1.Основні структурні елементи земної поверхні.

Внаслідок диференціації речовини новоутвореної планети за щільністю протягом першого мільярда років існування стався її поділ на геосфери. Предметом вивчення геотектоніки є літосфера, яка включає земну кору і, як правило, верхній шар мантії потужністю до десятків кілометрів.

Загальна потужність літосфери коливається від 5-25 км під серединно-океанічними хребтами, вулканічними дугами і континентальними рифтовими зонами до 100-200 км на периферії океанів, під континентами і особливо під щитами давніх платформ.

Розвиток літосфери відбувається під впливом ендогенних та екзогенних процесів (в їх складній взаємодії у верхніх частинах земної кори), найважливішими з яких є тектонічні, магматичні, метаморфічні, денудаційні, акумулятивні, хемогенні й біогенні.

Їх рушійною силою є внутрішня енергія Землі, сила тяжіння, хіміко-гравітаційна диференціація, радіоактивний розпад, енергія фазових перетворень речовини мантії, енергія сонячного випромінювання і фотосинтез. Найбільшими структурними одиницями літосфери є літосферні плити, обмежені зонами максимальної тектонічної, сейсмічної і вулканічної активності. Найбільші з них: Євроазіатська, Американська, Африканська, Тихоокеанська, Індоавстралійська і Антарктична.

Згідно з теорією тектоніки плит, літосферні плити під впливом конвективних течій в мантії Землі рухаються по астеносфері з швидкістю від перших міліметрів до 10-20 см/рік.

Це викликає деструкцію і розрив материкових брил в зонах розтягнення, їх горизонтальне переміщення, рифтогенез і формування молодої кори в ложі новоутворених океанів; скупчення, яке супроводжується насувами, підсувами, складчастістю і гороутворенням – в зонах стиснення.

Земна кора характеризується горизонтальною і вертикальною неоднорідністю або анізотропією, пов’язаною з різною еволюцією її ділянок. Виділяються два головних типи земної кори: континентальна й океанічна, котрі відрізняються складом, будовою і потужністю.

У континентальній корі, потужність якої змінюється від 25-45 км до 45-75 км (в областях гороутворення) виділяються (зверху): осадочний, «гранітний» і «базальтовий» шари. В океанічній корі, потужність якої звичайно не перевищує  2-10 км, «гранітний» шар відсутній.

На відміну від континентальної кори, де відомі породи глибокого докембрію, вік океанічної кори сучасних океанів повсюдно не давніший мезозою. Виділяються також проміжні типи кори, такі як субконтинентальна і субокеанічна з перехідними характеристиками. Відповідно до типів кори, її найбільшими структурними елементами є континенти й океани. У складі як тих, так і інших розрізнюються давніші стійкі тектонічні області, а також відносно молодші мобільні.

Найбільшими тектонічними структурами континентів є давні платформи (кратони) і рухливі пояси. Перші з них є найдавнішими і тектонічно малорухливими областями, складеними докембрійськими метаморфічними породами, які виступають на поверхню у вигляді щитів, а решта їх площі перекрита платформним чохлом. Кратони не завжди були стабільними, навпаки, на ранніх етапах розвитку вони були тектонічно і магматично активними областями, які зазнали процеси кратонізації після їх консолідації.

Основні давні платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська і Аравійська в Євразії; Африканська, Австралійська, Антарктична, Північноамериканська, Південноамериканська  – на відповідних континентах.