Досконала конкуренція

Досконало конкурентний ринок — це ринок з найвищим рівнем конкуренції. Досконала конкуренція досягається за наявності такої величезної кількості незалежних виробників, постачальників і продавців, що жоден із них не може помітно вплинути на ринкову ціну через зміну кількості виробленої продукції. Можливість укладання таємних змов на такому ринку невелика, точна інформація про товари та їхні властивості є легкодоступною. Продукт різних виробників однорідний або настільки подібний, що важко відрізнити продукт одного виробника від іншого. Нарешті, фірми можуть без перешкод входити у цей ринок або залишати його.

В економічній літературі поширена думка, що ринкова економіка з досконалою конкуренцією забезпечує високу виробничу та розподільну ефективність. Водночас виникає кілька гострих проблем.

По-перше, така система розподіляє доходи між учасниками виробничого процесу дуже нерівномірно. Нерідко виявляється, що значна частина населення не може задовольнити своїх елементарних потреб. Тому чимало політиків та економістів вважають, що розподіл доходів, який забезпечує конкурентна економіка, слід доповнити їх державним перерозподілом.

По-друге, така економіка призводить до значних побічних наслідків, у тому числі негативних. За умов конкуренції кожен виробник намагається мінімізувати витрати. Це означає, що фірми уникатимуть витрат, пов'язаних, наприклад, зі збереженням довкілля.

По-третє, за умов досконалої конкуренції не можна забезпечити виробництво благ громадського вжитку, наприклад мостів, маяків, дамб тощо, а також національну оборону. Ці блага конче потрібні споживачам.

По-четверте, невеликий розмір типової конкурентної фірми не дає їй змоги фінансувати значні науково-дослідні розробки. Тому ця структура ринку на думку багатьох економістів, не сприяє вдосконаленню наявних продуктів і створенню нових.

Отже, в ринковій економіці, крім досконалої конкуренції, мають існувати й інші структури ринку, щоб виправляти слабини досконалої конкуренції.

Спектр ринкових структур досить широкий — від висококонкурентних ринків до ринків, на яких є лише один продавець — монополія — або лише один покупець — монопсонія. За нерегульованої монополії наявна тенденція до завищення цін та обмеження обсягів виробництва. Нерегульована монопсонія призводить до встановлення занижених цін і купівлі менших обсягів продукції. Прикладом монополії є підприємства комунальних послуг, якими володіє держава. Це електроенергетичні, газо- та водопровідні, телефонні компанії тощо. Монополія характеризується:

1. наявністю в галузі єдинофірми— чистого, або абсолютного, монополіста;

2. відсутністю близьких замінників продукту монополіста. Покупець змушений або платити встановлену ціну, або відмовитися від цього продукту;

3) наявністю бар'єрів для входження в ринок. Інші фірми не можуть увійти в ринок, де панує монополія. Серед причин, що зумовлюють існування монополії, найвагомішими є такі:

• володіння основними видами сировини;

• патентні права;

• авторські права і товарні знаки.

Володіння основними видами сировини. Одна фірма може цілком контролювати постачання основного виду сировини, необхідного для виробництва продукту. Як на приклад, що ілюструє цю ситуацію, часто посилаються на довоєнну алюмінієву галузь у США. Для виробництва алюмінію потрібні боксити. Тоді усі бокситові шахти контролювалися Алюмінієвою компанією Америки (АLСОА). Завдяки цьому протягом тривалого часу АLСОА була єдиним виробником алюмінію.

Унікальні здібності або знання можуть також створити монополію. Талановиті співаки, художники, спортсмени володіють монополією на використання своїх послуг.

Комунальні підприємства надають населенню життєво важливі послуги. Переважно вони перебігають у власності приватних фірм і є монополістами. До комунікацій належать електроенергія, газо- і водопостачання. Держава регулює діяльність цих галузей. Конкуренція тут могла б зашкодити суспільним інтересам.

Припустімо, що у районі функціонує кілька фірм із постачання електроенергії. Кожній фірмі потрібні були б власні лінії електропередач, електростанції тощо. Це призвело б до значних труднощів. Одночасно держава регулює використання комунальних послуг, визначає їхній обсяг і можливу ціну. Держава бере на себе роль конкурента і через спеціальні комісії стежить за рівнем та обсягом послуг галузей комунальної сфери.

Патентні права. Фірма може стати монополістом, володіючи патентом на певний продукт або технологічний процес, що використовується під час виробництва продукту.

Патент — це документ, який посвідчує авторство на винахід та виключне право на його використання упродовж певного строку.

В Україні термін дії патенту на винахід — 20 років; на корисну модель — п'ять; на промисловий зразок — 10 років. Патентну систему часто використовують у фармацевтичній промисловості, книгодрукуванні, звуковідеозаписі. Для розроблення придатної для патентування продукції потрібна науково-дослідницька робота.

Авторські права — це вид монополії, згідно з яким держава забезпечує авторам оригінальних творів виключне право на їх продаж чи використання. Авторське право чинне упродовж життя автора та ще 50 років після його смерті.

Товарні знаки — це спеціальні малюнки, назви чи символи, які представляють товар, послугу чи фірму. Конкурентам заборонено використовувати зареєстровані товарні знаки чи подібні до них. Це роблять для того, щоб споживач міг легко відрізнити оригінал від підробки.

Монополіст контролює ціну, тобто диктує ціну ринкові. Причина цього очевидна: він виробляє, а отже, й визначає загальну величину пропозиції. За наявного попиту на свій продукт монополіст може змінити ціну, маніпулюючи обсягом продукції. Відсутність конкурентів у монополії насамперед пояснюється наявністю бар'єрів для входження у галузь нових фірм.

Монополія також виникає внаслідок того, що в деяких галузях будь-яку кількість продукції з найнижчими витратами виробляє саме одна фірма, а не дві, три чи більше. Таку монополію називають природною монополією. Це переважно підприємства комунальних послуг.

Інколи виникає ситуація, коли монополіст-продавець стикається з монополістом-покупцем. Таку монополію називають двосторонньою. Наприклад, лише одна фірма виробляє пластмасові пляшки, і лише одна фірма їх використовує.

Білет № 50

Утворення похідного попиту.

Рішення фірм про те, скільки виробляти і як виробляти вираховують специфіку попиту на фактори виробництва (ресур­си). їх попит і пропозиція визначає як обсяги окремих факторів, що використовуються фірмами, так і їх ціни, а також доходи, отримані власниками цих факторів. Значна частина цих доходів надходить на продуктові ринки і йде на відшкодування витрат виробництва відповідних продуктів та формування прибутків підприємств. Усе це свідчить про наявність тісного взаємозв'язку між виробництвом і ціноутворенням на товари та послуги, виро­блені фірмами, з одного боку, і ціноутворенням та обсягом засто­сування фірмами вироблених факторів, а також доходами, які ці фактори приносять їхнім власникам, з другого боку.

Характерною рисою ринків факторів виробництва є те, що їх покупцями є фірми, а продавцями — домашні господарства.

В основі споживчого попиту є функція корисності. А в основі попиту на фактори виробництва — дохід, який фірма намагається отримати, виробляючи за допомогою цих факторів різні товари і послуги. Отже, фірма має попит на ресурси лише тому, що спо­живач має попит на товари, вироблені за допомогою цих ресур­сів, а не навпаки. Наприклад, взуттєва фабрика пред'являє попит на шкіру і працю взуттєвиків тому, що споживачі мають попит на шкіряне взуття.

Тому кожній фірмі уже на стадії організації виробництва і придбання ресурсів потрібна чітка орієнтація на майбутнього споживача. Саме існування фірм на ринку пов'язане лише з задо­воленням платоспроможних потреб людей. Поведінка фірми в умовах ринкової конкуренції підпорядкована принципу «Вироб­ляйте лише те, що зумієте продати, а не намагайтеся продати те, що зуміли виробити».

Тільки заради задоволення попиту на свою продукцію фірма взагалі купує ресурси. Тобто ринок об'єктивно встановлює пер­винність попиту на готову продукцію і вторинність попиту на фактори виробництва, який називають похідним попитом. Це найважливіша відмінність попиту на ринках факторів від попиту на ринках кінцевих товарів і послуг.

Формування попиту на ресурси в умовах ринкової економіки відбувається за такою схемою (рис. 12.1).

Рис. 12.1. Формування попиту на ресурси в ринковій економіці

 

У ринкових умовах встановлюється жорстока залежність розміру і структури попиту на фактори виробництва від вирішення завдання максимізації прибутку. Слід купувати стільки факторів виробництва скільки треба для максимізації прибутку. Таким чином, обсяг попиту на фактори виробництва визначається фірмою, виходячи з мети мак­симізації прибутку. Логіка вирішення цього завдання в принципі та­ка сама, що й оптимізації обсягу виробництва (див. теми 8—11) Оп­тимальний обсяг виробництва (максимізація прибутку) досягається тоді, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам (MR = MC). Відмінність лише в тому, що раніше вирішувалося пи­тання, до якого обсягу слід збільшувати обсяг виробництва (на рис. 12.1 це зображено стрілкою, що зв'язує прямокутники 1 і 2), а тепер визначається, в яких обсягах слід купувати додаткові ресурси (на рис. 12.1 це показано стрілкою, що зв'язує прямокутники 1 і 3).

Обсяг попиту на ресурс залежить від таких складників:

1) продуктивності (віддачі) фактора виробництва, тобто скіль­ки готової продукції можна отримати, використовуючи одиницю ресурсу;

2)   ціни товарів, вироблених за його допомогою;

3)   ціни самого фактора і, відповідно, витрат, які потрібні для його придбання.

Продуктивність змінного фактора (наприклад, праці) може вимірюватися не лише у фізичних, але й у грошових одиницях. Вартісним показником продуктивності фактора є граничний про­дукт фактора в грошовому вираженні, або граничний дохід від продукту використовуваного фактора.

ІІ.

Поведінка суб’єктів ринку та споживачів вивчалася у попередніх частинах курсу на ринку продуктів. Попит на продукти пов’язувався з максимізацією корисності їх для споживачів, а пропозиція - з максимізацією прибутку виробників. Пропозиція споживчих благ надходила від підприємств, а попит утворювали домогосподарства. На ринку факторів виробництва (ресурсному ринку) їх ролі принципово змінюються: первинні фактори виробництва (праця, капітал, земля) пропонуються домогосподарствами та іншими суб’єктами ринку, а попит на них утворюється підприємствами. Така зміна веде до того, що на ринках факторів виробництва індивідуальна пропозиція виводиться з максимізації функції корисності, а індивідуальний попит - з максимізації прибутку (або іншої цільової установки) виробника. Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства. За визначення додаткового обсягу споживання кожного з факторів виробництва потрібно зіставляти їх результативність і витрати на придбання. Для цього використовується інструментарій теорії виробництва. Додаткову кількість виробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці додаткового фактора називають виторгом від граничного продукту. Він обчислюється як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від продажу додаткової одиниці продукту. Так, виторг від граничного продукту праці дорівнює MRPL = (MPL) (MR), (1) де MRPL - граничний виторг від граничного продукту праці, грош. од.; MPL - граничний продукт праці, натур. од.; MR - граничний виторг від продажу продукту, грош. од. За умов досконалої конкуренції, оскільки ціна продукту дорівнює граничному виторгу, цей вираз спрощується: MRPL = (MPL) P, (2) де Р - ціна продукту, грош. од. Зміна витрат, викликана залученням додаткової одиниці фактора виробництва, називається граничними факторними витратами. Цей показник обчислюється за формулою MRCL = (MPL) (MC), (3) де MRCL - граничні факторні витрати, грош. од.; МС - граничні витрати виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і-го фактора, грош. од. На досконало конкурентному ринку величини MRC будуть однаковими для всіх одиниць фактора виробництва, що залучаються, і дорівнюватимуть ціні одиниці фактора PL. Умовою максимізації прибутку товаровиробником є залучення такої кількості фактора виробництва, за якої виконується рівність MRCL = MRPL. (4) У такому випадку умовою максимізації прибутку виробника стає виконання рівності PL = MRPL. (5) Зазначені умови можна сформулювати так, щоб вони відповідали правилу найменших витрат для вибору факторів виробництва, а саме: прибутки максимізуються у тому випадку, коли граничний продукт на грошову одиницю витрат фактора виробництва зрівнюється для кожного фактора: MPL / PL = MPK / PK =... = MPN / PN; (6) MRPL / PL = MRPK / PK =... = MRPN / PN. (7)

Рис.1. Рішення підприємства про наймання праці в умовах досконалої конкуренції Правило залучення (наймання) факторів виробництва безпосередньо веде до функції похідного попиту виробника на кожен з факторів. Визначення функціональної залежності між кількістю одиниць фактора та його ціною за інших однакових умов здійснюється знаходженням відповідності між ціною ресурсу PL та його виторгом від граничного продукту. Звідси: лінія MRPL є лінією попиту виробника на ресурс (рис.1). Крива попиту на ресурс з боку виробника показує, як змінюється обсяг потрібних виробнику послуг ресурсу за зміни цін на ці послуги і незмінних заданих чинниках, що впливають на попит. Виробник, що максимізує прибуток і купує трудові послуги за кожною можливою ставкою заробітної плати на конкурентному ринку, коригує обсяг своєї потреби в них доти, поки для кожної можливої ставки заробітної плати не буде виконана умова (14.5). Для виявлення кількості одиниць праці, якої потребує виробник за будь-якого рівня заробітної плати, ставку вибраної заробітної плати (скажімо, PL* на рис.14.1) слід співвіднести з кількістю одиниць праці (L* на рис.1) за допомогою лінії MRPL. Між заробітною платою і кількістю найманих працівників існує обернений зв’язок. Це наслідок зниження граничного продукту праці в міру використання все більшого обсягу ресурсу (у короткостроковому періоді). Крива попиту на ресурс має низхідний характер. Зміна ціни ресурсу веде як до ефекту випуску, так і до ефекту заміщення. Ефект заміщення полягає у тому, що виробник замінює більш дешевим ресурсом відносно більш дорогий ресурс. Ефект випуску полягає в тому, що виробник збільшує випуск продукції, якщо ціна ресурсу знижується, і зменшує його, якщо ціна ресурсу збільшується. Попит на ресурс визначається не лише його ціною, але й іншими чинниками: попитом на продукцію підприємства; ціною та обсягом ресурсів-замінників і доповнюючих ресурсів; технологічними змінами, що впливають на граничний продукт ресурсу. Зміни у попиті виробника на ресурси, що відбуваються під впливом нецінових детермінант, ведуть до змін в умовах попиту, що графічно ілюструється зміщенням лінії попиту на ресурс праворуч або ліворуч відносно вихідного положення. Галузевий попит на ресурс Галузевий попит на ресурс складається з обсягів попиту окремих виробників як сума їх значень за кожної можливої ціни. За умов досконалої конкуренції вплив окремого виробника на ціну продукції може проявитися лише в одночасній та односпрямованій зміні попиту на ресурс. Це явище можна простежити у такому порядку: ·         зниження ринкових ставок заробітної плати ·         збільшення обсягу попиту на ресурс кожного виробника ·         збільшення галузевого попиту на працю ·         збільшення пропозиції на ринку продукції ·         зниження рівноважної ціни продукції ·         зниження виторгу від граничного продукту праці ·         зниження попиту на працю. Чутливість виробників до зміни ціни на ресурс аналізується за допомогою коефіцієнта еластичності, що обчислюється як відношення процентної зміни попиту на ресурс до процентної зміни його ціни. Наприклад, еластичність попиту на працю за заробітною платою становить: EL = (L / L) / W / W), (8) де L - кількість праці, од.; W - галузева ринкова ставка заробітної плати, грош. од. Основними чинниками еластичності попиту на ресурс є: ·         цінова пряма еластичність попиту на продукт (чим еластичнішим є попит на продукт, тим еластичнішим є попит на ресурс); ·         технічні можливості заміни ресурсу іншим (чим вони більші, тим еластичнішим є попит на ресурс); ·         еластичність пропозиції інших ресурсів, що використовуються в галузі (чим еластичнішою є пропозиція ресурсів-субститутів, тим нееластичнішим є попит на ресурс, ціна якого змінюється); ·         час (попит на ресурс у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковим еластичніший). Ринковий попит на ресурс Ринковий попит на ресурс - це сума обсягів попиту на ресурс з боку всіх галузей за відповідною ціною на нього. Цінова еластичність ринкового попиту пов’язана із ціновою еластичністю попиту в кожній з галузей, які утворюють ринок, а також із пропозицією, в якій ресурси використовуються в різних галузях. Крива пропозиції ресурсів у межах галузі, як правило, висхідна. Проте крива пропозиції для окремого виробника горизонтальна за умови ринкової ціни на ресурси. Це відповідає припущенню, що конкурентна фірма приймає ціну кінцевого продукту як задану навіть за ситуації, коли існує стрімко низхідний попит на продукцію підприємства. Монопольна влада на ринках готової продукції може вплинути на попит на фактори виробництва. Виробники, які володіють ринковою владою, прагнуть виробляти менше, ніж конкурентні підприємства. В результаті цього їм потрібна менша кількість ресурсів, ніж конкурентним підприємствам. Граничний виторг від додаткового випуску для монополістів менший від його ціни. Це призводить до того, що виторг від граничних продуктів виробничих ресурсів нижчий від вартості їх граничного продукту. Монопсонія на ринку ресурсів виникає тоді, коли великій кількості неорганізованих працівників, що пропонують працю, протистоїть єдиний покупець - підприємство або спілка підприємців. Як тоді, коли продавець має монопольну владу, хоча він не єдиний продавець на ринку, підприємство може володіти ситуацією - монопсонією, навіть конкуруючи з іншими покупцями. Важливо те, що підприємство може чинити вплив на ринкову ціну ресурсу, змінюючи обсяг його купівлі. Великий наймач у малому місті часто має повну монопсонічну владу. Основні терміни Похідний попит - попит на фактори виробництва, який залежить від попиту на кінцеві продукти, що виробляються на основі цих факторів. Виторг від граничного продукту певного фактора - додатковий виторг, який підприємець отримує від застосування додаткової оди- ниці певного фактора виробництва, якщо всі інші фактори залишаються сталими. Визначається як граничний продукт фактора, помножений на граничний виторг, отриманий від продажу додаткової одиниці продукції. Граничні факторні витрати - додаткові витрати на придбання додаткової одиниці фактора. Ефект заміщення внаслідок зміни ціни на ресурс - прагнення підприємця замінювати більш дешевим ресурсом відносно більш дорогий. Ефект випуску внаслідок зміни ціни на ресурс полягає у тому, що підприємство збільшує випуск продукції, якщо ціна на ресурс знижується, і зменшує його, якщо ціна ресурсу підвищується. Галузевий попит на виробничий ресурс - сума обсягів послуг виробничого ресурсу, необхідних для окремих підприємств у галузі, за різних цін на ці послуги. Монопсонія - (англ. Monopsony) - ринкова ситуація, при якій існує тільки один покупець або група покупців, що сумісно приймають рішення. Прикладом монопсонії є ситуація підприємства-міста, в якому живе безліч домогосподарств, які пропонують робочу силу але тільки одне підприємство - покупець робочої сили. Ринковий попит на виробничий ресурс - сума обсягів послуг ресурсу, необхідних усім галузям, що використовують даний ресурс, за різних можливих цін на ці послуги. Еластичність попиту на працю за заробітною платою - процентна зміна величини необхідних послуг праці внаслідок кожної однопроцентної зміни заробітної плати. Задача. Підприємство виробляє іграшки, які продає на досконало конкурентному ринку по 5 грош. од. за штуку. Виробнича функція задана рівнянням Q = 30L – 0,5L2, де Q - кількість іграшок за місяць; L - кількість робітників, чол. Напишіть формулу для обчислення вартості граничного продукту праці на даному підприємстві. Якщо поточна ставка заробітної плати становить 50 грош. од. на місяць, скільки робітників найме підприємство? Якщо заробітна плата в даному регіоні збільшиться до 100 грош. од. і підприємство змушене буде й собі підвищити ставку заробітної плати, як в результаті зміняться економічні показники підприємства: обсяг виробництва, прибуток, зайнятість. За якої ставки заробітної плати підприємство змушене буде зупинитися? Розв’язання. Функцію попиту на працю одержимо, взявши похідну виробничої функції по L і помноживши її на ціну однієї одиниці продукції: (30 – L) 5 = W. Підприємство найме 20 робітників; для обчислення L прирівняємо рівняння функції попиту на працю, що є формулою граничного продукту праці, зі ставкою заробітної плати від 50 до 100 грош. од.; підставимо у рівняння попиту W = 100 і отримаємо: L = 10. Обсяг виробництва одержимо, підставивши L у виробничу функцію: 30 (20 – 10) – 0,5 (20 – 10) 2 = 250. Прибуток отримаємо, віднімаючи від вартості продукту витрати на працю за обох значень L: 2000 – 1000 = 1000; 1250 – 1000 = 250. Прибуток зменшився на 750 грош. од. Зайнятість зменшилася на 10 чол. При W = 150 підприємство змушене буде закритися.

Білет № 51

Затрати виробництва та попит на фактори виробництва.

Крім витрат, які включаються в собівартість продукції, підприємства несе ще витрати, які покриваються за рахунок спеціальних джерел: прибутку (штрафи, пеня, % за кредит), фонду економічного стимулювання і спецпризначення (затрати на капітальний ремонт), капіталовкладень. Всі витрати на виробництво грунтують по таких ознаках:

1. по економічній ролі в процесі виробництва;

2. по способу включення затрат у виробництво;

3. залежно від об’єму виробництва;

4. по однорідності складу;

5. по видах витрат ­– елементам і статтям витрат;

6. по місцю виникнення – виробництвам, цехам, дільницям;

7. по видах продукції, робіт і послуг – калькулюючим об’єктам

8. по етапах виробничого процесу;

9. по календарних періодах.

Групування затрат по статтях калькуляції показує призначення окремих видів затрат у собівартості продукції. Для контролю за складом затрат по місцях їх здійснення і виявлення собівартості по видах виготовленої продукції необхідно знати не тільки, що затрачено в процесі виробництва, але і на які цілі (куди, на що). Ці затрати проведені, тобто їх треба враховувати по напрямах, відношенню до технологічного процесу. Такий облік затрат дає можливість аналізувати собівартість по її складових частинах і окремих видах продукції. Перелік калькуляційних статей встановлюється галузевими інструкціями.

Номенклатура калькуляційних статей:

1. сировини і матеріали;

2. повернені відходи;

3. паливо і енергія на технологічні цілі;

4. основна зарплата виробничих робітників;

5. додаткова зарплата виробничих робітників;

6. відрахування на соцстрах;

7. затрати на підготовку і освоєння виробництва;

8. витрати на утримання і експлуатацію устаткування (ВУЕУ);

9. загальновиробничі витрати;

10. загальновиробничі витрати;

11. загальногосподарські витрати;

12. інші виробничі витрати;

13. позавиробничі витрати.