Медичний коледж «Монада»
Медична гельмінтологія
Львів 2012
Медична гельмінтологія
План
Загальна характеристика типу Плоскі черви.
Клас Сисуни Trematoda
Клас Стрічкові черви (Ціп’яки) Cestoda
Загальна характеристика типу Круглі черви.
Клас Власне круглі черви.
Тип Плоскі черви
Плоских червів відомо близько 7300 видів. Вони зустрічаються у морських і прісних водах, грунті; багато перейшло до паразитичного способу життя.
Для тварин, які належать до типу плоских червів, властиві:
тришаровість, тобто розвиток екто-, ендо- і мезодерми у ембріонів;
наявність шкірно-м'язового мішка ( покриви тіла зростаються з м'язами);
відсутність порожнини тіла (простір між органами заповнений паренхімою);
двобічна (білатеральна) симетрія;
форма тіла стиснена у спинно-черевному напрямку (дорсовентральному);
наявність розвинених систем органів: м'язової, травної, видільної, нервової і статевої.
Із цього типу можна розглянути два класи: сисуни (Trematodes) і стьожкові черви (Cestoidea), які включають паразитів, що мають медичне і ветеринарне значення.
Клас Сисуни (Tpematodа)
Клас налічує близько 3 тис. видів. Усі сисуни -- паразитичні організми. Для сисунів властиві складні життєві цикли. Статевозріла гермафродитна стадія сисунів називається маритою. Тіло марити сплющене у вигляді листка. Рот розташований на черевному боці переднього кінця тіла і озброєний сильною мускулистою ротовою присоскою. Крім цієї присоски існує ще одна на черевному боці, за допомогою якої сисун прикріплюється до організму хазяїна.
Стінку тіла складає шкірно-м'язовий мішок, до якого входить тегумент (зовнішній покрив), який зрісся з м'язами, що лежать під ним.
Ротовий отвір веде до мускулистої глотки, яка являє собою сильний сисний апарат. За глоткою іде стравохід і звичайно розгалужені кишки, які закінчуються сліпо.
Нервова система розташована у вигляді навкологлоткового нервового кільця і трьох пар нервових стовбурів, які відходять від нього.
Видільна система представлена добре розвиненими розгалуженими протонефридіями. Протонефридії починаються в глибині паренхіми клітинами зірчастої форми, які називають кінцевими, або термінальними. Ці клітини численні. розкидані у паренхімі усього тіла.
Майже усі сисуни -- гермафродити. Запліднення звичайно перехресне. Рідше спостерігається самозапліднення.
Для сисунів властиві спеціалізація і спрощення будови деяких органів, які зумовлені паразитичним способом життя. Спеціалізація проявляється у наявності присосок, шипів, гачків та інших утворів на поверхні тіла, доброму розвитку статевих органів. Морфологічна дегенерація (спрощення організації) виражається відсутністю органів чуттів у статево зрілих форм, які є ендопаразитами. Складні життєві цикли сисунів пов'язані з проходженням низки стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із заплідненням, так і без нього, тобто партеногенетично, що забезпечує величезну кількість потомків, яка необхідна для підтримання існування виду. У людини і свійських тварин паразитує кілька видів сисунів. Хвороби, які викликаються сисунами, називають трематодозами.
Печінковий сисун, або фасціолa (Fasciola hepatica), -- збудник фасціольозу.
Печінковий
сисун
Локалізація. Фасціола живе у жовчних протоках печінки, жовчному міхурі, а інколи у підшлунковій залозі та в інших органах. Марита фасціоли досягає у довжину 3--5 см.
Життєвий цикл. Фасціола розвивається із зміною хазяїнів. Остаточними хазяїнами її є травоїдні ссавці, велика і дрібна рогата худоба, коні, кролі тощо). Зрідка фасіїіола зустрічається у людини. Проміжний хазяїн -- водний молюск ставкових малий (Galba truncalula).
Яйце фасніоли починає розпиватися при потраплянні у воду. Худоба найчастіше заражається при поїданні трави на заплавних луках і споживанні води, в якій можуть знаходитись адолескарії (інвазивна форма для основного господаря). Людина звичайно заражається через овочі або воду.
Клінічна картина. Фасціоли впливають на хазяїна механічно. Продукти їх життєдіяльності токсичні і мають алергічну дію. Фасціоли заковтують еритроцити, лейкоцити і епітелій жовчних протоків, чим травмують навколишні тканини. При інтенсивній інвазії можливі цирозні зміни в печінці.
Лабораторний діагноз ставиться на підставі знаходження яєць фасціоли у фекаліях. При цьому важливо, щоб пацієнт на протязі кількох днів не вживав печінки, бо інколи в калі людини можна виявити так звані «транзиторні» яйця, які потрапили в кишківник людини з печінкою хворої тварини.
Заходи особистої профілактики: не споживати сиру воду із небезпечних щодо цього водойм; ретельно мити овочі, які використовуються у їжу в сирому вигляді.
Ланцетоподібний сисун (Dicrocoelium lanceatum) -- збудник дикроцеліозу.
Локалізація. Ланцетоподібний сисун паразитує у печінці великої і дрібної рогатої худоби та деяких інших тварин; рідко зустрічається в людини.
Географічне поширення -- повсюдне.
Морфологія. Довжина ланцетоподібного сисуна близько 10 мм, форма тіла ланцетоподібна. Від фасціоли він відрізняється будовою кишок. Яйця цього гельмінта за забарвленням варіюють від жовтавого до темнобрунатного, мають овальну форму, на одному з боків мають маленьку кришечку.
Життєвий цикл. Розвиток відбувається із зміною проміжних хазяїнів. Остаточні хазяїни--травоїдні ссавці. Перший проміжний хазяїн -- наземні молюски, другий -- мурашки. У зовнішнє середовище яйця цього сисуна потрапляють з фекаліями остаточного хазяїна. Інвазивна форма для основного господаря ( і для людини) – личинка метацеркарія. Зараження відбувається при випадковому проковтуванні мурашки.
Основними патогенетичними механізмами на гострій стадії хвороби є сенсибілізація організму метаболітами паразита з розвитком алергічних реакцій, а в хронічній стадії - механічне пошкодження присосками стінок жовчних проток і їх закупорка, ураження печінки та підшлункової залози, атрофія часточок печінки. Жовчні протоки і міхур мішкоподібної розтягнуті, стінки їх запалені і потовщені. У більшості хворих печінка збільшена, болюча при пальпації, нерідко розвивається гастродуоденіт. У хворих відзначаються нудота, блювання, гіркота в роті, порушення апетиту.
Діагностика – овоскопія калу на наявність яєць.
Котячий (або сибірський) сисун (OPISTHORCHIS FELINEUS). Географічне поширення - Росія та інші країни, в басейнах великих рік, в Україні поодинокі випадки. Морфологія. Тіло хробака довжиною до 1 см., подовжене, звужується до головного кінця. Термін життя паразита - більше 10 років. У передній частині тіла є дві присоски. Середня частина тіла заповнена маткою, що містить масу яєць. Яйця дрібні, овальні, блідо-жовтого кольору, на одному полюсі горбок, на іншому - кришечка. Локалізація. Статевозріла форма ( марита) живе в жовчних шляхах печінки і протоках підшлункової залози людини, кішки та інших м'ясоїдних тварин. Життєвий цикл. Яйця гельмінта виділяються в кишечник та з випорожненнями потрапляють у зовнішнє середовище, проте розвиток їх можливий тільки у водоймі. Перший проміжний хазяїн - прісноводний молюск, другий - риба сімейства коропових: сазан, жерех та ін.. Яйце з личинкою (мірацидий) проковтує молюск, де личинки виходять і партеногенетичним шляхом розмножується переходячи послідовно в спороцисту, редію, церкарію. Останні сотні личинки залишають молюск і вільно плавають, активно шукають рибу і впроваджуються через шкіру в м'язи, де перетворюються на інвазійні метацеркарии. Людина заражається при вживанні в їжу сирої, малосоленої, вяленої, недостатньо просмаженої риби. У кишківнику остаточного господаря метацеркарії мігрують через жовчні протоки в печінку. Молоді трематоди через 3 тижнів стають статевозрілими, а ще через тиждень починають виділяти яйця. Весь цикл розвитку сибірського сисуна - від моменту попадання яйця в молюска до появи нових яєць у остаточного господаря - триває 4 - 4,5 місяця. Дорослі паразити живуть до 15 - 20 років. Патагенная дії паразита. Печінка збільшується в розмірі ущільнена, жовчні протоки розширені, часто закупорені скупченням черв'яків. Запальний процес в тканинах печінки може закінчити цирозом. Але захворювання може носити і хронічний характер.
Діагностика опісторхозу грунтується на дослідженні калу чи дуодеанального вмісту на наявність яєць. Громадська профілактика: охорона водойм від фекального забруднення, виявлення і лікування хворих людей, санітарно-просвітня робота серед населення.
Особиста профілактика полягає у вживанні в їжу добре провареної, прожареної або просоленої риби; виключення з їжі сирої, недостатньо пров'яленої або малосоленої риби.
Легеневий сисун (Paragonimus ringeri) –– викликає захворювання парагонімоз.
Поширене захворювання в країнах Східної Азії, на Далекому Сході.
Морфологія. Тіло сисуна має яйцевидну форму, від 7,5 до 16 мм. завдовжки.
Життєвий цикл. Легеневий сисун розвивається із зміною господарів (двох проміжних господарів). Перший –– прісноводні молюски родини Melania, другий –– прісноводні раки і краби. Зараження основного господаря відбувається при вживанні в їжу недостатньо термічно оброблених раків і крабів. Паразитує в бронхах людини, кота, собаки, свині. Яйця з харкотинням повинні потрапити у воду, де з них виходять мірацидії, які проникають в тіло молюска і проходять послідовно стадії спороцисти, редії і церкарія. Покидають церкарії першого проміжного господаря і проникають в крабів, раків, де перетворюються в метацеркарії –– інвазивна стадія для основного господаря.
Клінічна картина. По характеру захворювання парагонімоз нагадує туберкульоз. Спричинює хронічний кашель, відходження харкотиння з домішками крові. Яйця з кров’ю розносяться по всьому організму, проникають в різні органи, в тому числі і в мозок, що особливо небезпечно, викликають судоми, часткові паралічі.
Діагноз ставиться при виявленні яєць в харкотинні і калі.
Профілактика. Особиста –– не вживати в їжу сирих раків і крабів, санітарно-просвітня робота серед населення.