1.2. Форми підприємницької діяльності в умовах інноваційного розвитку

Інноваційний тип розвитку економіки характеризується перенесенням акценту з науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, новими організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності – створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності. Характерною ознакою нової моделі економічного розвитку є широке формування венчурного підприємництва, залучення ризикового капіталу.

Інвестування у інноваційну діяльність є одним із шляхів забезпечення поширення технологічних нововведень та підвищення продуктивності виробництва. В розрахунку на одиницю витрат середня віддача інвестицій у науково-дослідні роботі оцінюється приблизно у 50%, що значно вище від рівня ефективності інвестицій у бізнесовому секторі (в цілому приблизно 10%). В країнах ЄС 80-92 відсотки росту ВВП забезпечено за рахунок інновацій в економіці, а в Україні – лише 0,1 відсотка (Голова Рахункової палати В.Симоненко). Україна, посідаючи за кількістю науковців на один млн. жителів провідне місце у світі, поки що не може спрямувати наукову діяльність на утримання кінцевого результату. Якщо в країна ЄС нематеріальні активи становлять 50-85 відсотків вартості майна підприємств, то в нашій державі через відсутність ринку інтелектуальної власності - один відсоток.

Складність проблеми комерціалізації результатів наукового пошуку полягає в тому, що просте накопичення розробок в будь-яких масштабах не втілюється в інноваційний процес. Передача знань по ланцюгу від однієї фази інноваційного процесу до іншої потребує додаткової посередницької системи у вигляді інноваційно-впроваджувальних підприємств. Ці підприємства діють на ринку новизни, який виникає в умовах невизначеності, і розвиваються у специфічному середовищі взаємовідносин учасників ринку.

Інноваційно впроваджувальні підприємства – це активні, незалежні суб'єкти ринку, які виконують специфічні дії по безпосередньому пошуку новинок або диверсифікації виробництва, активно залучаючи тим самим в цей процес фінансовий капітал та інтелектуальний потенціал.

На основі способу організації інноваційного процесу на підприємстві можна виділити три моделі інноваційного підприємства:

1. Інноваційне підприємство на основі внутрішньої організації. Інновація створюється і освоюється всередині фірми її спеціалізованими підрозділами на базі планування і моніторингу їх взаємодії по інноваційному проекту. Більшою мірою це характерно для підприємств корпоративного типу, які створюють внутрішні венчури ЗАТ «Норд», AT «Новокраматорський машинобудівний завод» та інші.

2. Інноваційне підприємство на основі зовнішніх організацій за допомогою контрактів. Замовлення на створення та освоєння інновацій здійснюється між сторонніми організаціями. До таких зовнішніх організацій можна віднести НВО «Полікін», яке виконує замовлення підприємств будівельної галузі.

3. Інноваційне підприємство на основі зовнішньої організації за допомогою венчурів, коли фірма для реалізації інноваційного проекту організовує дочірні венчурні фірми, яка залучає додаткові фінансові та інші засоби.

Одним з головних завдань держави в цілях активізації інноваційної діяльності серед вітчизняних підприємств є розвиток інноваційного підприємництва і відповідної інфраструктури.

Для інноваційного підприємництва важлива наявність підприємницького середовища, яке дозволяє знаходити відповідні організаційні форми для реалізації ідеї, нововведень.

Підприємницьке середовище – це середовище, яке сприяє відтворенню і здійсненню цілеспрямованого пошуку, підготовки і реалізації нововведень. Елементами такого середовища є: наявність інвесторів з вільними фінансовими ресурсами і товаровиробників з вільними потужностями, які можна використати для виготовлення конкурентноздатної продукції; існування відповідної інфраструктури.

1. Виробничі компанії (стратегічні інвестори). Ці компанії вміють виробляти і продавати продукцію, вони виходять на інноваційний ринок з новими ідеями і розробками, які дозволяють підвищити конкурентноздатність на ринку, тобто знизити собівартість чи випустити продукцію з новими споживчими властивостями.

2. Венчурні фірми – це невеликі, але дуже гнучкі та мобільні підприємства, які створюються для доробки, комерційної і промислової реалізації ідей, винаходів, корисних моделей, впровадження яких пов'язане з певним ризиком. Венчурні структури утворюються, як правило, невеликою групою однодумців – інженерів, дослідників, менеджерів, які мають відповідний досвід в науково-експериментальній діяльності.

Виділяють дві форми венчурних підприємств: самостійні фірми та фірми, що входять до складу великих корпорацій. Венчур є тимчасовою структурою. Створюються фірми на договірній основі на засоби, отримані шляхом об’єднання, як правило, декількох умов: ідеї нововведення (нового виробництва, технології, послуги); суспільної потреби в реалізації цієї ідеї; підприємця, здатного на основі нової ідеї створити фірму; ризикового капіталу для фінансування фірми.

3. Фінансово-кредитні інститути – працюють в інвестиційній сфері так, як і в будь-якій іншій: дають кредити для поповнення оборотних засобів чи закупки обладнання і очікують своєчасного повернення наданих засобів разом з раніше встановленими відсотками.

4. Дослідні центри (ДЦ) – вони мають різноманітну назву: лабораторія, КБ, НДІ і т. д. Загальним для всіх є те, що результат їх діяльності – це продукт науковий, науково-технічний або просто технічний. Значна кількість дослідних центрів повністю або частково фінансується державою. У ДЦ бізнесмен повинен займатись підвищенням коефіцієнта перетворення результатів наукових досліджень в інновації. Дієвим методом такого підвищення є створення дочірніх малих інноваційних підприємств, орієнтованих саме на перетворення наукових результатів в бізнес, тобто на впровадження наукових результатів у виробництво. МІП часто виділяються від крупних дослідних центрів, при цьому на чолі компанії стає, як правило, провідний вчений; під його керівництвом отримують наукові результати, які збираються реалізувати малі компанії.

Іншим дієвим методом підвищення інноваційної активності є розвиток інноваційної інфраструктури, орієнтованої на професійну допомогу в найбільш слабких точках інноваційного процесу.

5. Бізнес-інкубатори – це організації, основним завданням яких є підтримка малих, новоутворених фірм і починаючих підприємців, що хочуть, але не мають можливості почати свою справу. Вони можуть надавати таким фірмам приміщення та необхідне устаткування на певний період, забезпечувати їх консультаціями, організовувати інформаційне та рекламне забезпечення. Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубаторі обмежується терміном три роки. Цього періоду фірмі достатньо, щоб бути спроможною самостійно вирішувати господарські проблеми.

Таким чином, бізнес-інкубатори можуть існувати в двох видах: діяти як самостійні організації або ж виступати як ядро технопарків. У першому випадку бізнес-інкубатори створюються, як правило, для підтримки нетехнологічного підприємництва і фірм звичайних технологій.

В другому випадку інкубатори, що знаходяться в складі технопарку, орієнтовані на роботу в сфері високих технологій, підтримку малих починаючих інноваційних підприємств, малого інноваційного підприємництва в науково-технічній сфері.