7. Методи визначення абсолютного віку гірських порід

Абсолютна геохронологія встановлює вік гірських порід в одиницях часу. Визначення абсолютного віку необхідно для кореляції і зіставлення біостратиграфічних підрозділів різних ділянок Землі, а також установлення віку залишених палеонтологічних залишків фанерозойських і долембрійських порід.

До методів визначення абсолютного віку порід відносяться методи ядерної (чи ізотопної геохронології) і нерадіологічні методи

Методи ядерної геохронології в наш час є найбільш точними для визначення абсолютного віку гірських порід, в основі яких лежить явище мимовільного перетворення радіоактивного ізотопу одного елемента в стабільний ізотоп іншого.

Суть методів складається у визначенні співвідношень між кількістю радіоактивних елементів і кількістю стійких продуктів їхнього розпаду в гірській породі. По швидкості розпаду ізотопу, що для визначеного радіоактивного ізотопу є величина постійна, кількості радіоактивних і стабільних ізотопів, що утворилися, розраховують час, що пройшов з початку утворення мінералу.

Розроблено велике число радіоактивних методів визначення абсолютного віку: свинцевий, калієво-аргоновий, рубідієво-стронциєвий, радіовуглецевий та ін. (вище установлений вік Землі 4,6 млрд. років не встановлений із застосуванням свинцевого методу).

Нерадіологічні методи уступають по точності ядерним.

Соляний метод був застосований для визначення віку Світового океану. Він заснований на припущенні, що води океану були спочатку прісними, то, знаючи сучасну кількість солей з континентів, можна визначити час існування Світового океану (~ 97 млн. років).

Седіментаційгий метод заснований на вивченні осадових порід у морях. Знаючи обсяг і потужність морських відкладень у з.к. в окремих системах і обсяг мінеральної речовини,, що зноситься щорічно в моря з континентів можна обчислити тривалість їхнього наповнення.

Біологічний метод базується на представленні про порівняно рівномірний розвиток орг. світу. Вихідний параметр - тривалість четвертинного періоду 1,7 - 2 млн. років.

Метод підрахунку шарів стрічкових глин, що накопичуються на периферії льодовиків, що тануть. Глинисті опади відкладаються узимку, а піщані влітку і навесні, таким чином кожна пара таких шарів результат річного нагромадження опадів (останній льодовик на Балтійськом море припинив свій рух 12 тисяч років тому).

8. Геохронологічна та стетографічна шкали

Геохронологі́чна шкала́ (рос. геохронологическая шкала, англ. geological dating, geochronological scale, нім. geologische Zeitrechnung f) — послідовний ряд геохронологічних еквівалентів загальних стратиграфічних підрозділів та їх таксономічної підлеглості. Першу геохронологічну шкалу для фанерозою запропонував англійський вчений А. Холмс в 1938 році. В Україні ініціатором радіометричних досліджень був В. І. Вернадський. Геохронологічна шкала неодноразово уточнювалася і перероблялася. В таблиці подано сучасний варіант геохронологічної шкали.

СТРАТИГРАФІЧНА ШКАЛА - шкала, яка показує послідовність утворення і супідрядність стратиграфічних підрозділів осадочних, вулканогенних і метаморфічних гірських порід земної кори, що відбивають етапи геол. розвитку Землі. Виділяють заг. (міжнародну), єдині, регіональні та місцеві С. ш. Загальна (міжнародна) С. ш. включає стратиграфічні підрозділи глобального поширення, встановлені на біостратиграфічній (див. Біостратиграфія) основі: еонотеми, групи, системи геологічні, відділи, яруси, зони. Єдині С. ш. включають ці ж підрозділи, що можуть мати як глобальне, так і обмежене поширення на досить великих ділянках земної кулі (Пн. Америка, Зх. Європа, окрема країна). Регіональні С. ш. об'єднують стратиграфічні підрозділи — горизонти і лони (провінціальні зони), виділені в межах окремих палеобіогеогр. областей чи провінцій. Місцеві С. ш. відбивають послідовність, ранг і підпорядкування місц. стратиграфічних підрозділів — комплексів, серій і світ, виділених на підставі літолого-стратиграфічного розчленування гірських порід у межах структурно-фаціального (див. Фація) району або його частини. Див. також Стратиграфія, Геохронологія.

Стратіграфія (від латів.(латинський) stratum — настил, шар і ...графія ) , розділ геології, що вивчає послідовність формування геологічних тіл і їх первинні просторові взаємини. Для цих цілей в першу чергу використовується можливість дослідження пластів осадових гірських порід і вивчення їх фаціальних змін в басейнах минулих геологічних епох. Основне значення для встановлення одновозрастності вивчених відкладень має склад викопних організмів, находімих в осадових товщах, що відображають необоротний розвиток органічного світу Землі (див. Біостратиграфія ) . Тому С. тісно пов'язана з палеонтологією, а також з геохронологією — вченням про хронологічну послідовність формування і вік гірських порід, що складають земну кору. Виникнення С. пов'язано із становленням геології як науки; вона послужила основою створення геологічних карт і геохронологичеськой шкали.