134

Білет № 1

Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.

Людині для існування необхідно виробляти життєві блага: продукти харчування, одяг, взуття, житло, транспортні засоби, меблі, засоби зв'язку, ліки та ін. Для виробництва благ потрібні економічні ресурси: сировина, земля, робоча сила, обладнання, приміщення, підприємницькі здібності. їх запаси завжди лімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того, потреби людини безмежні, вона бажає покращувати своє забезпечення благами без кінця. Ці дві особливості людської поведінки вступають у гостре протиріччя між собою, тому в людей залишається лише один вихід — економити.

Отже, предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей, пов'язана з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів для найкращого задоволення потреб у життєвих благах.

Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях. Якщо в якості об'єкта дослідження взяти національну економіку, то такий підхід називають макроекономічним. Макроекономіка — це частина економічної теорії, що вивчає економіку в цілому. Вона досліджує такі проблеми, як обсяги національного виробництва (показники і динаміка), розподіл національного продукту, зайнятість і безробіття, інфляція і дефляція, роль держави в економічному житті суспільства та інші.

Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих економічних суб'єктів — людей, підприємств, організацій, то такий підхід називається мікроекономічним. Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприємства, ринки окремих благ. Головні проблеми, які досліджує мікроекономіка, — це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво, конкуренція, прибуток.

Для прикладу, порівнюючи економіку з лісом, можна сказати, що мікроекономіка не бачить за окремими деревами всього лісу, а макроекономіка за цілим лісом - окремих дерев. Звичайно, достатньо повне уявлення про економічне життя суспільства можна отримати лише вивчивши як мікроекономічні, так і макроекономічні проблеми. "Ви освічені менш ніж на половину, — говорить П. Самуельсон, — якщо Ви знаєте лише один розділ, але не маєте уяви про інший розділ економіки"2. У багатьох випадках взагалі важко розмежувати мікроекономіку та макроекономіку. Навіть у наш час, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, поділ на макро- та мікроекономіку дещо умовний. Вивчення кожного розділу теоретичної економіки передбачає розуміння взаємозалежності та взаємозв'язку мікро - та макроявищ. Наприклад, ринок капіталу є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим, це одна з головних проблем макроекономіки, оскільки вона пов'язана з інвестиціями, інфляцією та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Також досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються, тому що вони обидві вивчають управлінські рішення підприємств щодо своєї ринкової поведінки. Але відмінностей між ними значно більше: мікроекономіка вивчає споживацькі переваги, поведінку підприємств, ринкові попит і пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного процесу прийняття рішень на підприємствах, їх організаційні форми, показники господарської діяльності підприємств, що вивчаються в економіці підприємства.

Як самостійна частина економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX століття. Основи мікроекономіки виявляються ще в класичній політичній економіці. Адам Сміт заклав основи функціонального аналізу. Він також вважав, що багатство створюється в процесі виробництва, а розподіл праці, конкуренція, продуктивність праці, ринок підвищують ефективність виробництва. Держава, на думку Сміта, повинна здійснювати лише мінімальний вплив на економіку. Ринок він порівнював з "невидимою рукою", яка ефективно направляє індивідуальні економічні сили.

Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей і Томас Мальтус. Теорія трьох факторів виробництва Сея та закон спадної доходності Мальтуса досі використовуються в мікроекономіці.

У кінці XIX століття з'явилась ціла плеяда економістів неокласичного напряму: А. Маршал, К. Менгер, Ф. Візер, Дж. Б. Кларк, Е. Бем-Беверк та інші. Неокласики істотно модифікували теорію цін. Зокрема, ними були введені такі поняття, як попит, пропозиція, ціна рівноваги та інші. Покупець займає у неокласиків важливе місце в ціноутворенні, у класичній же школі акцентувалась увага на головній ролі виробника у процесі ціноутворення. До мікроекономіки у цей період активно ввійшли математичні методи, графіки, психологія.

Білет № 2

Предмет та концептуальні основи мікроекономіки.

Економічні блага рухаються не самі собою, а є засоба­ми зв'язку між економічними суб'єктами. Рух благ між економі­чними суб'єктами створює своєрідний кругообіг. Економічний кругообіг — це круговий рух реальних економічних благ, який супроводжується зустрічним потоком грошових доходів і витрат. Учасники цього кругообігу і являють собою мікросистему, осно­вними суб'єктами якої є домогосподарства і фірми.

Домогосподарства. Це, насамперед, групи людей, які об'єд­нують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Характерним прикладом домогосподарства є сім'я. Проте роль домогосподарства в мікроекономіці може ви­конувати й окремий індивідум, який самостійно формує та вико­ристовує свої доходи.

Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів і носіями по­питу як покупці на ринках цих товарів. З другого боку, домогос-подарства є власниками ресурсів, які вони пропонують для виро­бництва товарів та надання послуг. Тому домогосподарства перетворюються на продавців і формують пропозицію на ринках ресурсів.

Фірми — це будь-які економічні суб'єкти, що купують ресур­си для виробництва товарів та послуг задля отримання прибутку. Отже, фірми, з одного боку, є покупцями ресурсів і формують попит на ринках ресурсів, а з другого, — формують пропозицію на ринках кінцевих товарів.

Попит домогосподарств проявляється у витратах, які здійс­нюються на ринках споживчих товарів і послуг. Продаж цих товарів і послуг становить виручку (дохід) фірми. Придбання ресурсів, потрібних для виробництва товарів і послуг, стано­вить витрати фірми. Домогосподарства, постачаючи необхідні ресурси (працю, землю, капітал, підприємницькі здібності), отримують грошові доходи (заробітну плату, ренту, процент, прибуток). Таким чином, реальний потік економічних благ до­повнюється зустрічним грошовим потоком — доходів та ви­трат

Висвітлюючи основне, ця проста модель економічного круго­обігу дещо ідеалізує реальну дійсність.

По-перше, вона не враховує нагромадження як економічних благ, так і грошових ресурсів, а також того, що якісь ресурси можуть залишатися поза процесом обігу. Наприклад, якщо споживачі починають зберігати частину отриманих доходів, вплив сукупного попиту зменшується. Такі обставини можуть в майбутньому суттєво модифікувати елементарну модель кру­гообігу. Найважливішим їх наслідком є розвиток кредитної си­стеми.

По-друге, схема абстрагується від ролі держави. Вона у мікро-системі розглядається як сукупність органів влади, що є коорди­натором та регулятором економічного життя. Але роль держави у сучасному світі досить багатогранна, оскільки вона впливає як на суб'єктів ринкової економіки, так і на ринки продуктів, факторів виробництва, кредиту.

Домашні господарства та фірми сплачують на користь держа­ви податки, отримуючи від неї, в свою чергу, трансфертні плате­жі та субсидії. Крім того, уряд здійснює на всіх ринках значні за­купівлі як споживчого, так і виробничого напряму.

По-третє, модель кругообігу може бути уточнена шляхом за­лучення до неї міжнародної торгівлі.

Білет № 3

Методологія мікроекономічного аналізу.

Як ми знаємо мікроекономіка вивчає діяльність економічних суб"єктів на мікрорівні. Для дослідження діяльності економіки використовують різні методи, за допомогою яких досліджуємо економічні процеси розвитку економіки.

Метод - це спрямована діяльність суб"єктів для досягнення конкретної мети. За допомогою різних методів ми можемо робити різні кроки у розвитку економіки.

На сьогоднішній час основними методави є:

- Історичний - Діалектика - Аналіз - Індукція - Дедукція - Гіпотеза - Аналогія

Історичний метод - це такий метод, який влкючає в себе основні закони розвитку суспільства протягом певного періоду часу, і на основі даних робляться певні висновки та гіпотези.

Діалектика- це наука, яка вивчає загальні закони про розвиток природи, суспільства та людей.

Аналіз - це такий метод, за допомогою якого ми пізнаємо досліджуємо певний обєкт чи предмет, збираємо на нього інформацію, і за допомогою висновків охарактеризовуємо його.

Індукція - це такий метод, який полягає на висновках від чогось окремого до загального. За цим методом дуже тяжко визначити і проаналізувати будь-які зміни у економіці країни.

Дедукція - це подібний метод до індукції, тільки цей метод заснований від загального до окремого. Цей метод є кращим, адже вплив різних факторів із загальгоно на окремі суб"єкти буде більш суттєвим.. Слабка сторона дедукції, воно не в змозі обгрунтувати загальну передумову.

Аналогія – це метод пізнання, заснований на перенесенні однієї чи ряду властивостей з відомого явища на невідоме.

Гіпотеза – це метод пізнання, який полягає у висуненні науково-обґрунтованих припущень про можливі зв’язки явищ і процесів. Гіпотеза виникає лише тоді, коли нова інфомація і теорія заперечують стару.

Білет № 4

Корисність в економічній теорії і проблема її виміру.

Загальна властивість усіх матеріальних благ і послуг полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються людського добробуту. Добробут народу — це рівень забезпеченості населення різноманітними матеріальними і нематеріальними благами.

Будь-яка людина прагне задовольнити свої потреби. Матеріальні засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби , називаються благами. Переважну більшість благ відносять до категорій економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ресурсів. Під час обирання набору благ, що прагне споживач, він керуються власними потребами і наявними коштами. Ось чому загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів набору благ вважають корисність – її здатність задовольнити потребу.

Актуальність. Вона полягає у тому, що різни блага можуть приносити не однакову корисність. Це призводить до того, що ускладнюється проблема виміру корисності. Отже, різні речі та послуги, що виробляються в суспільстві, об’єктивно мають неоднакову корисність для людини: одні — більшу, інші — меншу або зовсім незначну.

Постановка проблеми. Аналізуючи різні дослідження та публікації я сформувала своє бачення цієї проблеми: «Раціональний споживач може упорядковувати своє ставлення до всіх благ, які розглядаються ним при виборі, розташувавши їх за певною ієрархією. Критерії відбору виявляються через поняття “ більша перевага ”,       “ менша перевага ”, “однаково ”. Проте , чи завжди споживач у сучасному баченні упорядковує блага за такими особливостями?» У моїй роботі я хочу з’ясувати проблематику вибору споживача певного набору благ, а саме розглянути співвідношення наборів благ та проблему їх виміру.

Результати досліджень. Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. Термін "корисність" ввів англійський вчений Ієремія Бентамг (1748-1832).

Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може прийматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алкоголь). Відносно цих благ термін "корисність" має певну невідповідність, тому економісти давно намагаються замінити його. Відомий російський економіст М.Х. Бунге пропонував використовувати термін "годність" (придатність). "Потреба в наркотичних речовинах, — писав він, — безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш корисні для курців, — вони лише годні як речовина для наркотичного сп'яніння". А французький економіст Ш. Жид пропонував термін "бажаність". На його думку, такий термін не може характеризуватися моральністю чи аморальністю, не може бути розумним чи безрозсудним. Термін "бажаність" підтримував і також відомий американський економіст і статистик I. Фішер. Він вказував на перевагу антоніма "небажаність" порівняно з "безкорисністю" чи ще гірше — з "антикорисністю". Однак термін "корисність" пережив своїх критиків і використовується й нині. На думку багатьох сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістський погляд), тому блага як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково : споживач здатний визначитися з черговою послідовністю, в якій би він обирав ці блага для задоволення своїх потреб. Існує також інша думка (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки не має чітко визначеної одиниці виміру. Для порівняння різних корисностей використовують умовні бали, які споживач присвоює благам.

Однією з концепцій чисельної кардинальної вимірності корисності є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною і еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.

Потреби людини є індивідуальними і суб’єктивними. Те, що може бути корисним одній особі, може не бути корисним іншій. Так, устриці (рід двостулкових молюсків) мають велику цінність для французів і нульову для українців. Корисність багатьох речей перебуває у прямій залежності від їх природних властивостей. Так, хліб, м’ясо, овочі, інші харчові продукти є корисними, тому що мають у собі білки, жири, вуглеводи і вітаміни, необхідні для людського організму. Речі, без яких життя людини неможливе, є об’єктивно корисними. Це вода, більшість продуктів харчування, взуття, одяг, житло тощо.

В індустріальну епоху майже всі матеріальні блага та послуги створюються у процесі виробничої діяльності. Організуючи виробництво харчових продуктів, побутових приладів, машин та устаткування, люди формують їх корисність, тобто створюють вироблювані блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Слід зазначити, технічний прогрес у поєднанні з досягненнями науки дає змогу суспільству постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і створювати безліч нових. Зараз у розвинутих країнах виробляється до 20 млрд. різних матеріальних благ і послуг, їх окремих модифікацій.

Висновок. Таким чином, корисність речі є фактором суб’єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені. Тобто, подальше дослідження не дасть ніяких точних відповідей, оскільки споживчий вибір здійснюється на основі смаків( уподобань) індивіда, переваг та з сучасної точки зору - гарної праці маркетологів( реклами).

Білет № 5

Потреби, види потреб. Економічні блага.

Потреби — це внутрішні збуджуючі стимули діяльності людини. Це стан незадоволення, який людина хоче змінити, або задоволення, яке вона хоче продовжити.

Враховуючи різноманітність людських потреб, їх можна об'єднати у групи, використовуючи ті чи інші класифікаційні ознаки. Ось лише деякі із можливих класифікацій потреб:

1. За суб'єктами потреби поділяються на:

а) кінцеві;

б) проміжні.

Кінцеві потреби — це потреби самої людини як біосоці-альної істоти (їх ще називають особистими потребами). Задовольняючи їх, відтворюється сама людина. Блага, що задовольняють кінцеві потреби, називаються предметом споживання (їжа, одяг, житло тощо). У результаті споживання ці блага виходять із економічного обороту.

Проміжні потреби — це потреби, які лише опосередковано пов'язані із самою людиною. Це потреби господарських струк-

тур. Вони потрібні для створення нових благ, тому ці потреби називають виробничими, а блага, що їх задовольняють, — засобами виробництва (верстати, обладнання, матеріали). У процесі споживання ці блага не знищуються, а служать для задоволення інших проміжних або кінцевих потреб.

2. За формою задоволення:

а) індивідуальні;

б) колективні.

Індивідуальні потреби людина може задовольнити сама без об'єднання з іншими суб'єктами (сон, їжа і т, д.).

Колективні потреби вимагають об'єднання колективних зусиль (водопровід, газопостачання).

3. За формою виникнення:

а) первинні;

б) вторинні.

Первинні потреби є за своєю природою фізіологічними і, як правило, вродженими (вода, їжа, повітря, сон та ін.).

Вторинні потреіи за своєю природою психологічні (успіх, влада, повага).

Первинні потреби закладені в людині генетично, а вторинні залежать від життєвого досвіду, тому вторинні потреби людей більш різноманітні, ніж первинні.

Одночасно задовольнити всі потреби неможливо. Тому людина кожного разу повинна вирішувати: яку потребу задовольнити тепер, а з якою можна почекати. Іншими словами, людина ран жує потреби за ступенем їх важливості у кожний даний момент.

За А. Маслоу¹ всі потреби поділяються на п'ять груп.

1. Фізіологічні потреби, задоволення яких необхідне для виживання.

2. Потреби в безпеці і захищеності: включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього середовища і впевненність у тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені і в майбутньому.

3. Соціальні потреби — це поняття, що включає почуття належності до чого-небудь або кого-небудь, відчуття, що тебе приймають інші.

4. Потреба в повазі включає потребу в самоповазі, компетентності, визнанні.

5. Потреба в самовираженні — це потреба в реалізації своїх потенційних можливостей та рості як особистості (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Ієрархія потреб за А. Маслоу

У кожний конкретний момент часу людина буде намагатися задовольнити ті потреби, які для неї є найбільш важливими. Перш ніж потреба наступного рівня стане найбільш потужним визначаючим фактором у поведінці людини, повинна бути задоволена потреба більш низького рівня.

Блага — це товари, послуги та соціальні й екологічні умови, які задовольняють потреби людини або які людина вимушена споживати чи використовувати.

Економічні блага — це блага, в яких відчувається певна нестача, тобто їх не вистачає на всіх.

Залежно від своєї корисності блага поділяються на блага з додатною корисністю та блага з від'ємною корисністю (або анти-блага).

Блага з додатною корисністю (Goods) — це блага, збільшення обсягу яких у розпорядженні людини є привабливим для людини (відпочинок, житло, одяг, більшість продуктів харчування).

Блага з від'ємною корисністю або антиблага (Bads) — це блага, збільшення яких небажане для людини (наявність С0₂ у повітрі або радіонуклідів у довкіллі є антиблагом для всіх, хоча в кожної людини є особисті антиблага).

Залежно від впливу рівня доходу на обсяг споживання розрізняють нормальні блага та блага низької споживчої цінності (неякісні блага).

Нормальні блага - - блага, обсяг споживання яких зростає при зростанні доходу (більшість товарів і послуг).

Блага низької споживчої цінності — блага, обсяг споживання яких спадає при зростанні доходу (одяг чи взуття, що вийшли з моди; дешеві продукти харчування).

Залежно від впливу ціни на обсяг споживання розрізняють звичайні блага та блага (товари) Пффсна.

Звичайні блага — блага, обсяг споживання яких зростає при зниженні ціни (більшість товарів і послуг).

Блага (товари) Пффсна — блага, обсяг споживання яких спадає (зростає) при зниженні (підвищенні) ціни (картопля, хліб, крупа, інші порівняно дешеві продукти харчування, що мають значну частку в раціоні споживача).

Білет № 6

Закон спадної граничної корисності блага. Перший закон Госсена.

Здатність споживчих благ задовольняти потреби людей називають корисністю. Термін „корисність" використовується для позначення того задоволення, яке отримують люди від споживання товарів або послуг. Походження цього терміна пов'язано з науковими працями ексцентричного англійського філософа і соціолога Джеремі Бентама (1748-1832рр.). Він вважав такі звичайні і прості слова, як "задоволення" або "щастя", занадто маловиразними для того, щоб надати цьому терміну максимального блаженства. З часом термін "корисність" втратив містичне забарвлення, проте економісти продовжують його використовувати, якщо мають на увазі мету, яку переслідують споживачі при здійсненні вибору серед товарів і послуг.

Корисність - поняття суб'єктивне, тому практично не піддається точному кількісному виміру. За одиницю корисності приймають умовні одиниці - ютіли (від англ. utility - корисність). Корисність можна визначити як суб'єктивну (індивідуальну) цінність, яку споживач приписує певному продукту. Це пов'язано з тим, що кожна людина має свою структуру споживання, притаманну тільки їй. Наприклад, для людей зі 100%-ним зором корисність окулярів практично нульова, як і цигарки для тих, хто не палить.

Представники маржиналізму Джевонс, Менгер і Вальрас вважали, що корисність має кількісний вимір і є функцією від загальної кількості спожитих благ, розрізняли граничну і загальну корисність.

де U -корисність; х,у -споживчі блага.

Гранична корисність (МU) - це зміна загальної корисності набору споживчих при зміні певного блага на одиницю:

Загальна корисність (ТU) - це сукупна корисність, яку отримує споживач від усіх спожитих благ. її можна підрахувати як суму граничної корисності, отриманої споживачем від усіх спожитих благ. Якщо споживання додаткового блага приносить споживачеві шкоду, то загальна корисність, зрозуміло, зменшується.

У 1854 р. німецький вчений Херман Госсен довів дію закону спадної граничної корисності: чим більше споживання деякого блага, тим менший приріст корисності від кожної наступної одиниці спожитого блага. Цей закон (його називають першим законом Госсена) показує, як змінюється ступінь задоволення одним і тим же товаром у процесі споживання кожної наступної одиниці товару. Бажання споживача поступово насичуються і необхідність у споживанні зменшується. Споживання наступної одиниці приносить все менше задоволення.

Зважаючи на те, що у поведінці споживача існують альтернативи (вибір з двох або більшої кількості благ) і обмеження (бюджет), Госсен сформулював правило максимізації корисності, яке відоме як другий закон Госсена. Закон визначає, як у домогосподарстві відбувається найбільш сприятливий розподіл усієї суми витрат за видами споживання. Наприклад, якщо при витраченні додаткової грошової одиниці на купівлю хліба корисність буде більшою, ніж при купівлі м'яса за цю ж грошову одиницю, то вигідніше купувати хліб. Але тільки якщо корисність останньої гривні, витраченої на хліб, така ж, як і корисність останньої гривні, витраченої на м'ясо, тоді сукупна корисність максимальна. Отже, сукупна корисність для домогосподарства максимізується в тому випадку, якщо корисність останньої витраченої грошової одиниці однакова за величиною для всіх видів призначення. Математично це виглядає таким чином:

Де МU- гранична корисність товарів А, В, С, Е...; Р - ціна товарів А, В, С, Е....

Аналіз поведінки споживача при виборі споживчих благ має важливе значення для розуміння процесів формування та використання доходів, прогнозування попиту, руху цін та ін.

У кожний даний момент часу споживчі блага знаходяться в обмеженій кількості, оскільки для того, щоб їх виробляти, потрібні певні засоби - економічні ресурси.

Білет № 7

Рівновага споживача з кардиналістської позиції. Другий закон Госсена.

Функція корисності лежить в основі споживчого вибору (поведінки споживача на ринку). При моделюванні поведінки споживача економісти базуються:

• обмеженості доходу споживача;

• аксіомі ненасиченості (споживач намагається мати велику кількість будь-яких благ);

• аксіомі збільшення загальної корисності;

• аксіомі зменшення граничної корисності.

Перерозподіляючи свій дохід таким чином, щоб досягнути найбільшої загальної корисності, споживач намагається вирівняти свої середньозважені граничні корисності. При цьому він досягає положення рівноваги (максимуму добробуту). В цьому заключається зміст другого закону Госена, який говорить: максимум корисності від споживання даного набору благ споживач отримає при умові рівності граничних корисностей всіх благ, які споживаються.

Поряд із загальними принципами споживчого вибору існують особливості, які визначаються впливом на нього смаків та уподобань споживача.

Виділяють два види попиту на товар: функціональний попит означає, що частина попиту на товар зумовлена якостями, які властиві самому товару; нефункціональний попит - частина попиту на товар зумовлена якимось іншими факторами, а не властивими йому якостями. Найбільш суттєва частина нефункціонального попиту зумовлена зовнішнім впливом на корисність. Мається на увазі, що корисність даного товару збільшується або зменшується в залежності від того чи купують інші цей товар, або завдяки тому, що цей товар має велику ціну в порівнянні з іншими товарами.

Білет № 8

Вибір споживача з ординалістських позицій.

Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними вподобаннями. Вони формують систему переваг. Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською) функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого.

Одним з основних інструментів ординалістської концепції виміру корисності є крива байдужості – сукупність точок у просторі двох благ, що представляють собою рівнозначні для споживача комбінації різної кількості обох благ. Їх кількість відкладено по осях системи координат Q­_В та Q­_А, лінії з’єднання точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ і є кривими байдужості. Чим далі від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої кількості одного блага (А) згоден відмовитися споживач задля збільшення іншого блага (В) на одиницю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення MRS_ВА і обчислюється: MRS_ВА = -∆А/∆В, де ∆А – втрати у споживанні А, одиниць; ∆В – вигоди у споживанні В, одиниць.

Крива байдужості має спадний характер – це відображає ту обставину, що MRS зменшується в міру руху вниз вздовж кривої байдужості, тобто зі збільшенням споживання одного блага замість іншого.

Якщо споживач споживає лише два блага бюджет індивіда буде мати вигляд рівняння:

М = Р_АQ_А +Р_ВQ_В. Вирішимо його відносно Q_А: Q_А = М/ Р_А – Р_В /Р_А×Q_В, де

Р_А – ціна блага А;

Q_А – кількість блага А;

Р_В – ціна блага В;

Q_В – кількість блага В.

Це рівняння називається бюджетною лінією, всі точки якої представляють доступні споживачу при даному бюджеті комбінацію двох благ. Бюджетна лінія має від’ємний нахил; кут її нахилу визначається співвідношенням цін, а віддаленість від початку координат – величиною бюджету. Якщо при фіксованому бюджеті та незмінній ціні блага А ціна блага В знижується (зростає), то нахил бюджетної лінії зменшується (збільшується). Якщо при фіксованих цінах на блага збільшується бюджет споживача, то бюджетна лінія зміщується від початку координат паралельно сама собі. На мал. зображені дві бюджетні лінії, що відповідають одному й тому ж бюджету при різних цінах блага В.

Для визначення асортименту покупок, що забезпечує споживачу максимальну задоволеність при заданих цінах і бюджеті, достатньо на його карті байдужості провести бюджетну лінію, як це показано на мал. 2.8. Точка дотику бюджетної лінії з найбільш віддаленою кривою байдужості вказує на шукаємий набір благ, що купуються. Формальною ознакою досягнення споживачем максимального задоволення при заданому бюджеті є рівняння абсолютного значення граничної норми заміни двох благ співвідношенню їх цін: |MRS_ВА| = Р_В /Р_А, так як в точці дотику бюджетної лінії з кривою байдужості нахил першої (Р_В /Р_А) дорівнює нахилу другої (MRS_ВА).

Гранична норма заміни двох благ характеризує суб’єктивну оцінку еквівалентності цих благ для конкретного споживача, а співвідношення їх цін – об’єктивну оцінку їх еквівалентності. Коли обидві оцінки співпадають, споживач досягає максимального задоволення при своєму бюджеті, тобто опиняється в стані рівноваги.

Білет № 9

Криві байдужості, їх властивості.

Крива байдужості — це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг (ринковий кошик або кошик споживача) (рис. 3.2).

Ринковий кошик (споживчий кошик) — це комбінація товарів X і У для споживання їх протягом певного часу.

Споживач не розрізняє набори товарів X і У, які розташовані на кривій байдужості и. Рівень корисності кожного з наборів на кривій байдужості однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.

Карта кривих байдужості — це засіб відображення переваг споживача, що відповідають різному рівню задоволення його потреб (рис. 3.3).

Карта кривих байдужості складається з безлічі ліній, що не перетинаються.

Властивості кривих байдужості¹:

1. Криві байдужості с монотонно спадними функціями

(при збільшенні кількості певного блага значення функції спадає).

Зафіксуємо деякий набір (X, У) пари благ 1 та 2 і розглянемо, в яких частинах площини можуть перебувати еквівалентні набори.

Іншими словами, нас цікавлять набори, які перебувають на тій самій поверхні байдужості, що і (X, У) (рис. 3.4, а).

Очевидно, що поверхня байдужості, яка містить набір (X, У), не буде проходити в областях А та С, оскільки ці області містять відповідно заздалегідь кращі та гірші набори благ 1 та 2.

Методом вилучення ми дійшли висновку, що можливими областями, через які проходитиме поверхня байдужості, яка містить набір (X, У), можуть бути лише області В та Э, тобто вона є монотонно спадною функцією.

2. Поверхні байдужості не перетинаються. Припустимо протилежне: нехай поверхні байдужості перетинаються і мають спільну точку А (рис. 3.4, б). Отже, вони відображають дві множини наборів благ, еквівалентних з погляду споживача, тобто 11а= 1Ы ид= ІІс, отже, ІІв= ІІс. У той же час точка С менш приваблива порівняно з точкою В, оскільки набір В містить більше і блага 1, і блага 2. Помічена суперечність дає підставу для твердження про неприпустимість перетину поверхонь байдужості.

3. При збільшенні споживання певного блага зменшується величина іншого, яку людина жертвує заради отримання додаткової одиниці першого блага (прояв закону спадної граничної корисності). Якщо у людини, наприклад, багато одягу, але мало їжі, то заради додаткової одиниці їжі вона схильна пожертвувати значною часткою одягу. Якщо ж людина має багато їжі, то заради додаткової одиниці їжі вона вже буде схильна жертвувати вже меншою часткою гардеробу.

Мовою графіки та математики це означає, що кут нахилу поверхні байдужості до горизонтальної осі зменшується при збільшенні споживання блага, величина якого відображається на цій осі. Іншими словами, поверхні байдужості є опуклими функціями (рис. 3.5).

4* Чим більше поверхня байдужості віддалена від почат-

ку координат, тим привабливішими для людини є набори благ, які розташовані на цій поверхні. Ця властивість навіть не потребує доведення: вона випливає з самих умов надання переваг (див. параграф 3.1). Чим більше в наборі благ, тим він корисніший. ■

Криві байдужості особливого типу. Існують групи товарів і послуг, що мають криві байдужості особливого типу':

/. Повні субститути (замінники) — товари, які повністю можуть бути замінені один одним з постійним коефіцієнтом заміни (рис. 3.6).

Карти кривих байдужості для повних субститутів складаються із серій паралельних прямих, оскільки МЯБух постійна по мірі пересування вздовж кривої байдужості.

Повні субститути, для яких МІ18_ух= 1, одержали назву го-могенів.

Наприклад, якщо покупець вважає, що пляшка кефіру, куплена в будь-якому магазині міста, ідентична, то це гомогенний товар.

Якщо два літри молока, купленого в магазині, за своїми якостями рівноцінні літру молока, купленого на базарі, то маємо повний субститут з МК.8_ху= 2.

2. Повні доповнення — товари, які можуть споживатися в фіксованій пропорції.

Карти кривих байдужості для повних доповнень (рис. 3.7) показують, що для споживання товару X у певній кількості потрібна певна кількість товару У. їх співвідношення визначене точками, розташованими на прямій, яка виходить із початку координат під кутом, визначеним 'мінімальним необхідним співвідношенням:

- для набору а це (х₀, у₀);

- для набору Ь — (х„ у,), хоч будь-який із товарів можна придбати додатково у будь-якій кількості.

Шкідливі товари — це та група товарів, споживання яких шкідливе для споживача. Прикладом є інтенсивність функціонування підприємств і забруднення навколишнього середовища. Криві байдужості для таких товарів (рис. 3.8, а) показують, що з інтенсифікацією виробництва зростає забруднення навколишнього середовища.

Тепер побудуємо криву байдужості, яка відображає взаємозв'язок між забрудненням навколишнього середовища і компенсацією цієї обставини у вигляді збільшення кількості робочих місць. Тут спостерігається парадоксальне явище: виявляється, людина звикає до шкідливих впливів, вимагаючи все менше компенсацій (рис. 3.8, б), тобто крива байдужості є опуклою догори функцією.

Гранична норма заміщення благ. Аналізуючи криві байдужості, необхідно звернути увагу на здатність товарів до взаємо-замінювання. Якщо для спрощення ситуації розглянути набір споживача, що складається лише з двох благ, наприклад, молока і Хліба, то зменшення споживання молока на певну кількість може бути компенсоване збільшенням споживання хліба і навпаки. При цьому споживач буде на одній і тій самій кривій байдужості, тобто отримуватиме однакове задоволення.

Білет № 10

Бюджетне обмеження і можливості споживача.

Як зазначалося, вибір споживача залежить не тільки від його уподобань і переваг, а й від бюджету.

Бюджет — це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Дохід споживача та купівельна сила грошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача.

Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:

1. Весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів X та У (наприклад, котлети та пиріжки).

2. Споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження.

3. Споживач не дає та не бере кредити.

У цьому випадку дохід споживача (І) дорівнюватиме всім його витратам:

І = РлХ + Р_гУ, (3.2)

де Р_х і Р_у — ціни відповідних благ, наприклад, булочки і молока.

За рівнянням (3.2) можна визначити набори товарів X та У, для придбання яких споживач витратить однакові кошти. За умови, що І = 20 грн., Р_х= 1 грн., а Р_у= 2 грн., варіанти можливих наборів наведено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 Набори товарів, що можуть бути придбані

за певних бюджетних обмежень

Цю залежність можна подати графічно (рис. 3.10).

Рис. З.10 Лінія бюджетних обмежень

Лінія бюджетних обмежень — це всі ті набори товарів X та У, які бюджет споживача дає змогу йому придбати. Якщо споживач захоче придбати набір, що відповідає координатам точки N7, то бюджет не дозволить йому цього зробити; якщо він зупиниться на наборі N8, то не витратить усі кошти, що у нього є.

Оскільки лінія бюджетних обмежень пряма, вона має постійний нахил, який можна виразити через граничну норму заміщення:

MRS = AY/АХ = -Px/Py.

Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товару У треба пожертвувати для отримання додаткової

одиниці товару X.

Вплив змін доходу та цін на положення лінії бюджетних обмежень. Зміна доходу та цін на товари змінює положення лінії бюджетного обмеження. Якщо збільшується дохід, то крива пересувається вправо, а якщо дохід зменшується — то вліво. При цьому кут нахилу лінії залишається незмінним. Навпаки, якщо змінюється ціна на продукт, то це призводить до зміни кута нахилу лінії: він збільшується при зростанні цін на товар X та зниженні цін на товар У і зменшується, якщо на ринку складається протилежна ситуація (рис. 3.11).

Білет № 11

Реакція споживача на зміну його доходу.

Якщо вважати, що товар X вибирається з цілої множини інших товарів, то в оцьому випадку розширене бюджетне обмеження матиме такий вигляд:

І = Р_ХХ+ ЕРуУ, (4.1)

За цих умов дещо інакшим буде зміст лінії бюджетних обмежень. Адже на графіку, з одного боку, буде кількість товар X, яку може придбати споживач, виходячи з його доходу, а з іншого — виграти в грошовій формі на придбання всіх інших товарів (рис. 4.1).

Бюджетна лінія перетинає вісь У у точці, що відповідатиме загальному рівню доходу споживача І, адже витрати на товар X

дорівнюють нулю. Нахил цієї лінії буде постійним (оскільки вона пряма) і дорівнюватиме тангенсу кута а:

tga =//Х = Р_х. (4.2)

Побудуємо криву байдужості з урахуванням нових припущень (рис. 4.2). У цьому випадку цінність усіх інших товарів (відображених на осі У) для споживача набуває грошового виразу.

У попередній темі було доведено, що МЯБху ⁼ -Ми_х / МІІ_У. Якщо припустити, що гранична корисність грошей (Ми_у) для споживача залишається незмінною, то гранична норма заміщення у кожній точці кривої байдужості буде дорівнювати граничній корисності товару X, вираженій у грошовій нормі (МК8_ХРУУ ⁼ -МІІ_Х). Тому нахил кривої байдужості (гранична норма заміщення 4RSx _РУУ ⁼ -М1/_х) збігатиметься з нахилом лінії бюджетного обмеження (Р_х) у тій точці, де гранична корисність товару Т, виражена в грошах, збігатиметься з ціною товару X. Тобто рівновага споживача досягатиметься за умови рівності цінності товару для нього та витрат на його придбання:

МЦ_Х = Р_х. (4.3)

Оптимальна кількість блага, яку хоче придбати споживач, характеризується тим, що гранична корисність для цієї кількості збігається з ціною блага. При менших обсягах закупок товару його гранична корисність буде більша, ніж ціна, що спонукає до збільшення кількості товару X. Якщо закупки будуть більшими, ніж рівноважний обсяг, то ціна товару перевищить його корисність, що підштовхуватиме споживача до зменшення закупок. Рівновага буде досягатися тоді, коли гранична корисність товару, виражена в грошах (максимальна сума грошей, від якої споживач хотів би відмовитися задля отримання додаткової одиниці товару), зрівняється з його ціною.

Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань та переваг, але й від рівня доходу. Відомо, що збільшення доходу призводить до переміщення бюджетних ліній праворуч і вверх. Відповідно точки рівноваги будуть знаходитись далі від початку координат, що забезпечуватиме більшу корисність вибраного набору благ.

Якщо зобразити на рисунку відповідний графік, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, та провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо криву "дохід - споживання" (рис. 4.3).

Ця крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага від рівня доходу (і лише доходу) споживача.

Характер кривої "дохід -споживання" буде залежати від оцінки товару споживачем.

Нормальні товари — це такі товари, які людина споживає у більшій кількості, коли зростає її дохід.

Неякісні товари (товари низької споживчої цінності) — це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача.

Належність товару до тієї чи іншої групи залежить не стільки від його специфічних властивостей,

скільки від сприйняття цього товару споживачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме як неякісний.

Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу користування міським транспортом буде сприйматися як нормальний товар. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, споживач віддаватиме перевагу таксі або власному автомобілю, а тому поїздка на автобусі чи трамваї перетвориться у неякісний товар.

Тому для нормальних товарів крива "дохід - споживання" матиме зростаючий характер, а для неякісних — спадний.

Разом з тим, є група товарів, яка не належить ні до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Цс порівняно дешеві товари, які не мають ефективних субститутів. Малоймовірно, що хтось у разі зростання доходу збільшить чи зменшить споживання, наприклад, солі. Отже, крива "дохід - споживання" для цієї групи товарів матиме вигляд вертикальної прямої лінії (рис. 4.4)'.

Від кривої "дохід - споживання" легко перейти до, так званих, кривих Енгеля.² Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит (рис. 4.5).

Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зрос

таючий характер із затуханням, тобто певний приріст доходу спричиняє менший приріст споживання товару X. Це пояснюється дією закону спадної граничної корисності.

Однак для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискоренням. До цієї групи належать предмети розкоші, споживання яких зростає швидше, ніж зростає дохід споживача. Ці залежності ввійшли в м і крос коном і ку як закон Енгеля¹:

1. При незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання доходів сім'ї.

2. Споживання освітніх, медичних, юридичних послуг і послуг, пов'язаних з відпочинком, має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.

Білет № 12

Реакція споживача на зміну цін товарів.

При дослідженні кривих "дохід - споживання" та кривих Енгеля ми вважали змінним лише дохід, а інші фактори попиту — постійними. Але якщо вважати дохід постійним, а ціни змінними, то можна побудувати криву "ціна - споживання".

Якщо дохід і ціни на інші товари залишаються незмінними, то точка перетину лінії бюджетних обмежень з віссю Y залишиться попередньою. Зниження цін на товар X призведене до повороту лінії бюджетних обмежень до нової точки її перетину з віссю X, більш віддаленої від початку координат. І, навпаки, підвищення цін на товар X повертає цю лінію в точку, що лежить ближче до початку координат.

Крива "ціна - споживання" показує, як змінюється обсяг закупок товару X (точки X,, X,, Х₃ на рис. 4.6) при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту.

Від кривої "ціна - споживання" можна перейти до кривої індивідуального попиту. Для цього потрібно лише замінити на осі ординат позначення: замість витрат на всі інші товари (P_YY) відобразити на ній ціну Р_х. Тангенс кута нахилу ліній бюджетних обмежень відповідає ціні товару X.

Легко помітити, що зменшення кута нахилу (зниження цін на товар X) супроводжується збільшенням обсягів закупок цього товару. Залежність між ціною на товар (Р_х) та розміром його бажаних закупок для споживача відображає крива попиту (рис. 4.7).

Попит (demand) — це та кількість продукту, яку споживач готовий та може придбати за тими чи іншими цінами протягом певного періоду. Крива попиту та крива "ціна — споживання" — це два різні способи описання того, як придбана кількість товару змінюється при зміні ціни на нього (за умови, що інші фактори не діють).

Оскільки залежність між цінами товару та попитом на нього досить стійка, то можна говорити про закон попиту, який наголо-

шує, що із зростанням цін на товар розмір попиту на нього зменшується і, навпаки, зниження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку бажає придбати споживач.

Білет № 13

Ефект заміщення та ефект доходу.

Якщо ціна товару X змінюється, то можливості споживача придбати різні набори товарів теж змінюються. З одного боку, зниження цін на товар X робить його привабливішим для споживача, оскільки він стає дешевшим щодо товарів-субститутів. З іншого боку, вивільнення коштів від здешевлення покупки товару X дає змогу людині збільшити споживання інших товарів. Таким чином, зростає реальний дохід споживача, хоча його номінальний дохід залишається попереднім.

Реакція споживача на таке зростання реального доходу значною мірою буде залежати від його ставлення до споживчих якостей товару. Щоб моделювати поведінку споживача, необхідно розмежовувати дію двох ефектів, які спостерігаються при зміні цін на один з товарів (рис. 4.8)'.

Ефект заміщення — це ефект, який вказує на те, що споживач

у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевше, інші більш дорогі товари. Ця заміна ілюструється рухом вздовж кривої байдужості и, (переміщення з точки А у точку С (відрізок Я -

Ефект доходу — це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару X без врахування ефекту заміщення.

Ефект доходу показує механізм переміщення від однієї кривої байдужості (и,) до іншої ІІ₂ (відрізок И₂ - Я).

Як було з'ясовано раніше, зростання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів: якщо із збільшенням доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних — зменшується. Ефект заміщення спрацьовує однаково і щодо нормальних, і щодо неякісних товарів. В узагальненому вигляді дія ефектів доходу та заміщення наведена в табл. 4.1^і.

Таблиця 4.1

Дія ефектів доходу та заміщення

Ефект	Споживання товару
	нормального	неякісного
Доходу: ціна зменшується ціна зростає Заміщення: ціна зростає ціна зменшується	Зростає Зменшується Зменшується Зростає	Зменшується Зростає Зменшується Зростає

Ці два ефекти діють одночасно. Тому реальна спрямованість змін споживання буде рівнодіючою ефектів доходу та заміщення. Згідно з даними табл. 4.1 щодо нормальних товарів обидва ефекти діють в одному напрямі. У цьому випадку прогнозувати зміни споживання залежно від змін ціни на товар дещо простіше. Що ж до впливу зміни ціни на споживання неякісних товарів, то спрямованість впливу ефектів доходу та заміщення протилежна. Залежно від того, який ефект спрацьовує сильніше, динаміка ціни та динаміка споживання матимуть однакову або протилежну спрямованість.

Якщо ефект заміщення має більший вплив, то зі зростанням ціни споживання товару X зменшується, а при її знижені — збільшується. Однак може виникнути ситуація, коли переважає ефект доходу, тоді при зростанні ціни зростає і споживання, а при її зменшенні споживання також зменшується. Така ситуація трапляється досить рідко.

Неякісний товар, для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення, називається Гіффеновим товаром, а зростання споживання цього товару із підвищенням ціни на нього — парадоксом Гіффена¹.

Таку ситуацію можна спостерігати при аналізі структури споживання малозабезпечених верств населення України під час економічної кризи 90-х років.

Товар Гіффена повинен одночасно відповідати таким вимогам:

- бути неякісним в уявленні споживача;

- бути значною часткою його витрат.

Парадокс Гіффена, на перший погляд, здається винятком із закону попиту. Проте детальніше дослідження доводить, що саме взаємодія ефектів заміщення та доходу спричиняє такий розвиток подій.

Існує ще кілька прикладів винятків із закону попиту, коли із підвищенням цін спостерігається збільшення якості продукції і збільшується його закупка. В умовах нестабільності економічної ситуації зростання цін може сприйматися і як передвісник інфляційного стрибка. Для отримання виграшу споживачі намагатимуться придбати більше продукту за сьогоднішніми цінами, поки вони ще не так зросли. Однак усі ці дії споживача можна легко пояснити, виходячи з теорії поведінки споживача.

Білет № 14

Попит і закон попиту.

Попит - кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну протягом відповідного проміжку часу і в певному місці. Фактори, які впливають на попит. Очевидно, що відповісти на запитання, від чого залежить величина попиту, однозначно неможливо, оскільки слід передусім з'ясувати, який саме продукт збираються купувати споживачі. Так, шведський економіст К. Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні чинники: 1) величина їх доходу; 2) кількість сорочок, яку вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети тощо), який можна використати замість сорочок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак, мода; 6) ціна подібних сорочок. До цих чинників можна додати цінові та дефіцитні очікування, зміни в структурі населення, економічну політику уряду (зокрема, допомога бідним верствам та ін.). Закон попиту. В процесі розгляду еластичності попиту залежно від рівня цін сформульовано відповідний закон попиту. Закон попиту - за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання попиту і навпаки, отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у споживача бажання купувати товари, практика розпродажу товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції*), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу та ефект заміщення. Ефект доходу - за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючись від придбання інших альтернативних товарів. Ефект заміщення - за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими. Ці два ефекти діють в одному напрямі (тобто спричиняють зростання обсягу попиту при зниженні цін) за купівлі товарів середньої та високої якості та в протилежних напрямах - за купівлі низькоякісних товарів. При цьому у разі незначної кількості товарів низької якості (наприклад, маргарину у співвідношенні з маслом) ефект заміщення переважатиме ефект доходу, і споживачі купуватимуть велику кількість маргарину. На практиці буває, коли при зниженні ціни на товар попит на нього зменшується, а при підвищенні - зростає (наприклад, при підвищенні ціни на картоплю сім'ї з невисокими доходами починають споживати її більше, повністю відмовляючись при цьому від м'яса), що означає переважання ефекту доходу над ефектом заміщення. Водночас цей закон не діє за ажіотажного попиту (тобто значного додаткового попиту, зумовленого очікуванням значного підвищення цін на товар або у разі його зникнення з обігу), для окремих рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини, антикваріат та ін.), а також при "переключенні" попиту споживачів на якісніші та дорожчі товари (наприклад, масових закупівлях масла замість маргарину). В останньому випадку частково діє ефект престижного попиту, визначений американським ученим Т. Вебленом. Ефект престижного попиту - купівля товарів за престижними цінами (цінами на вироби високої якості), причому за зростання цін на дорогі товари, які виготовляють престижні фірми, попит на них до певної межі може зростати.

Білет № 15

Еластичність попиту.

Криві попиту та пропозиції пояснюють, що буде з обсягами попиту та пропозиції, якщо зміниться ціна. Якщо фірми не збільшують пропозиції, тоді попит зростає, й це зростання збільшить рівноважну ціну. Люди бажають купувати більше товару за тією самою ціною, але фірми не пропонують більше товару, тому щось повинно трапитися, і це "щось" і є зростанням рівноважної ціни. Якщо люди не готові купувати більше товару за зниженою ціною, то збільшення обсягу пропозиції трансформується у зниження цін. Фірми готові запропонувати більше товару. Знову щось трапиться, і це "щось" - ще глибше зниження ціни.

Абсолютні зміни в цінах або обсягу пропозиції не повністю відображають цінові зміни. Якщо збільшення ціни на нові автомобілі на 1000 грн знизить величину попиту на 100 тис. грн, то ця інформація сама по собі нічого не дасть.

Визначення еластичності попиту за ціною

Еластичність попиту за ціною (або цінова еластичність попиту) показує залежність зміни обсягу попиту від зміни ціни. Цінова еластичність попиту - це зміни обсягу попиту, що виражені у відсотках, поділені на зміни ціни, які виражені у відсотках. Цінова еластичність попиту позначається Еd:

Формула коефіцієнту цінової еластичності попиту

Еd = ∆D ÷ ∆Р,

де ∆D - зміни у величині попиту (%),∆Р - зміни цін (%).

Згідно із законом попиту, зі збільшенням ціни обсяг попиту знижується. Еластичність попиту, таким чином, є від'ємною. Наприклад, якщо ціна авіаквитків зросла на 10%, то величина попиту може знизитися на 5%. Згідно з формулою, еластичність дорівнює -0,5.

Еластичний та нееластичний попит

Щоб спростити поняття "еластичність", економісти звичайно опускають знак "-" і використовують абсолютні значення еластичності. Замість того щоб говорити, що еластичність попиту на авіаквитки дорівнює -0,5, говорять 0,5.

Еластичність попиту може змінюватися від 0 (немає ніякої реакції на зміни цін) до нескінченності, але економісти поділяють еластичність на три категорії:

1) якщо еластичність попиту більша ніж 1, то попит еластичний (рис. 6.5);

2) якщо еластичність попиту дорівнює 1, то попит має одиничну еластичність;

3) якщо еластичність попиту менша від 1, то попит нееластичний (рис. 6.6).

Причина такого розподілу криється в тому, що цінова еластичність показує зміни в загальному прибутку продавців, якщо ціна зміниться. Загальний прибуток дорівнює обсягу продаж товару за вигідною ціною. Якщо ціна зменшується, величина попиту зростає. Що трапиться із загальним прибутком, залежить від того, який ефект домінує (від'ємний ефект низьких цін порівняно з позитивним ефектом збільшення продаж).

Еластичність попиту за ціною показує:

1) якщо попит еластичний, то темп зростання обсягів попиту у відсотковому відношенні більший, ніж темп зниження ціни;

2) якщо попит нееластичний, то темп зростання обсягів попиту повільніший, ніж темп зниження ціни;

3) якщо попит має одиничну еластичність, то темп зростання обсягів попиту дорівнює темпу зниження ціни.

Основний зв'язок між ціною та попитом визначається так званим законом зменшуваного попиту. Тому коли ціна товару зростає, попит на нього зменшується, і навпаки.

Ці загальні закономірності стосуються практично всіх товарів. Але є певні види товару, на які дія закону зменшуваного попиту не впливає. Це, наприклад, хліб. Скільки на хліб не зростали б ціни, споживачі купуватимуть ту ж кількість, що й до збільшення ціни. Ще до таких товарів можна віднести картоплю, сіль, молоко та капусту.

Чинники, що впливають на цінову еластичність попиту

Існують три чинники, що визначають еластичність попиту за ціною:

1) доступність товарів-субститутів;

2) частка витрат на певний товар у родинному бюджеті;

3) тривалість часу адаптування покупців до зміни в ціні.

Доступність товарів-субститутів. Чим більше товарів, які є замінниками певного товару, тим попит еластичніший. Наприклад, попит на зубну пасту певної марки. Якщо щезла з продажу зубна паста "X" або ціна на неї надмірно зросла, то споживачі охочіше купуватимуть зубну пасту інших марок.

Частка витрат на певний товар у родинному бюджеті. Чим вища частка витрат, тим попит на нього еластичніший. Якщо покупець витрачає на цей товар незначну частину свого бюджету, то він не стане змінювати своїх звичок та смаків навіть за умови різкого зростання ціни на цей товар.

Тривалість часу адаптування покупців до зміни в ціні. Серйозний вплив на ступінь еластичності попиту за ціною здійснює фактор часу. Наприклад, різке зростання ціни на електроенергію не веде до помітного зниження її споживання, й попит є незмінним (обсяг споживання в кВт/год.). Але потім споживачі почнуть купувати менш енергоємні прилади і т.д., тобто почнуть змінювати свої звички та стиль життя. Лише тоді еластичність попиту за ціною досягає свого максимального значення.

Білет № 16

Пропозиція і закон пропозиції.

Пропозиція - це кількість товарів і послуг, яка су продажу за певною вона відображує результати господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути у певному обсязі і в певний час доставлені на ринок. Об'єктивний рух пропозиції регулюється відповідним економічним законом - законом пропозиції. Пропозиція зумовлюється насамперед економічною діяльністю виробників, тобто основних суб'єктів конкурентної боротьби. Процесом-причиною закону пропозиції виступає зміна ціни: вона може знижуватись або зростати, що впливає на кількість товарів і послуг, які пропонуються споживачам. Якщо ціна знижується, то підприємець одержує менше коштів від реалізації, і навпаки, у разі її зростання за такої самої кількості товарів і послуг, виручка є більшою. Отже, закон пропозиції на відміну від закону попиту ґрунтується на прямій залежності між ціною й обсягом товарів і послуг. Зміна ціни у кожний конкретний момент, як правило, зумовлює зміну обсягів товарів і послуг, вироблених (наданих) за тих самих витрат виробництва. Ця обставина змушує виробника змінювати тактику. Насправді витрати виробництва не змінилися, а таку саму масу товарів і послуг продано дешевше через зниження ціни. Різниця між сумою реалізації та витратами виробництва зменшилась, отже, виробник отримав менший прибуток, тобто норма прибутку знизилася. Це вагома причина для оцінювання доцільності виробництва цього виду товару. Підприємець має вжити заходів щодо зміни асортименту товару або щодо зниження витрат виробництва. За законом пропозиції остання має відповідати існуючому попиту. Цього досягають зниженням витрат виробництва, узгодженням їх із новою ціною.

ІІ.

Індивідуальна пропозиція окремої фірми визначається її виробничими можливостями, згідно з якими для кожної конкретної ціни фірма може запропонувати до продажу певні обсяги блага.

Ринкова пропозиція. Блага складається із суми індивідуальних пропозицій блага за кожною конкретною ціною.

Функція пропозиції — це залежність обсягу пропозиції блага від його ціни Х₅= ЦР).

Закон пропозиції: обсяг пропозиції зростає при зростанні ціни, і, навпаки, обсяг пропозиції спадає при зменшенні ціни.

Закон пропозиції діє наступ-1 ним чином: при зростанні ціни, < збільшується дохідність продажу: продукції, а це дає змогу збільшувати прибутки фірми та винагороду її працівникам, отже, в підприємства з'являється стимул збільшувати виробництво продукції.

Крива пропозиції це графічне відображення функції пропозиції (рис. 5.3).

Крива ринкової пропозиції (Б) складається із сукупності обсягів

товару, які виробляються і пропонуються на ринку всіма продавцями за відповідною ціною.

Крива ринкової пропозиції (Б) складається з кривих індивідуальних пропозицій і будується аналогічно кривій ринкового попиту (О) (рис. 5.4)¹.

Переміщення кривої пропозиції (Б) вправо Б Б, чи вліво Б 8₂ (рис. 5.5) означає, що пропозиція збільшується чи зменшується при тій же ціні. Якщо ж жоден з факторів, що впливають на пропозицію, не змінюється, а ціна товару змінюється, то відбувається переміщення по кривій пропозиції (8) вгору чи вниз (при цьому пропозиція товару не змінюється, а змінюється обсяг пропозиції*).

Зміна нецінових параметрів призводить до зміщень кривої пропозиції.

До основних факторів зміни пропозиції належать:'

Ціни на ресурси. Зниження цін на ресурси для виробництва певного товару дає змогу виробляти більше його за тієї самої ціни. Отже, крива пропозиції зміщується праворуч. Збільшення цін на ресурси призводить до зміщення кривої пропозиції ліворуч².

Технології виробництва. Якщо технологія вдосконалюється, то за тієї самої ціни фірма (сукупність фірм) здатна виробляти більше. Отже, крива пропозиції зміщується праворуч.

Кількість продавців на ринку. Збільшення продавців на ринку за інших однакових умов призводить до збільшення пропозиції.

Податки та дотації. Збільшення податків призводить до підвищення собівартості, відповідно відбувається зменшення пропозиції товару за тієї ж ціни. І, навпаки, зменшення податків, які надання державою дотацій виробникам, веде до зменшення собівартості і підвищення пропозиції.

Очікувані зміни цін. Якщо виробник очікує підвищення ринкових цін на його товар, то він зменшуватиме пропозицію цього товару, щоб притримати його до нових, вищих цін. І, навпаки, очікуване зниження цін призводить до підвищення пропозиції.

Білет № 17

Ринкова рівновага. Взаємодія попиту і пропозиції

Точка перетину кривої попиту (О) і кривої пропозиції (Б) — не точка їх пінноваги (С Гпис. 5.6У.

X — обсяг попиту та пропозиції; Р — ціна;

С — точка рівноваги; Х_с — рівноважний обсяг попиту та пропозиції; Р_с — рівноважна ціна; X,, Х₂ — обсяги попиту та пропозиції, при яких визначається дефіцит та надлишок; Р„, Р_д — ціни, при яких вста-' новлюється дефіцит та надлишок.

У точці перетину кривої попиту (О) і кривої пропозиції (Б) обсяг попиту буде дорівнювати обсягу пропозиції (Х_с). Завдяки такому співвідношенню встановлюється ціна рівноваги (Р_с), яка і покупців, і продавців однаково задовольняє.

Рівноважна ціна (Р_с) — ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил.

Рівноважна ціна та рівноважний обсяг мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнює обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. В умовах рівноваги економічний суб'єкт (виробник, продавсць, покупець, фірма) практично не мас стимулів до зміни своєї економічної поведінки. Але як тільки відбудуться зміни у співвідношенні факторів, що впливають на рімповагу, знову почнуть діяти економічні стимули. Рівність попиту і пропозиції — теоретична абстракція. Вона майже не зустрічається в реальній господарській практиці.

ІІ.

У попередніх параграфах даного розділу ми зясували, що лінія попиту демонструє безліч максимальних цін, при яких споживачі готові купити кожне дане кількість благ, а лінія пропозиції - безліч ми мінімального цін, за якими продавці погодяться продати кожне дане кількість благ. лінія попиту розсікає ринковий простір на дві зони (ліва нижня і верхня права).

Покупцеві вигідно здійснювати операції лише в лівій нижній зоні (покупця ринок), тому що лінія попиту демонструє безліч максимальних цін для споживача. Ціни та обсяги вище лінії попиту для покупця недоступні.

лінія пропозиції розбиває ринковий простір на два інші зони. І продавцю вигідно робити угоди (продавати) лише у лівій верхній зоні (ринок продавця), але збитково - у правій нижній, бо лінія пропозиції демонструє безліч мінімальних цін для продавця.

З іншого боку, обсяг Q * називається рівноважним об `ємом, т. тобто величиною товарної маси, за якого попит та пропозиція знаходяться у рівновазі в результаті дії ринкових конкурентних сил.

Будь-який рух від точки рівноваги приводить у дію сили, які прагнуть систему повернути до рівноваги. Таким чином, ми можемо визначити рівноважну ціну, як ту, яка, будучи досягнута раз, буде підтримуватися й надалі. Це справедливо як для рівноважної ціни, так і для рівноважного обсягу.

Якщо ціна на товар перевищить рівноважну (наприклад, до рівня Р (), то складеться ситуація надлишку товарної продукції. Справді, при такій ціні попит покупців складе величину 0 - Q?, А величина пропозиції Q - QB. Таким чином, надлишок товарної продукції склав величину АВ або Q? - QB. Однак в умовах ринкової конкуренції довго така ситуація тривати не може: продавці почнуть скорочувати обсяг виробництва - пропозиція товару та (або) знижувати ціну своєї продукцію. З іншого боку, покупці почнуть збільшувати при закупівлі товарів знижується попит. Зрештою, економіка повернеться в ситуацію рівноваги (при ціні Р * і обсязі товару Q *).

Навпаки, якщо ціна на товар впаде нижче рівноважної, то виникне ситуація дефіциту, рівного величиною CF (QC - (У) який, однак, також не буде довготривалим в умовах ринкової конкуренції.

Подібна ситуація означає, що виробництво цієї моделі: технічно можливо, однак на нього немає попиту. У цих умовах можуть виявитися виробники нової та дорогий продукції. Якщо держава просубсідірует цих виробників і лінія пропозиції опуститься (як це зображено пунктирною лінією), то покупці знайдуться і їх буде тим більше, чим більший обсяг дотацій.

З часом виробники можуть збільшити ефективність свого виробництва і необхідність в дотаціях відпаде, тому що при збільшенні ефективності виробництва лінія пропозиції зміщується вправо і вниз.

В іншому випадку крайового рівноваги лінії попиту і пропозиції перетинаються на осі абсцис. Такі блага є безкоштовними, тобто «неекономічними», про ніж вже йшлося в першому розділі.

Перетворення неекономічного блага в економічний може відбутися, по-перше, в результаті різкого зсуву лінії попиту вправо.Наприклад, успішний ва реклама найчистішої Байкальської води та їх продають на ринку.

По-друге, неекономічне благо може стати економічним, якщо лінія пропозиції зміститься різко вліво.Прикладом може служити вода в пустелі.

На відміну від випадків крайового рівноваги нормальне перетин лінії попиту і пропозиції прийнято називати внутрішнім рівновагу.

Білет № 18

Еластичність пропозиції.

Визначення еластичності пропозиції за ціною

Еластичність пропозиції за ціною (або цінова еластичність пропозиції) вимірює реакцію виробників на зміни в цінах. Цінова еластичність пропозиції визначається як зміна величини пропозиції (у відсотках), яка поділене на зміну в цінах (у відсотках). Цінова еластичність пропозиції позначається Еs

Формула коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною

Оскільки крива пропозиції має позитивний похил, ціна і величина пропозиції змінюється в одному напрямку, тоді й цінова еластичність пропозиції позитивна. Як і еластичність попиту, цінова еластичність пропозиції може бути:

1) якщо еластичність пропозиції більша від 1, то пропозиція еластична (рис. 6.7);

2) якщо еластичність пропозиції дорівнює 1, то пропозиція має одиничну еластичність;

3) якщо еластичність пропозиція менша за 1, то пропозиція нееластична (рис. 6.8).

Чинники, що впливають на цінову еластичність пропозиції

Хоча існують декілька чинників, що впливають на еластичність пропозиції за ціною, вагомішим є період, за який виробники "пристосовуються" до змін у цінах. Чим більший цей період, тим пропозиція більш еластична за ціною. Наприклад, якщо ціна зростає, виробник не зможе зразу до неї пристосуватися. Якщо ціна пшениці зростає, а поле вже засіяне, виробник може використовувати більше добрив або найняти більше працівників для прополювання, але все ж йому необхідно буде чекати наступного сезону, щоб засіяти більше пшениці. Якщо ціна малолітражних автомобілів зростає, то виробникам необхідно переустаткувати існуючі заводи й побудувати нові, перш ніж вони істотно збільшать випуск продукції. Отже, з перебігом часу виробники пристосовуються до зміни в цінах, і пропозиція, відповідаючи на ці зміни, стає еластичнішою.

Білет № 19

Підприємство як суб’єкт ринку та виробнича – ринкова система.

Виробництво — це процес використання ресурсів (робочої сили, капіталу, природних ресурсів та підприємницьких здібностей) для виготовлення товарів, послуг, інформації.

Виробництво можна уявити як систему, що споживає на вході певні ресурси, а на виході видає готові продукти: товари або послуги в натуральному чи грошовому вимірі (рис. 6.1).

У процесі виробництва споживаються такі ресурси або фактори виробництва:

1. Земля — вічний фактор виробництва, що включає не лише сільськогосподарські угіддя, але й всі природні ресурси (нафта, вугілля, газ, вода і т. д.).

2. Капітал (або фізичний капітал) — все, що створено працею людини і служить основою створення нового продукту (споруди, обладнання, матеріали і т. д.).

3. Праця — це вплив людини на речовину природи з метою надання їй властивостей, здатних задовольняти людські потреби.

4. Підприємницькі здібності — це особливі здібності деяких людей йти на мобілізацію ресурсів, організацію виробництва, ризик з метою отримання прибутку.

Усі фактори, що використовуються у виробництві, кількісно обмежені. Площі сільськогосподарських угідь зменшуються як у цілому (будівництво, промисловість, військові потреби, економічні катастрофи і т. д.), так і в розрахунку на душу населення (у зв'язку з його приростом). Людство стоїть на порозі вичерпання природних ресурсів; нафти, газу, вугілля. Ресурс праці обмежений кількістю робочої сили, причому в кожному конкретному випадку потрібна не просто робоча сила взагалі, а певна її кваліфікація, що ще більше обмежує даний фактор виробництва. Підприємницькими здібностями володіють лише окремі особи (вчені вважають, що їх не більше 5-7% від загальної кількості працездатного населення). Капітал як результат взаємодії перших трьох факторів також є обмеженим ресурсом.

Разом з тим, потреби людства постійно зростають, що пов'язано як з кількісним приростом населення, так і з підвищенням якості життя. Отже, між обмеженими ресурсами і безмежними потребами завжди існує конфлікт.

Розв'язати його можна двома шляхами; 1. Максимізувати обсяг виробництва при певних обмеженнях на ресурси.

2. Мінімізувати витрати ресурсів при заданих обсягах виробництва.

Щоб вирішити ці завдання, необхідно раціоналізувати форми об'єднання факторів виробництва та їх якісне і кількісне співвідношення у процесі виробництва. Ось лише деякі аспекти їх раціоналізації.

1. Відповідність факторів виробництва. Найбільша ефективність виробництва досягається тоді, коли якісні характеристики працівників (їх кваліфікація, освітній рівень, особисті якості) відповідають рівню засобів виробництва. Причому цей зв'язок двох-сторонній: ефективність виробництва стає нижчою не тільки тоді, коли працівники низького рівня кваліфікації не можуть повністю використати всі потенційні можливості засобів виробництва, але й тоді, коли недосконалі засоби виробництва не дають реалізуватись потенціалам працівників.]

2. Співвідношення факторів виробництва. Між працівниками і засобами виробництва повинно бути не тільки якісне, а й кількісне співвідношення. Для кожного певного рівня розвитку виробництва існує оптимальне співвідношення між кількістю капіталу і кількістю праці, що приводить його в рух.

3. Взаємозамінюваність факторів виробництва. Один і той же результат можна отримати при різному співвідношенні факторів виробництва. Наприклад, якщо у виробництві використовуються праця і капітал, то можна визначити різні співвідношення цих факторів, що дадуть заданий результат виробництва.

Підприємство — це відокремлена економічна структура, що виробляє і реалізує певні товари, послуги, інформацію. Підприємства можуть створюватися як приватними особами, так і державою. Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку.

Головна проблема підприємства — задовольнити постійно зростаючі потреби споживачів при обмежених ресурсах. Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже, обумовлює вибір оптимального варіанта застосування.

Перед будь-яким підприємством постають три основні питання:

1. Що виробляти (які економічні блага і в якій кількості)?

2. Як виробляти (за допомогою яких обмежених ресурсів)?

3. Для кого виробляти (хто отримає те, що вироблено)?

Умови, в яких функціонують підприємства:

1. Самостійне здійснення відтворювального процесу. Підприємство розраховує лише на власні сили у забезпеченні своєї життєдіяльності, воно може користуватись грошовими коштами й інших суб'єктів (брати кредити, продавати облігації), але лише на платній основі.

2. Повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності. Ця відповідальність покладається на власників та керівництво підприємства.

3. Прибуток виступає основним джерелом коштів для розвитку підприємства. Розвиток підприємства, його розширення є головною метою підприємців, адже це приносить більші грошові доходи. Однак розширення діяльності потребує значних грошових вкладень, основним їх джерелом є прибуток.

4. Конкуренція з іншими підприємствами. Конкуренція впливає на поведінку й організацію підприємства, змушує його підвищувати ефективність виробництва.

5. Економічна допомога держави має локальний, вибірковий, винятковий характер. Ця допомога повинна бути обгрунтована інтересами національної економіки. Держава не може і не повинна бути щедрим спонсором, вона завжди мас керуватися прагматичним розрахунком.

ІІ.

Заводи, фабрики, підприємства, фірми, домогосподарства - все це являє собою національну економіку.

Підприємство - це пений об"єкт ( яким керує фізична або юридичеа особа), який виробляє товари та послуги і головною метою є отримання прибутку.

Виробництво - це процес взаємодії людини з природою , під час якого створюються життєві блага, необхідні для існування і розвитку людського суспільства.

У процесі виробництва завжди беруть три основні чинники: робоча сила, предмети праці, засоби праці.

Робоча сила - це сукупність фізичних та розумових здібностей людини до праці. Однак, робоча сила - це лише потенційний елемент виробництва. Безпосередньо діючим елементом виробництва є праця людини.

Фірма - це окрема виробнича одиниця в економіці, яка орієнтована на отримання прибутку . Фірма може володіти кількома підприємствами.

У свті замість слова підприємства використовують слово фірма. В Україні, якщо фірма має тільки одне піприємство, то назва "фірми" і "підприємства" збігаються.

У світі сформувалися три основні правові форми фірми:

- фірма, якою володія одна особа ( приватна);

- фірма, якою володіють кілька осіб ( партнерство );

- фірма, яка існує на основі акцій кількох осіб.

Білет № 20

Параметри підприємства як мікроекономічної моделі.

Виробнича функція — це співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимальним обсягом продукції. Якщо припустити, що на обсяг виробництва продукції впливають витрати праці (Ь), капіталу (К) і землі {Х то виробнича функція виглядатиме так:

(?^(Ь,К,г),

де 0 — максимальний обсяг продукції при даній технології і співвідношенні факторів виробництва Ь, К, Властивості виробничої функції:

1. При збільшенні витрат одного ресурсу, при незмінності інших відбувається збільшення обсягу виробництва продукції, але лише до певної межі. 82

2. Існує певна взаємозамінність та компліментарність (до-повнюваність) факторів виробництва.

3. Зміни використання факторів виробництва менш еластичні в короткостроковому, ніж у довгостроковому періоді.

Короткостроковий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори є незмінними.

Довгостроковий період — це період виробництва, за який виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції.

У короткостроковому періоді виробнича функція відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів: (3 = ї (х).

Щоб з'ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результати виробництва, потрібно розглянути ряд показників:

1. Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) — це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.

2. Середній продукт змінного фактора виробництва (АР) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АР = ТР/Х.

3. Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) — це обсяг зміни сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю (при інших рівних умовах): МР=ДТР/ДХ.

До основних мікроекономічних параметрів підприємства належать також витрати виробництва, виручка і прибуток. Загальні витрати факторів виробництва (ресурсів) і грошові витрати, що здійснюються підприємством з метою виробництва продукції, називаються витратами виробництва.

Виділяють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витрати включають лише фактичні витрати в грошовому виразі, підтверджені документами.

Економічні (або альтернативні) витрати включають (крім фактичних витрат на придбання ресурсів) ще й недоотриманий дохід від найкращого потенційного можливого способу використання власних ресурсів (капіталу, грошових коштів).

Неявні витрати — це ті витрати, що обумовлені використанням власних ресурсів (факторів виробництва) підприємця (капітал, підприємницькі здібності).

Явні витрати — це витрати на придбання необхідних факторів виробництва.

Бухгалтерські витрати складаються лише з явних витрат.

Економічні витрати — це сума явних і неявних витрат, тобто економічні витрати кількісно більші за бухгалтерські саме на величину неявних витрат.

Аналогічно сукупному, середньому і граничному продукту можна розрахувати відповідні показники для витрат і виручки.

Сукупні витрати (ТС) — загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягу продукції.

Середні витрати (АС) — це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС = ТС / ().

Граничні витрати (МС) — приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції МС = АТС / Д(3.

Сукупна (валова) виручка — грошові надходження від реалізації продукції: ТО. - Р х (}, де Р — ціна продукції, (} — кількість продукції.

Середня виручка (АЛ) — це сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції АЯ = ТЯ / ().

Гранична виручка (МИ.) — приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва продукції на одну одиницю: МИ. = АТО/АС}.

Сукупний прибуток — це різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами.

Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськими витратами.

Економічний прибуток — це різниця між валовою виручкою та економічними витратами.

Умови, в яких функціонують підприємства:

1. Самостійне здійснення відтворювального процесу. Підприємство розраховує лише на власні сили у забезпеченні своєї життєдіяльності, воно може користуватись грошовими коштами й інших суб'єктів (брати кредити, продавати облігації), але лише на платній основі.

2. Повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності. Ця відповідальність покладається на власників та керівництво підприємства.

3. Прибуток виступає основним джерелом коштів для розвитку підприємства. Розвиток підприємства, його розширення є головною метою підприємців, адже це приносить більші грошові доходи. Однак розширення діяльності потребує значних грошових вкладень, основним їх джерелом є прибуток.

4. Конкуренція з іншими підприємствами. Конкуренція впливає на поведінку й організацію підприємства, змушує його підвищувати ефективність виробництва.

5. Економічна допомога держави має локальний, вибірковий, винятковий характер. Ця допомога повинна бути обгрунтована інтересами національної економіки. Держава не може і не повинна бути щедрим спонсором, вона завжди має керуватися прагматичним розрахунком.

Білет № 21

Фактори виробництва та їх особливості.

Ринки факторів - це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції - власники факторів - домогосподарства

На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.

Функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що і ринки продукції. Типу ринкової структури дослідження, як формується попит на фактори, які чинники його визначають, як формується пропозиція факторів, і які чинники визначають цю пропозицію.

Взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної політики на стан цих ринків.

Структура ринку повного фактора виробництва пов'язана із особливостями рішень, які приймаються формами і домогосподарствами цін і обсягу факторів на ринках.

Попит на ресурси в умовах конкурентного ринку. Важливий метод визначення попиту на ресурс полягає в міркуванні, що фірма діє на певний ресурс на ринку із конкуренцією. На ринку ресурсів конкуренція означає, що фірма купує такий невеликий об'єм загальної пропозиції ресурсу, що придбана фірма кількість ресурсу ніяк не впливає на ціни.

Попит фірми на фактора визначається попитом споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори виробництва називається вторинним попитом.

Ресурси задовольняють потреби споживачів не прямо, а через виробництво товарів і послуг. Стабільність попиту на ресурс залежить від:

• продуктивності ресурсу при створенні товару.

• ринкової вартості, чи ціни товару, який створений за допомогою даного ресурсу. Попит на ресурс: реалізація продукту в умовах чистої конкуренції.

Попит на ресурси в умовах недосконалої конкуренції. Попит на ресурс: реалізація продукту в умовах недосконалої конкуренції. На ринку із недосконалою конкуренцією - по двом причинам: зменшується граничний продукт і падає ціна на продукт, так як зростає випуск продукції. Підприємець в умовах досконалої конкуренції буде виробляти продукту менше, ніж при чистій конкуренції.

Білет № 22

Виробнича функція з одним змінним фактором.

У короткостроковому періоді фірма для збільшення виробництва може змінювати обсяги лише деяких ресурсів, інші є фіксованими. Ця особливість зумовлює відмінність виробничої функції і короткострокових витрат. Короткострокова виробнича функція  має вигляд:         .                                             

Рис. 7.1. Криві сукупного, граничного та середнього продуктів змінного фактора

В она надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у зростання загального обсягу випуску, дозволяє визначити, якими затратами змінного фактора можна досягти максимального обсягу випуску за певний період часу з врахуван­ням дії закону спадної віддачі. Внесок змінного фактора у виробничий процес обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних одиницях. Сукупний фізичний продукт або сумарна продуктивність змінного фактора  – це загальна  кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного фактора в умовах незмінності інших факторів. Граничний фізичний продукт або гранична продуктивність змінного фактора  – це приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора:  .                                           

Середній фізичний  продукт або середня продуктивність змінного фактора  – це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора: . Припустимо, що фірма нарощує обсяги виробництва , збільшуючи лише кількість праці , яка є  єдиним змінним фактором, за незмінних обсягів капіталу (рис. 7.1). Якщо кількість змінного фактора дорівнює нулю, то обсяг продукції також дорів­нює нулю. В міру залучення у виробництво все більшого числа робітників сукупний обсяг продукції зростає і досягає максимального значення (120 одиниць), коли на фірмі працюють 9 робітників, а далі, з наймом десятого робітника, сукупний обсяг випуску починає скорочуватись. Додатковий робітник більше не додає продукції і навіть гальмує виробництво. Конфігурація кривої су­купного продукту  (рис.7.1 а) ілюструє нерівномірність приростів випуску продукції. Початкова опук­лість функції донизу показує, що до точки  обсяг продукції зростає швидше, ніж обсяги ресурсу. Праворуч від точки  крива стає опуклою вгору – це означає, що зростання обсягу випуску уповільнюється з кожною додатково залученою у виробництво одиницею праці. Таким чином, до точки  діє закон зростаючої граничної продуктивності, після неї починає проявлятись закон спадної граничної продуктивності ( спадної віддачі). Найбільш виразно ці закони відображає крива граничного продукту праці . Граничний продукт змінного фактора спочатку зростає. Найбільше продукції додає тре­тій робітник, його = 30, але, починаючи з четвертого, гранич­на продуктивність кожного наступного робітника спадає. Отже, динаміка граничного продукту проходить дві стадії: за низьких обсягів використання змінного фактора гранична продуктивність до­датна і зростає, а за високих – додатна, але зменшується. На обох цих стадіях сукупний продукт зростає, досягаючи максимуму, коли = 0, крива  перетинає горизонтальну вісь. Крива середнього продукту  також відображає дію обох законів, проте з деяким запізненням порівняно з кривою . Продуктивність праці зростає до точки , після якої спадає більш повільно, ніж гранична продуктивність. Всі криві взаємопов’язані. За кривою сукупної продуктивності  можна визначити величини граничного і середнього продуктів. Так, в точці   величину граничної продуктивності визначає нахил кривої   , а величину середньої продуктивнос­ті  дає , тобто нахил променя, що йде від почат­ку координат до даної точки . В точці  встановлюється рівність між граничною і середньою продуктивністю, оскільки тут промінь від початку координат є одночасно дотичною, яка показує нахил кривої . В точці С , досягається найефективніше використання змінного ресурсу, оскільки відповідні криві перетинаються у максимальному значенні середньої продуктивності. Для аналізу ефективності використання ресурсів враховують таку властивість показників: якщо гранична продуктивність вища за середню, то нарощування змінного фактора супроводжується зростанням продуктивності (крива   висхідна), а якщо гранична продуктивність нижча за середню, то зі збільшенням змінного фактора середня продуктивність спадає (обидві криві спадні). Якщо врахувати динаміку всіх показників продуктивності за умови нарощування використання змінного фактора, то можна виділити чотири стадії розвитку виробництва: §  на першій стадії всі показники зростають, всі криві є висхідними до точок   ; §  на другій стадії гранична продуктивність і крива  починають спадати, але  і  продовжують зростати до точок ; §  на третій стадії зростає лише сукупний продукт  (до точки ), а  і  спадають; §  на четвертій – спадають всі показники (праворуч від точок ). Закон спадної віддачі, як правило, діє в межах певної технології, тобто у короткостроковому періоді. Спадна продуктивність змінного фактора визначає динаміку короткострокових витрат виробництва.

Білет № 23

Виробнича функція з двома змінними факторами.

Виробни́ча фу́нкція з двома́ змі́нними фа́кторами — виробнича функція, яка відображає зв'язок між зміною обсягів двох задіяних у процесі виробництва типів ресурсів та результатами цієї взаємодії. Відображається формулою з двома змінними:

Ǫ=ƒ(L,K)

де L — ресур «праця», K — ресурс «капітал», Ǫ — обсяг виробництва.

Зв'язок між зміною ресурсів «праця» та «капітал», а також обсягами виробництва можна зобразити за допомогою таблиці.

	За	тра	ти	пра	ці
Затрати капіталу	1	2	3	4	5
1	10	30	45	55	60
2	30	50	65	75	80
3	45	65	80	90	95
4	55	75	90	100	105
5	60	80	95	105	110

Графічно вплив змін у затратах праці та капіталу на обсяг виробництва можна зобразити за допомогою ізоквант — кривих, які показують різні комібнації змінних ресурсів, що забезпечують однаковий випуск продукції.

Карта ізоквант — альтернативний спосіб опису виробничої функції. Чим далі від початку координат розміщена ізокванта, тим більший обсяг випуску забезпечують різні комбінації ресурсів на ній. Кутовий коефіцієнт будь-якої можна виразити пропорцією, в якій один ресур може бути заміненим іншим за певного розміру випуску. Абсолютне значення кутового коефіцієнта називають граничною нормою технологічного заміщення (величина, на яку можна зменшити обсяг одного ресурсу за рахунок використання додаткової одиниці іншого за незмінного розміру випуску). Позначається абревіатурою MRTS (англ. marginal of technical substitution).

MRTS_KL= — Зміна капіталу\Зрушення розміру праці = -ΔK\ΔL

при Q=const, де K та L малі обсяги зміни праці та капіталу за ізоквантою.

Білет № 24

Віддача від масштабу: види та ефекти.

Поняття «віддача від масштабу» і «повна варіація факторів». Як змінюється випуск продукції, якщо зростають обсяги застосування всіх використовуваних ресурсів? Якщо використання ресурсів збільшилося вдвічі, випуск продукції також збільшиться вдвічі, або менше, або більше? Відповідь на такі запитання дає характеристика виробництва, що має назву «віддача від масштабу», або «ефект масштабу». Слово «масштаб» (нім. Ma?stab, від Ma? — міра, розмір і Stab — палиця) буквально означає відношення довжини лінії на кресленні, плані тощо до її довжини в натурі, а переносно — відносний розмір чого-небудь. У теорії виробництва масштаб — це рівень застосування факторів, при цьому, якщо початковий рівень застосування факторів позначити як m і прийняти його рівним 1, то  представлятиме коефіцієнт приросту обсягу застосування факторів, а вираз  — відсоток зміни рівня застосування факторів, або відсоток зміни масштабу виробництва. Віддача від масштабу (ефект масштабу) — це зміни економіч­ної ефективності за зростання масштабів виробничої діяльності. Поняття «віддача від масштабу» тісно позв’язане з поняттям «повна (загальна) варіація факторів», за якої обсяги застосування всіх факторів змінюються одночасно. У рамках загальної варіації розрізняють пропорційну і непропорційну варіацію факторів виробництва. Пропорційна варіація факторів— це зміна випуску за рахунок пропорційної (наприклад, у 1,5; 2; 3 рази) зміни обсягів застосування всіх факторів виробництва за незмінного початкового співвідношення їх (наприклад, на 1 од. капіталу припадає 2 од. праці). Непропорційна варіація факторів виробництва може мати місце, коли змінюються не тільки обсяги застосування всіх факторів, а й пропорції між ними. Дослідження таких виробничих функцій потребують залучення великого математичного апарату й у мікроекономічній теорії виробництва вони звичайно не розглядаються. Види віддачі від масштабу. Розглянемо віддачу від масштабу за пропорційної варіації факторів виробництва. Нехай початкове співвідношення між випуском продукції і ресурсами описується традиційною для мікроекономічної теорії двофакторною виробничою функцією Якщо обсяги застосовуваних ресурсів будуть збільшені в m разів, то новий обсяг випуску становитиме                                  (4.1) Виробнича функція характеризується постійною віддачеювід збільшення масштабу виробництва, якщо випуск зростає в тій самій пропорції, що й споживання ресурсів. За постійної віддачі Але може виявитися й інше. Наприклад, збільшення споживання ресурсів удвічі викликає збільшення випуску в 2,3 раза або ж тільки в 1,8 раза. Виробнича функція характеризується зростаючою (спадною) віддачею від збільшення масштабу виробництва, якщо випуск зростає більшою (меншою) мірою, ніж споживані ресурси. За зростаючої віддачі за спадної Найважливішою умовою можливості пропорційної варіації факторів виробництва є однорідність і подільність виробничих ресурсів (у технологічному розумінні), отже, їх кількість можна змінювати шляхом кратного збільшення. Пропорційна варіація може бути подана за допомогою однорід­них виробничих функцій. У темі 1 вже давалося визначення однорідних виробничих функ­цій, тобто таких, що мають ті самі властивості на всіх інтерва- лах. Нагадаємо, що виробнича функція називається однорідною, якщо за збільшення кількості виробничих ресурсів у m разів випуск збільшується в mt разів: Показник степеня t може використовуватися для характеристики виду віддачі від збільшення масштабу виробництва. Якщо t = 1, то виробнича функція є лінійно-однорідною і характеризує постійну віддачу. Якщо t > 1, то виробнича функція прогресивно-однорідна, а віддача — зростаюча. Якщо t < 0, то виробнича функція дегресивно-однорідна, а віддача — спадна. Графічне подання віддачі від масштабу за пропорційної варіації. Показником віддачі від масштабу для однорідної вироб­ничої функції можуть слугувати відрізки вздовж променя ОА, проведеного з початку координат, через точки ізоквант, що відповідають обсягам випуску — Q; 2Q; 3Q (рис. 4.1). Рис. 4.1. Різні види віддачі від масштабу на картах ізоквант: а — постійна віддача; б — спадна віддача; в — зростаюча віддача На рис. 4.1, а, б, в початкову комбінацію факторів виробництва подано точками а. Якщо за збільшення обсягу застосування капіталу і праці в 2 або 3 рази випуск зростає в такій самій пропорції (рис. 4.1, а), то функція виробництва характеризується постійною віддачею від масштабу (0а = ab = bс). Неважко зрозуміти, що рис. 4.1, б ілюструє спадну віддачу (0а < ab < bс), а рис. 4.1, в — зростаючу (0а > ab > bс). Практика показує, що якщо ресурси однорідні й подільні та їх кількість можна змінювати пропорційно, діапазон змін масштабу виробництва може бути дуже значним. Трапляється, що виробнича функція підприємства характеризується змінною віддачею від масштабу на різних своїх ділянках. Розглянемо карту ізоквант, наведену на рис. 4.2. Рис. 4.2. Змінна віддача від масштабу на карті ізоквант У міру просування вздовж променя ОА кожний фактор вироб­ництва зростає в однаковій пропорції, проте темп зміни обсягу випуску змінюється. На ділянці від точки а до точки в спостерігається зростаюча віддача від масштабу (за переходу від точки а до в фактори подвоюються, від точки б до в — обсяг застосування факторів збільшується в 1,5 раза, а випуск — удвічі); в області від в до е виробнича функція демонструє постійну віддачу (наприклад, за переходу від д до е обидва фактори збільшуються на 20 % і випуск збільшується на 20 %); після точки е має місце спадна віддача (наприклад, за переходу від е до ж обидва фактори збільшуються на 16,7 %, а випуск лише на 10 %). Зауважимо, що спадна віддача від масштабу не має нічого спіль­ного зі спадною віддачею змінного фактора виробництва. Як зазначалося, віддача від масштабу характеризує виробничий результат за зміни всіх факторів, а закон спадної віддачі виявляє себе у разі часткової варіації факторів виробництва, тобто в ситуації, коли один фактор змінюється, а всі інші — фіксовані. Практика показує, що закон спадної віддачі змінного фактора однаковою мірою стосується виробничих функцій з постійним, зростаю­чим і спадним ефектом масштабу.

Білет № 25

Ізоквантна варіація факторів виробництва.

Якщо дещо ускладнити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва від двох факторів (наприклад, праці і капіталу), то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути вироблений при кожній комбінації факторів виробництва (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Виробнича сітка

Витрати праці (Ь), тис. люд.-год.	Обсяг виробництва зошитів, тис. шт., при витратах капіталу ПО. тис. гоп.
	1	2	3	4	5
1	10	20	зо	40	50
ю	20	30	50	75	90
3	40	50	75	140	180
4	45	75	140	180	220
5	50	90	180	225	250

Виробнича сітка показує, що деякі обсяги продукції можна отримати при різних альтернативних наборах факторів виробництва: 50 тисяч зошитів при І = 5, К = 1 та І = З, К = 2 і т. д. Якщо графічно сполучити точки, що характеризують альтернативні комбінації факторів при певному обсязі виробництва продукції, то отримаємо криву, що називається ізоквантою (рис. 7.3).

Ізокванта — це крива, що відображає альтернативні варіанти ресурсів, які використовуються для виробництва певного обсягу продукції. Точки М і N показують такі комбінації факторів виробництва (Ь і К), які дають змогу виробити 50 тисяч зошитів. А комбінація Я дає змогу виробити їх значно більше. Через цю точку можна провести іншу ізокванту. Так будується карта ізоквант (рис. 7 .4).

Карта ізоквант — це множина ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-яких комбінацій факторів виробництва. Криві ізоквант ніколи не перетинаються. Чим далі ізокванта від початку координат, тим більшому обсягу виробництва продукції вона відповідає.

Аналізуючи ізокванти, можна визначити показник заміщення одного фактора виробництва іншим. Гранична норма технологічного заміщення капіталу працею (МЯТ5_К1) визначається обсягом праці, яка може замінити одиницю капіталу:

А/ДГ^ = ЛЬ/ЛК = Ь₂-Ь,/К₂- К,.

Це означає, що кожну втрачену одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці. Це пояснюється тим, що фактори виробництва не можуть повністю замінювати один одного. Кожний з них не може робити те, що може інший, або якщо й може, то гірше.

Гранична норма технологічного заміщення праці капіталом (MRTS_LK) визначається обсягом капіталу, який може замінити одиницю праці:

MRTS_LK = AK/AL.

Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна також розрахувати через граничні продукти.

Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К, до К₂ та зростанні кількості праці з L, до L₂ (див. 7.3) виробник залишається на тій самій ізокванті, то можна довести таку рівність:

AK/AL = -MP_L/MP_K.

Оскільки MP_L= ATP_L / AL, а МР_К = АТР_К / АК, то:

MP_L /МР_К = ATP_L /AL /АТР_К /АК= ATP_L /AL х АК /АТР_К = - АК

/AL.

Оскільки ATP_L і АТР_К — це зміни сукупного продукту під впливом змін відповідних факторів виробництва (L і К), то на одній ізокванті вони повинні взаємно компенсуватись, щоб загальна кількість продукції не змінилась. Причому зміни сукупного продукту (ЛТР, і АТР_К) різнонаправлені, тобто мають різний знак, адже праця збільшується, а капітал зменшується. Саме через це в доведеній нами рівності з'являється знак "мінус":

MP_L/MP_K=-AK/AL.

Цю рівність можна переписати і так:

MRTS_LK = AK/AL = -MP_L/МР_К.

Форма ізокванти (крива випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею зростає при просуванні вниз уздовж ізокванти (рис. 7.5).

Це означає, що кожну втрачену одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці. Це пояснюється тим, що фактори виробництва не можуть повністю замінювати один одного. Кожний з них не може робити те, що може інший, або, якщо й може, то гірше.

Зростаюча гранична норма технологічного заміщення капіталу працею властива для більшості виробничих процесів, але існують деякі винятки, де ця залежність дещо інша.

І. Фактори виробництва можуть використовуватись лише в певній пропорції. Прикладом є співвідношення автомобілів і водіїв. Якщо кількість автомашин незмінна, то збільшення кількості шоферів не призведе до зростання обсягів продукції. І навпаки, збільшення кількості автомобілів при фіксованій кількості шоферів також не покращить ситуацію. Аналогічні приклади можна знайти і в промисловості, і в сільському господарстві та в інших галузях і видах виробництва, де співвідношення між факторами виробництва є фіксованим. Ізокванта в цьому випадку матиме вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення буде дорівнювати нулю (рис. 7.6).

Білет № 26

Рівновага виробника та траєкторія розширення виробничої діяльності фірми.

Рівновага виробника та оптимальна комбінація ресурсів. У своїй поведінці виробник намагається віднайти найоптимальнішу комбінацію ресурсів, яка б забезпечила найвищу ефективність виробництва. Ефективним виробництво вважають якщо від даної кількості задіяних ресурсів отримується максимально можливий обсяг продукції, або ж якщо даний обсяг виробництва отримано з мінімально можливими витратами. За умови вибору найоптимальнішої комбінації ресурсів виробник досягає рівноваги. Рівновага виробника означає, що не існує жодних стимулів для того щоб виробник змінив комбінацію факторів виробництва. Механізм встановлення рівноваги виробника аналізують за допомогою ізоквант та ізокост. Точку рівноваги виробника можна визначити двома різними способами. Перший з них полягає у тому, щоб за незмінних цін ресурсів та рівня витрат фірми на придбання факторів виробництва знайти таку комбінацію витрат, яка забезпечує максимальний обсяг виробництва продукції. Геометрично ця точка означає суміщення карти ізоквант з даною ізокостою і знаходження точки дотику ізокости та найвіддаленішої з досяжних ізоквант.

Мал. 39 Рівновага

У точці дотику із окости до ізокванти Q₂ дійсно фірма досягає максимального випуску при заданих бюджетних можливостях, оскільки обсяг виробництва, що відповідає ізоквані Q₂ більший ніж, то що відповідає ізоквані Q_1. Комбінації праці і капіталу, які б дозволили отримати обсяг виробництва Q₃ для фірми недоступний. Оскільки у точці дотику кути нахилу ізокванти та ізокости співпадають, то умову рівноваги виробника можна записати у вигляді рівняння. , де МР_L – граничний продукт праці; МР_К – граничний продукт капіталу; Р_L – ціна одиниці праці; Р_К – ціна одиниці капіталу. В алгебраїчному вигляді знаходження точки рівноваги означає розв'язання системи рівнянь: P _K ∙К + P_L ∙L = ТС Друге з цих рівнянь (рівняння рівноваги) стверджує, що у точці рівноваги граничні продукти факторів виробництва пропорційні їхнім цінам. Другий метод полягає у знаходженні такої комбінації факторів, яка забезпечує мінімізацію витрат фірми за наявного обсягу виробництва продукції. Геометрично це означає суміщення карти ізокост з даною ізоквантою і вибір відповідної ізокости, яка буде дотичною до цієї ізокванти). Аналогічно до попереднього випадку, в алгебраїчному вигляді ця задача зводиться до розв'язання системи рівнянь: Q = f (L,K), = const. У реальних ринкових умовах фірма рідко зберігає обсяг виробництва незмінним упродовж тривалого періоду часу. Тому фірмі важливо знати найефективніші (з погляду витрат) комбінації факторів для різноманітних обсягів випуску. Суміщення карт ізоквант та ізокост дає змогу отримати траєкторію розвитку (розширення виробничої діяльності) фірми. Для цього достатньо з'єднати точки рівноваги виробника за різних обсягів виробництва продукції або, інакше, за різних рівнів витрат.

Збільшуючи фінансові видатки на всі фактори виробництва, фірма має змогу розвиватись, переходити до більших масштабів виробництва. Для кожного бажаного обсягу випуску, відображеного серією ізоквант, можна знайти ізокосту, що мінімізує витрати фірми, – це будуть ізокости, дотичні до відповідних ізоквант (мал. 4).