МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до практичних занять і самостійної роботи

з дисципліни „ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ”

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

• Семінарські заняття проводяться з метою закріплення теоретичних знань і вмінь.

На практичних заняттях студенти виконують запропоновані їм завдання під керівництвом викладача після самостійного вивчення теми, користуючись літературними джерелами і конспектом лекцій.

Розподіл часу семінарських занять відповідно до кожної теми наведений у табл. 1.

Таблиця 1- Теми семінарських занять

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
1	Предмет і метод історії економіки та економічної думки	2
2	Господарство первісного суспільного та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій
3	Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій(VIII ст.до н.е-Vст.н.е)	2
4	Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя (V-XVст..)	2
5	Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації(XVI-перша половина XVII ст.)	2
6	Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII- перша половина XIX ст.)	2
7	Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина XIX-початок XX ст..)	2
8	Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні (друга половина XIX - початок XX ст.)	2
9	Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)	2
10	Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина XX ст..)	2
11	Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ - початок ХХІ ст.)	2
12	Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці	2
13	Формування засад ринкового господарства в Україні (90-ті роки XXст.)
	Разом	22

2. Методичні вказівки до практичних занять і самостійної роботи студентів

Заняття №1 .

Тема 1, 2: Предмет та метод історії економіки та економічної думки. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій.

Мета заняття: Поглибити уявлення щодо предмету, методу історії економіки та економічної думки. А також господарства первісного суспільства.

Теоретичні знання студенти виявляють шляхом виступу і дискусії на семінарі.

Питання для обговорення:

1. Перелічіть фактори, що зумовили появу дисципліни «Історія економіки та

2. економічної думки».

3. Визначіть предмет історії економіки та економічної думки.

4. Мета і функції дисципліни.

5. Назвіть методи дослідження історії економіки та економічної думки.

6. Які є підходи до періодизації дисципліни.

7. Перелічіть фактори, що зумовили перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства в період первісної доби.

8. Які ви знаєте країни східного рабства? Розкрийте його особливості.

9. У чому полягають особливості економічної думки стародавнього світу?

10. Охарактеризуйте найдавніші пам'ятки суспільної думки й поясніть значення висловлених у них поглядів.

11. У чому своєрідність економічних поглядів Стародавнього Китаю?

12. Які були економічні причини виникнення перших держав.

Щодо методико-методологічних засад аналізу історії економіки та економічної думки, то у літературі виділяють, в основному, наступні методи: 1) історичний, або хронологічний, і 2) логічний. Історичний підхід передбачає розгляд процесів, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Він дає змогу проаналізувати сукупність подій, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може поєднуватися з аналізом соціально-економічних умов, що в них формувалися ці погляди та ідеї.

Логічний метод ґрунтується на дослідженні еволюції подій чи теорій, без достатнього урахування їхнього зв'язку з іншими теоріями та з історичними умовами Порівняльно-історичний метод дозволяє зіставити різні процеси, що відбувалися в різних країнах на певних етапах розвитку. Мотиваційний, або класовий, метод, коли економічний аналіз підпорядковується економічній мотивації Територіальний метод, що передбачає дослідження історії економіки та економічної думки в певних країнах. Метод класифікацій дозволяє виявити спільне і відмінне в подіях та ідеях. Системний – сприяє усвідомленню економічної науки як цілісного системного процесу у всій різноманітності його внутр. і зовн. зв’язків, структурних елементів та рівнів. Метод наукової абстракції вивчає реальні економічні процеси шляхом відокремлення основних та найважливіших (абстрагованих) ознак певного явища.

Важливим для періодизації є формаційний підхід. Формація – історично визначений ступінь в розвитку людського суспільства, який характеризується певною єдністю продуктивних сил, виробничих відносин (рабовласництво, феодалізм, капіталізм, соціалізм).

Для періодизації історії економіки Б. Лановик обрав схему, яка відповідає розвитку її науки і техніки, а саме: 1) господарство первісної доби стародавніх цивілізацій (з найдавніших часів — до IV ст. н. е.), 2) господарство доби Середньовіччя, 3) господарство індустріальної та постіндустріальної епох (XVI ст. – до наших днів).

Застосовують і п’ятиступінчасту модель Ф. Ліста (стадії дикості, пастушача, землеробська, землеробсько-мануфактурна, землеробсько-мануфактурно-комерційна). Триступінчаста модель з поділом епох за середньою довжиною шляху товару від виробника до продавця: 1) «природне», або натуральне, господарство (з найдавніших часів до середини ХІІІ ст.), середня довжина шляху – більше милі, 2) «грошове», або міське, господарство (до кінця XVIII ст.) з довжиною шляху від декількох миль до кілька десятків миль; 3) «кредитне», або народне, господарство, починаючи з ХІХ ст., з відстанями в сотні й тисячі миль.

Для періодизація історії економічної думки застосовують специфічний підхід:

1. Докласичний етап (IV тис. до н.е.–XVII ст. н.е.),

2. Класичний етап (XVII–ХІХ ст.),

3. Неокласичний етап (ХІХ–І пол. ХХ ст.),

4. Посткласичний етап.

Сучасний розвиток економічної думки. Я. Ядгаров пропонує поділити історію економічної думки (економічних учень) на три етапи:

1) економічні вчення доби доринкової економіки,

2) економічні вчення доби нерегульованої ринкової економіки,

3) економічні вчення доби регульованої (соціальне орієнтованої) ринкової економіки.

Сьогодні загальноприйнятою є наступна періодизація історії: стародавня історія (100 тис. р. тому–V ст. н.е.), середні віки (V–XV ст.), новий час (XVI–поч. ХХ ст.), новітні часи (1914 р. – до наших днів).

Отже, пропонуємо наступну періодизацію та структуру історії економіки та економічної думки: 1. Господарство первісного суспільства та ранніх цивілізацій (від появи людини до ІХ ст. до н.е.), 2. Період формування світових цивілізацій (VІІІ ст. до н.е. – V ст.), 3. Середньовіччя (V – ХV ст.), 4. Формування ринкової економіки (ХVІ – І пол. ХVІІ ст.), 5. Розвиток ринкового господарства (ІІ пол. ХVІІ – поч. ХХ ст.), 6. Державно-монополістичний розвиток (І пол. ХХ ст.), 7. Господарство під впливом науково-технічної революції (ІІ пол. ХХ ст.), 8. Етап інформаційно-технологічної революції (кін. ХХ – поч. ХХІ ст.).

Первісна доба була найтривалішою в історії людства. Людина з'явилася в теплих сприятливих умовах Євразії та Африки понад 3 млн. років тому. Людство пройшло шлях від зародження людини як біологічного виду до сучасного фізичного типу, від первісного людського стада до родової та сусідської громад, племен та їхніх союзів, зародження державності, виникнення на рубежі IV – III тис. до н. е. стародавніх цивілізацій. Первісне суспільство поділяється на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), енеоліт, бронзовий і ранній залізний віки. Найважливішими рисами первісної доби були перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства, існування роду як господарської одиниці, який поділявся на великосімейні виробничі колективи, спільної власності громади на землю. Палеоліт, або давній кам'яний вік (3 млн.–10 тис. р. тому), був найдовшим періодом.

Неоліту - новому кам'яному віку (7–4 тис. до н.е.) притаманне:

- утвердження галузей відтворюючого господарства. Цей процес отримав назву "неолітична революція".

Причини переходу до відтворюючого господарства:

1) зменшення мисливських ресурсів,

2) зростання населення;

3) достатній технічний рівень знарядь праці, зачатки знань;

4) сприятливі природні умови.

5) остаточно завершилося формування техніки обробки каменю (шліфування,

пиляння, свердління);

Бронзовий, який охопив 2–1 тис. до н.е.

Визначальними рисами цього періоду були:

- існування відтворюючого господарства,

- швидкий розвиток тваринництва і орного землеробства;

- виділення скотарських племен;

- високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та

бронзоливарного;

- виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи;

- обмін набув постійного та регіонального характеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото, бурштин, фаянс, сіль;

- встановлюються патріархальні відносини;

- частіше будуються малі житла для однієї сім’ї;

- з’явився парус.

Ранній залізний вік 1 тис. до н.е.:

- характерними були співіснування бронзових і залізних знарядь праці, перехід від мотики до сохи та плуга. З'явилися залізні серпи, плужні лемеші,

- розвивалися ремесла, особливо ковальство, ювелірна справа, гончарство;

- удосконалення знарядь праці, розширення виробництва їх з металу;

- поділ виробничої сфери на сільське господарство і ремесло;

Виробництво додаткового продукту, виникнення приватної власності призвело до розкладу первісного ладу, розпаду родової общини створило економічні умови для виникнення держав. Перші з них утворилися на Стародавньому Сході (Єгипет, Індія, Месопотамія) на зламі неоліту і бронзової доби.

Історія країн Стародавнього Сходу охоплювала період з IV тис. до н.е. Їм були властиві спільні риси:

- ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями праці,

- провідна роль землеробства і натурального господарства,

- позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці.

Вигідне стратегічне та географічне положення Єгипту сприяло його політичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство на високоурожайних, поливних землях долини Нілу. Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Заболочена, непридатна для життя долина Нілу в III тис. до н. е. перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в єдину державу. Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільські громади.

Формами господарств були: царське, храмове, вельможне, общинне. Верховне право на землю належало фараону. Для Єгипту була характерною централізація економіки: розподіл продуктів, облік урожаю, видача знарядь праці. Було винайдено скло, створювалися водосховища. 525 р. до н. е. Єгипет завоювали перси, в 332 р. до н.е. – А. Македонський.

Межиріччя (Месопотамія). Як і в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розливаючись, щедро удобрювали поля. Місцеві жителі здавна займалися хліборобством, збирали високі врожаї. Для цього зводили могутні греблі та інші іригаційні споруди.

Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фігові, фінікові дерева, яблуні.

Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел та торгівлі. Основне населення – селяни, які, втративши власність на землю, працювали за частку врожаю на храмові господарства. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, пекарі, металурги. Найрозвиненішими державами Межиріччя в IV – III тис. до н. е. були Шумер, Аккад, Ур, Ніппур, Урук, Ассірія. У кінці III тис. до н. е. в Месопотамії утворилося могутнє централізоване

Вавилонське царство. Найбільшого розквіту воно досягло за царя Хаммурапі. Як і в Месопотамії в цілому, головною галуззю господарства вавілонян було землеробство. За Хаммурапі будувалися грандіозні канали. Рабство трималося на війнах і боргах. Однак переважну частку сільськогосподарської продукції виробляли вільні селянські общини. Значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля.

Основні риси господарства Стародавнього Сходу

1. Поєднання елементів первісного та раньодержавного господарства,

2. Стійкість общини, яка була необхідною для іригаційних робіт;

3. Централізованість держав, необмежена влада правителів;

4. Центром економічного життя було царське і храмове господарство;

5. Слабкий розвиток приватної власності на землю;

6. Поява великих міст, соціальна диференціація і реміснича спеціалізація населення;

7. Використання рабської праці;

8. Виробництво було направлене не на створення товарів, а на утримання керівної верхівки;

9. Збільшення ролі обміну і торгівлі.

Особливістю економічної думки Стародавнього Сходу була її невіддільність від політико-правової та релігійної ідеології. Власне економічні трактати знайти важко. Економічне вчення часто збігається з ученням про державне управління або є частиною певних філософських концепцій. Слід виокремити ряд творів, присвячених принципам організації приватного господарства. Це, як правило, практичні рекомендації щодо ведення приватного господарства: від технології виробництва до ряду соціально-економічних питань.

У пам’ятці Стародавнього Єгипту (ХХII ст. до н. е.) “Настанови гераклеопольського царя своєму синові” ідеться про необхідність ефективного функціонування апарату управління, що стоїть між фараоном і населенням.

Згуртованість цієї ланки, вірність центральній владі – запорука успішного царювання. На думку автора, царю необхідно дбати про матеріальне заохочення чиновництва, наближати “людину до себе за справи її” незважаючи на класове походження. Питання відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання господарства Стародавнього Єгипту знайшли відображення в працях Іпусера (поч. ХVIII ст. до н. е.). “Ідеальний деспот” повинен уникати міжусобиць у країні, насилля та експропріації знаті; він має впорядкувати систему трудових повинностей для зведення пірамід і зрошувальних систем, підвищувати військову могутність країни.

Швидкий розвиток приватної власності був характерний для перших цивілізацій Месопотамії. З письмових джерел найвідомішим є кодекс законів царя Хаммурапі (ХVIII ст. до н. е.). Основна тема цих законів – створення системи правових норм для регулювання економічного життя. Кодекс забороняв продаж і відчуження землі за борги, обмежував експлуатацію громадян лихварями, захищав безпосередніх виробників. Закони визнавали право приватної власності, а будь-які посягання на неї визнавалися злочином. Особливе місце в історії китайської філософії посідає даосизм, прабатьком якого був Лао-цзи. Він радив не регулювати економічне життя за допомогою законів і знань, а повернутися до природного стану речей, до первіснообщинних часів. Соціальна утопія даосизму мала реакційний характер, несла відмову від усіх досягнень матеріальної й духовної культури. Разом з тим вона була протестом проти несправедливості й експлуатації, запереченням існуючого соціального устрою.

Завдання для самостійної роботи

У письмовому вигляді підготувати короткий огляд питання:

1. Місце дисципліни в системі економічних наук.

2. Загальна характеристика економічної думки Стародавнього Сходу.

3. Основні законодавчо-господарські документи Стародавнього Сходу.

Література: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 12, 13, 14, 15.

Заняття 2.