впливом суспільної дійсності як зовнішнього психічного.

Предмет психології – закономірності розвитку і вияву психічних явищ та їх механізми.

Отже, предмет психології має складну комплексну структуру, основними ланками якої є:

• людина та її психіка, досліджувані в процесі філо- та онтогенезу;

• зовнішнє психічне як носій психоенергетичного потенціалу і впливу;

• внутрішнє психічне, яке перебуває на несвідомому, підсвідомому, свідомому і надсвідомому рівнях, його вплив на життєдіяльність людини;

• людина як особистість та індивідуальність;

• людина як власне «Я», соціальна роль, зовнішнє психічне;

• питання розроблення технологій взаємодії індивіда з власною психікою з метою її збереження й захисту;

• відновлення психоенергетичного потенціалу, саморозвитку й подальшого самовдосконалення;

• взаємодія людини із зовнішнім психічним і зміна останнього тощо

3.Психологія – наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Галузь знань про внутрішній – психічний – світ

Загальна психологія – дисципліна, що намагається знайти відповіді на принципові питання, що встають перед психологією в цілому, виробити теоретичні принципи, обґрунтувати методи психологічного пізнання, сформулювати основні закономірності існування і розвитку психічної реальності.

Предметом психології є психіка (від грец. psychikos - душевний) людини і тварини" тобто психічні явища, притаманні людині і тварині. Факти психології - це не предметні речі, а різні за змістом, інтенсивністю, тривалістю, пов'язаними між собою процеси, що перебувають у розвитку та належать певній людині. Предмет психології – основні закономірності породження (походження) і функціонування психічної реальності.

ПСИХОЛОГІЯ - це наука, яка вивчає факти, закономірності і механізми виникнення, протікання і прояви психічних явищ. Таким чином, психологія вивчає психіку або психічні явища. Психічні стани - рівень працездатності і якості функціонування психіки людини в конкретний момент часу. Психічні освіти - психічні явища, що виникають в ході життєвого досвіду людини і що виражаються у рівні знань, умінь, навичок, в сукупності звичок. Психічні властивості - стійкі особливості особистості, що забезпечують типова поведінка, що виявляється в діяльності і спілкуванні з іншими людьми. Психічні процеси - динамічні психічні явища, які обумовлюють відображення і усвідомлення людиною впливів навколишнього світу. Психічні пізнавальні процеси - сукупність явищ, які дозволяють людині вивчати навколишній світ, інших людей, самого себе. Можна говорити про специфічні завдання психології в конкретних сферах (сім'ї, професійної діяльності, політиці, освіті і т.д.). Також необхідно відзначити, що завдання психології визначаються тими загальними проблемами, які дозволяє суспільство в конкретній державі в той чи інший історичний період. Коротко завдання психології можна сформулювати так: • Навчитися розуміти сутність психологічних явищ та їх взаємозв'язок; • Навчитися керувати ними; • Використовувати отримані знання на практиці; Бути теоретичною основою практики психологічної служби.

4.Психіка (від гр. psychikos – душевний) – 1) функція мозку, сутність якої полягає у відображенні дійсності у вигляді відчуттів, сприйняттів, уявлень, мислення, почуттів, волі тощо; визначає якісну своєрідність поведінки людини і тварини. Вища форма психіки, що виникла в процесі праці й пов'язана з розвитком мовлення, – людська свідомість; 2) духовна організація людини, сукупність її душевних якостей, душевний склад.

Психіка виконує сигнальну та регулятивну функції. Сигнальна функція психіки полягає в повідомленні людині про умови її життя, інших людей і її саму. Між сигналом і відповіддю на нього виникають певні відношення і зв'язки, «умовні рефлекси» (І. Павлов). Одні сигнали - подразники зовнішнього світу (звук, світло, тиск, колір) - викликають відчуття, сприймання, зумовлюють виникнення у мозку відчуття чи образу.

Регулятивна функція психіки полягає в узгодженні завдяки дії відчуттів, сприймання, мислення, уяви поведінки та діяльності із зовнішніми умовами Якщо об'єктом діяльності є інша людина , регулятивна функція стає ще складнішою.

Психічні процеси регулюють поведінку за умови наявності апарату зворотного зв'язку, покликаного забезпечувати особистість інформацією про правильність дії, руху. Зворотний зв'язок у психології означає, що кожна дія оцінюється мозком на відповідність її результатів запланованому, запрограмованому, доцільному. У психіці функціонує єдина циклічна система, куди надходять сигнали про результати дій (зворотний зв'язок). У цьому зв'язку зіставляються результати дії з її образом, виникнення якого передує їй.

Завдяки психіці людина може розгортати послідовну програму дій, виконувати операції у внутрішньому плані, а потім переводити їх у зовнішній. Особливим видом психічної активності є прогнозування діяльності, визначення мети, передбачення, що допомагає людині (живій істоті) заздалегідь підготуватися до дії. Так, собака оббігає кущі, навперейми женеться за зайцем. Учень може передбачити, що йому скаже вчитель за конкретний учинок. Чим розумніша особистість, тим на віддаленішу перспективу вона передбачає. Якщо людина не може передбачити результат учинку, вона не може діяти самостійно, їй потрібні підказки, зовнішнє корегування.

Відповідно до психоаналізу З. Фрейда, психіка складається з трьох інстанцій – свідомого, передсвідомого і несвідомого – та системи їхньої взаємодії. Розподіл психіки на свідоме і несвідоме – основна передумова психоаналізу, і тільки вона дозволяє зрозуміти і дослідити дуже важливі патологічні процеси в душевному житті.

Психічне життя людини визначається його потягами, головний з яких – сексуальний .

. Можна відзначити лише два загальних положення, характерних для більшості концепцій: 1) виділяються дві групи факторів, що зумовлюють розвиток психіки: природні задатки і зовнішнє оточення; іноді виділяється в особливу групу факторів особистісна активність, що відрізняється від природних задатків; у зовнішньому оточенні, коли мова йде про людину, звичайно звертається увага на засвоєння соціальних і культурних норм, зафіксованих у знаково-символічних формах; відзначається, що під впливом цих форм відбувається перебудова структур психіки; 2) визнається наявність деяких універсальних законів розвитку психіки, зокрема – об'єднуючий онтогенез і філогенез людської психіки;.