44. Методи та прийоми виховання культурно-гігієнічних навичок у дітей 3-го року життя

Важливою задачею в роботі з дітьми I молодшої групи дитячого саду є виховання культурно-гігієнічних навичок – охайності, акуратності в побуті, навичок культури їжі, як невід'ємної частини культури поведінки.

Щоб полегшити дитині освоєння нових навичок, необхідно робити цей процес доступним, цікавим і захоплюючим. І робити це треба педагогічно тонко, ненав'язливо. При цьому вихователю важливо враховувати вікову особливість дітей третього року життя – прагнення до самостійності.

Повторюючи багаторазово в різних режимах такі дії, як самостійне вдягання, причісування і т.д. доставляють дитині радість; діти освоюють, що і, як і в якій послідовності треба робити.

Треба пам'ятати ще одну важливу особливість формування навичок культурної поведінки у малят: в міру оволодіння новими діями дітям хочеться неодноразово їх повторювати. Іншими словами, малята перетворюють ці дії в гру. Вихователь включається в гру і направляє дії дитини на закріплення навички. Повторюючи, таким чином, прийоми правильних дій, маленькі діти починають більш ретельно їх виконувати.

Насамперед, варто запам'ятати: на початковому етапі засвоєння навички квапити дітей ні в якому разі не можна, треба дати їм можливість спокійно виконувати освоювані дії. Подібна обстановка дозволить зберегти в них позитивно-емоційний настрій. Потрібно вміло спрямувати зусилля дітей на більш цілеспрямовані дії. Для цього ефективні, наприклад, непрямі прийоми попереджувального заохочення.

45. Робота з педагогічно занедбаними дітьми. Профілактика важковиховуваності в дошкільному віці

За ступенем педагогічної занедбаності важких дітей можна поділити на чотири групи:

1) важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну. Для них характерні негативні моральні якості, такі як нечесність, брехливість, грубощі тощо;

2) педагогічно занедбані діти, які негативно ставляться до навчання Й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну та норми моральної поведінки, постійно проявляють негативні моральні риси особистості;

3) підлітки-правопорушники, які перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ;

4) неповнолітні злочинці — педагогічно занедбані підлітки, які вчинили кримінальні злочини й направлені судом до виправно-трудових колоній.

Маленька дитина всіма існуючими органами чуття, своїм незрілим розумом пізнає світ, реагує на нього, з дрібних кольорових скелець поступово складає багатобарвну мозаїку власного самобутнього досвіду життя. Майбутня картинка може виявитися гарним світлим творінням, пронизаним сонячними променями й веселими ус­мішками. Така мозаїка нестиме у світ відчуття щастя і повноти життя, впевненості у своїх силах, доцільності власного буття, потрібності іншим лю­дям. Однак перед нами може постати страхітливе зображення в темних тонах, переповнене стражданням і ненавистю, душевним болем і відчуттям нестерпної безвиході, сплюндрованої нерозквітлої любові. Ми можемо споглядати і недосконалу, незавершену мозаїку, яка сповіщатиме про невизначеність дитини, про її невпевненість щодо способу власного життя, вибору життєвого орієнтиру.

Світобудування, бачення й оформлення свого становища серед інших людей, ровесників і до­рослих, починається в дошкільному віці. Дитина входить у соціальне середовище, і цей процес охоплює засвоєння рідної мови, норм поведінки, правил співжиття, моральних цінностей. У процесі соціалізації відбувається поступове перетворення людського індивіду в особистість, що постійно розвивається. Головним завданням дорослого в цей період є передача дитині моральних цінностей і норм поведінки, допомога їй адаптуватися до вимог вихователя, попередження її соціальної дезадаптації. Інакше пізніше, у школі, дехто з дітей починає погано вчитися, конфліктувати з учителями й однокласниками, часто пропускати уроки без поважних причин, а іноді навіть скоювати аморальні вчинки і правопорушення.

Наслідком недостатнього засвоєння дити­ною позитивного соціального досвіду і є важко­виховуваність, яка виявляється в опорі дитини педагогічним впливам (таких дітей ми часто на­зиваємо неслухняними, впертими, вередливими, погано вихованими тощо). Важковиховуваність дитини може спричинятися особливим характе­ром взаємодії вихователя і вихованця, а в ок­ремих випадках - певними відхиленнями в роз­витку особистості чи психіки дитини. Психофі­зіологічно незрілі діти можуть і не завдавати ви­хователеві зайвих турбот і прикростей, але ста­новлять певний прихований резерв для виник­нення важковиховуваності, спричиненої пробле­мами в навчанні, ізольованістю від кола встига­ючих і соціально адаптованіших ровесників, пе­реживанням власної життєвої некомпетентності.

Ранній емоційний досвід сягає своїми кореня­ми взаємин дитини з дорослим і має величезне значення у формуванні її особистості. Фундаментом розвитку здорової психіки є відчуття се­бе істотою, яку люблять, а також почуття захище­ності, незаперечного та повного прийняття значущими людьми, якими спочатку є мати й батько, а потім вихователі, вчителі та ін.

Окрім любові, дитина отримує певні реакції дорослих на свою позитивну чи негативну пове­дінку. Так, у випадку, коли дії малечі відповідають вимогам батьків, її хвалять, заохочують, під­бадьорюють. "Молодець, синку" чи "Гарна в мене донечка!" - кажуть задоволені мама й тато. Та коли поведінка дитини суперечить уявленням про "гідне поводження", її дії оцінюються як погані, непристойні якім нема прощення. Ще гірше, ко­ли така оцінка поширюється на особистість ди­тини і на ставлення до неї загалом ("Ах ти, негідниця, й досі не витерла вилиту воду на підлозі!", "Ти найгірша у світі дитина, бо зовсім не вмієш себе поводити на людях! Я тебе не люблю!"), часто нівелюючи те позитивне і цінне, що було вже досягнуто і сформовано більш-менш вдалими виховними заходами (правомірне ви­користання заохочення-покарання, справедливе і доброзичливе ставлення до невиважених, "пога­них" вчинків тощо).

Психологи зауважують, що подібна схема за­своєння дітьми позитивного соціального досвіду не враховує ні індивідуальних властивостей конкрет­ної дитини, ні характеру її взаємин з вихова­телями, ні соціальної ситуації розвитку вихованця в цілому. Негативна оцінка вчинків дитини батьками, вихователями в дитячому садку, а зго­дом і вчителями у школі аж ніяк не сприяє за­доволенню потреби дитини в любові, прийнятті та позитивній оцінці оточуючих, в самоповазі, не формує позитивну самооцінку і прагнення до відвертих стосунків з дорослими і ровесниками. Більше того, систематична негативна оцінка по­ведінки дитини є для неї дуже тяжкою психотравмуючою ситуацією, яку дошкільня часто пе­реживає як таку, з якої вийти просто неможливо. Атмосфера емоційного неблагополуччя і напруження виснажує дитячу психіку, провокує розви­ток психосоматичних захворювань. У дітей можна спостерігати безсоння, погане самопочуття, млявість або підвищену дратівливість, вони скаржаться на болі в животі, головні болі та інші недуги.

Пригадується випадок, коли чотирирічна дів­чинка, постійно наражаючись на невдоволення, за­суджуючі й образливі оцінки виховательки, вже зранку починала просити маму не відводити її до дитячого садочка, бо, мовляв, у неї болять ніжки і вона мерзне (сидячи, до речі, на килимі в теплій гральній кімнаті з іншими дітьми, які, як виявилося пізніше, повторювали болючі для дівчинки оцінки своєї горе-виховательки). Після того, як мати дитини залишала її вдома і пропону­вала прогулятися в найближчому парку, дівчинка відразу ж "забувала" про своє погане самопочуття і, хутко вдягнувшись, весело всміхаючись, безтурботно збігала поперед матері сходинками. Чуйне ставлення до доньки і тактовна розмова з вихователькою пом'якшили, а згодом і зовсім усунули конфлікт, який приносив дівчинці страждання і міг би шкідливо вплинути на процес подальшої соціальної адаптації дитини у школі.

У розглянутому випадку психотравмуюча си­туація була вдало розв'язана, внаслідок чого нега­тивні емоційні переживання дошкільняти зміни­лися на позитивні. У тих випадках, коли бажаний результат не досягається, дитина не може за­довольнити ті потреби, які є провідними й охоп­люють основні сфери життєдіяльності в цей віко­вий період. Не знайшовши можливості самотуж­ки розв'язати психотравмуючу ситуацію, дитина прагне щонайшвидше позбутися нестерпних емо­ційних переживань, спричиненних негативними оцінками дорослого. І тут у нагоді стають неконструктивні форми реагування і поведінки, які у психології мають назву психологічного захисту.

Психологічний захист може яскраво виявляти­ся в дошкільників віку, наприклад, у кривлянні, голосному реготанні, діти можуть показувати язика, дражнити інших малюків, вчиняти "на зло", проявляти агресивність стосовно тих, хто низько оцінює їхню діяльність і не помічає прагнення бути "хорошими". Звичайно, подібна поведінка оцінюється оточуючими негативно, що підсилює емоційний дискомфорт дитини, ослаблює і спотворює процес ЇЇ соціалізації.

Внаслідок поглиблення психотравмуючої си­туації, частих негативних переживань, безуспішно­сті, "недієвості" захисних механізмів у дитини може розвинутися заїкання, енурез, неврозоподібні стани тощо. Звідси - невпинне неконтрольоване накопичення конфліктності, поступове спотворення характеру, що може поглибити соці­альну дезадаптацію дитини, спричинити її важковиховуваність, викривлення моральних та жит­тєвих орієнтирів.

Для попередження соціальної дезадаптованості дошкільника  вихователям  і  батькам  варто звернути увагу на такі моменти, сформувати в дитини навички гігієни, самообслуговування, ро­зумової праці, поведінки і спілкування; допомага­ти дитині розуміти й цінувати свої заслуги й ус­піхи у будь-якій діяльності, хвалити її навіть за незначні досягнення, які є значним поступом роз­витку психіки дитини (хоч вона за якимись па­раметрами й відстає від більшості дітей); створю­вати умови для успіху, постійно підкреслювати, що дитина здатна і може зробити значно більше і краще, ніж уже зробила; допомогти їй бачити не­гарні, непривабливі сторони свого характеру чи поведінки і нарощувати натомість позитивний до­свід переживань, дій, вчинків; уникати несправед­ливих звинувачень і зауважень, які зазвичай ви­кликають у дитини образу і навіть бажання діяти всупереч   вимогам дорослих; доцільно якомога частіше   звертатися   до   дитини   за   порадою, визнавати її право на власну точку зору; надавати їй більше самостійності та відповідальності, які в майбутньому стануть запорукою розвитку ініціа­тивності, почуття обов'язку, власного сумління особистості.