4. Континентальні платформи і епіплатформні орогенні пояси

Гороутворення не завжди пов’язане з завершуючими етапами розвитку геосинкліналей, але може також бути наслідком тектонічної активізації вже сформованих платформ. До вторинних чи епіплатформних орогенів відносяться гірські системи, які виникли на місці вже консолідованих платформ: Тянь-Шань, Алтай, Саяни, Прибайкалля і Забайкалля та ін. Як і геосинклінальний, орогенний режим характеризується значними амплітудами і контрастністю рухів брил земної кори, але, на відміну від геосинклінального з переважними опусканнями протягом орогенного етапу переважають підняття. Характерною рисою епіплатформного чи “позагеосинклінального орогенезу” є широкий прояв гранітоїдного магматизму і виверження лав трахібазальтового складу. Деякі території (Забайкалля) можуть бути втягнуті до епіплатформного орогенного режиму неодноразово, про що свідчать численні різновікові комплекси гранітоїдів, радіологічне омолодження порід та ін. Вторинні орогени характерні для всіх етапів розвитку, починаючи з пізнього докембрію, але особливо яскраво такий тип орогенезу проявився в новітній, неотектонічний етап, наслідком чого було виникнення найбільших гірських систем нашої планети, зокрема гірських споруд Центральної Азії [Миясиро и др., 1985]. У структурному відношенні орогенні області мають склепіннєво-блокову будову, тобто утворені сполученням антикліналей чи гірських спорудж і грабен-синкліналей чи міжгірних (а також передгірних) прогинів. Міжгірні і передгірні западини виповнені потужними товщами континентальних молас, іноді зім’ятими в брахіформні складки, які зменшують свою амплітуду у центральних частинах западин. Серед сучасних епіплатформних орогенів виділяються три найважливіших типи: перигеосинклінальні, периокеанічні і внутрішньоплитні. Вторинні перигеосинклінальні орогени розташовуються в тилу епігеосинклінальних орогенів і звичайно паралельні їм. Найважливішою орогенною системою такого роду є Центральноазіатський гірський пояс, який включає гірські системи Гіндукушу, Тянь-Шаню, Паміру, Алтаю, Прибайкалля, Забайкалля, Станового хребта, Хінгану, Куньлуню, Наньшаню, Цинлиню, Тибету. Подібне положення займають ділянки Північноамериканських Кордильєр, Південноамериканських Анд, гірських систем Середземноморського поясу та ін. Процеси гороутворення таких орогенів тісно пов’язані з епігеосинклінальним орогенезом у сусідніх складчастих областях і відбуваються в умовах тангенціального (горизонтального) стиснення. Останнє є реакцією верхніх поверхів земної кори на процеси підсуву літосферних плит. У цьому зв’язку для орогенів такого типу особливо характерні системи граничних насувів, часто сполучених зі зсувами. Периокеанічні вторинні орогени розташовані в межах пасивних окраїн континентів: Атлантичний пояс Бразилії, Мозамбіцький Східної Африки, Аппалачі, Австралійські Альпи, Скандинавія та ін. Припускається, що їх формування пов’язане з процесами розширення океанів, обстановками стиснення як результатом розсуву серединно-океанічних хребтів. Внутрішньоплитні вторинні орогени розташовані всередині платформ і приурочені до давніх шовних границь між літосферними плитами: Уральський і Тіманський кряж. Крім того, існує цілий ряд відносно ізометричних піднять, пов’язаних з магматичною активізацією всередині платформ: плато Путорана на Сибірській платформі, Карру на Африканській, Деканське на Індостанській, Тібесті та Ахагар на Африканській. Є також ряд ізометричних піднять, які не мають безпосереднього зв’язку з проявами магматизму, а, ймовірно, пов’язані з більш глибинними процесами. Слід зазначити, що на думку В.В.Білоусова [1989] орогенний режим є самостійним, незалежним від геосинклінального процесу. Він обумовлений іншими глибинними факторами, а саме підвищеним тепловим потоком у мантії. Він може проявлятися як у геосинкліналях, так і на платформах.