1.5. Облік виробництв

1.5.1. Класифікація виробництв

Відповідно до П(С)БО-3 "Звіт про фінансові результати" основна діяльність - це операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Сільськогосподарська діяльність - це процес управління біологічними перетвореннями з метою отримання сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів. Відповідно, основними виробництвами або галузями сільськогосподарських підприємств є рослинництво і тваринництво. Їм належить основна частка як доходів, так і витрат сільськогосподарських підприємств.

Окрім основного виробництва, на сільськогосподарських підприємствах наявні допоміжні, підсобні та обслуговуючі виробництва.

До допоміжних виробництв у сільськогосподарських підприємствах належать виробництва, що обслуговують основні галузі та промислові виробництва. Допоміжні виробництва виконують окремі роботи і надають певні послуги. До них належать ремонтно-механічні майстерні, електро-, водо-, газо- та теплопостачання, автомобільний і гужовий транспорт, холодильні установки та ін.

Підсобні галузі охоплюють промислові виробництва з переробки сільськогосподарської продукції: кормоцехи, млини, консервне і виноробне виробництво, забійні цехи, сепараторні пункти, цегельні заводи тощо.

Обслуговуючі виробництва забезпечують побутові потреби працівників сільськогосподарських підприємств (житлово-комунальні господарства, їдальні, пекарні, пральні тощо).

1.5.2. Економічний зміст виробничих витрат та їх класифікація

Метою обліку витрат і визначення собівартості продукції (робіт, послуг) є документоване, своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на виробництво продукції для забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Згідно з П(С)БО 16 „Витрати” витратами визнаються:

1. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань

2. Витратами звітного періоду визнають або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

3. Витрати визнають витратами певного періоду водночас із визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

4. Витрати, які неможливо прямо пов’язати із доходом певного періоду, відображають у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

5. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод упродовж кількох звітних періодів, то витрати визнають шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнають витратами звітного періоду:

1. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

2. Попередню (авансову) оплату запасів, робіт, послуг;

3. Погашення одержаних позик;

4. Зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками.

Відомі різні варіанти класифікації витрат, основними з яких для вітчизняних підприємств є групування витрат за видами діяльності, економічними елементами, статтями калькуляції, виробництвами та ін.

За видами діяльності витрати поділяють на:

• витрати операційної діяльності;

• витрати фінансової діяльності;

• витрати інвестиційної діяльності;

• інші витрати звичайної діяльності;

• надзвичайні витрати.

До витрат операційної діяльності відносять:

• собівартість реалізованої продукції;

• адміністративні витрати;

• витрати на збут;

• інші операційні витрати.

За економічними елементами витрати операційної діяльності сільськогосподарських підприємств групують за наступними елементами:

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• інші операційні витрати.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, що була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених загальновиробничих та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції вводять:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.

За способом введення до собівартості окремих видів продукції витрати можуть бути прямими та непрямими. Прямими вважають витрати, які можна віднести безпосередньо на відповідний об'єкт витрат. Непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні й накладні. Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій із виробництва продукції, а накладні - з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу, галузі чи господарства в цілому.

Витрати основної діяльності під час формування виробничої собівартості сільськогосподарських робіт можуть групуватись за такими статтями калькулювання:

1. Витрати на оплату праці;

2. Відрахування на соціальні заходи;

3. Насіння та посадковий матеріал;

4. Паливо та мастильні матеріали;

5. Добрива;

6. Засоби захисту рослин і тварин;

7. Корми;

8. Сировина й матеріали (без зворотних відходів);

9. Роботи та послуги;

10. Витрати на ремонт необоротних активів;

11. Інші витрати на утримання основних засобів;

12. Інші витрати;

13. Непродуктивні витрати (в обліку);

14. Загальновиробничі витрати.

У рослинництві облік витрат доцільно вести за статтями, наведеними в п.п. 1—6 і 9—14, у тваринництві — за статтями 1, 2, 4, 6, 7, 9—14, у допоміжних виробництвах — за статтями 1, 2, 4, 7—14, у підсобних (переробних, промислових) виробництвах — за статтями 1, 2, 4, 8—14.

Перелік статей калькулювання та їхній склад сільськогосподарське підприємство може уточнювати самостійно.