Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Михайлюк.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
35.38 Кб
Скачать

1.Дошкільне дитинство є періодом первинного складання особистості, періодом розвитку особистісних механізмів поведінки. Відокремлення дитини від дорослого наприкінці раннього віку призводить до нових взаємин дошкільника з ним та до нової ситуації розвитку. Вперше дитина виходить за межі свого сімейного кола і встановлює нові стосунки з більш широким світом дорослих людей. Спілкування дитини з дорослим ускладнюється і набуває нової форми та нового змісту. Дошкільнику вже недостатньо уваги дорослого і спільної діяльності з ним.

Дорослий починає виступати перед дитиною у новій якості – як джерело нових знань, як ерудит, який здатний зняти сумніви та відповісти на питання.

Дошкільник хоче бути таким, як ідеальний дорослий. Його головна потреба – бути членом дорослого суспільства. Протиріччя соціальної ситуації розвитку дитини-дошкільника полягає у розриві між його прагненням бути як дорослий і неможливістю реалізувати це прагнення безпосередньо. Єдиною діяльністю, яка дозволяє розв’язати це протиріччя, є сюжетно-рольова гра. Саме тому, що рольова гра дає дитині можливість вступити до взаємодії з такими сторонами життя, які недосяжні їй у реальній практиці, вона і є провідною діяльністю дошкільника. Основним мотивом ігрової діяльності є найкраще виконання ролі, діяти "як дорослий". Цей мотив підпорядковує собі безпосередні стосунки дитини і є провідним. З цієї точки зору, дошкільний вік – період інтенсивного засвоєння людських взаємин – норм і правил поведінки, які існують у світі дорослих. Крім дорослого в соціальній ситуації розвитку дитини в дошкільному віці важливу роль починають відігравати однолітки. Спілкування і взаємини з іншими дітьми стає не менш значущим для дитини, ніж її взаємини з дорослими. Таким чином, соціальна ситуація розвитку дитини в дошкільному віці ускладнюється. Доросла людина залишається центром життя дитини, але взаємини з нею суттєво змінюються: дитина вступає у взаємини з більш широким соціальним світом.

Становлення внутрішнього психічного життя і внутрішньої саморегуляції пов’язане з цілим рядом новоутворень у психіці і у свідомості дошкільника. Розвиток пізнавальної і особистісної сфери дитини. На кожному етапі розвитку та чи інша психічна функція виходить на перше місце.

Сюжетно-рольова гра – це діяльність, в якій діти беруть на себе трудові та соціальні функції дорослих людей і в спеціально створюваних ними ігрових, уявних умовах відтворюють (або моделюють) життя дорослих і взаємини між ними. В такій грі найбільш інтенсивно формуються всі психічні якості та особливості особистості дитини. Центральним моментом рольової гри є роль, яку бере на себе дитина. При цьому вона не лише називає себе на ім’я відповідного дорослого ("Я – космонавт", "Я – мама", "Я – лікар"), але й діє як доросла людина, роль якої вона взяла на себе.

Головним змістом гри молодших дошкільників є виконання певних дій з іграшками. Вони багато разів повторюють одні й ті ж дії з одними іграшками:

Крім гри для дітей цього вікового періоду характерні інші види діяльності: 1) Продуктивна діяльність (малювання, конструювання, аплікації і т.п.); 2) Сприймання казки; 3) Навчальна діяльність; 4) Трудова діяльність.

4) В дошкільному дитинстві починає складатися навчальна діяльність дитини. Навчання в дошкільному віці вплетене до всіх видів діяльності. Воно не виділяється в якості самостійного виду діяльності. Поступово у дитини виникає тенденція вчитися. Наприкінці дошкільного віку дитина переходить від спонтанного типу навчання до реактивного, за програмою, яка пропонується дорослим і дуже важливо зробити так, щоб дитина бажала робити те, чого хоче дорослий.

Центральне НУ дошкільного віку – готовність до шкільного навчання. Наприкінці дошкільного віку відбуваються важливі зміни в психічному житті людини. Л.С. Виготський суть цих змін визначив як втрату дитячої безпосередності (щирості). Вимогливість до себе, самооцінка, рівень домагань виникають саме в цьому віці і є наслідком усвідомлення і узагальнення своїх переживань.

Ці утворення опосередковують дії та вчинки дитини. Як вважала Л.І. Божович криза 7 років – це період народження соціального "Я" дитини. Зміна самосвідомості призводить до переоцінки цінностей. Психологічна готовність до школи (Кравцова)

Симптоми кризи 7 років: 1) втрата щирості 2) манірність 3) симптом "гіркої цукерки" – дитині погано, але вона намагається цього не показати.

2. Діти із затримкою психічного розвитку становлять найчисленнішу групу серед тих, які потребують спеціальної допомоги у процесі навчання та соціально-трудової адаптації. Тому своєчасна корекція цієї специфіки в розвитку дітей є водночас і розв'язанням проблеми шкільного невистигання та правопорушень учнів. Причини такого взаємозв'язку досить очевидні: дитина, яка не знайшла свого місця в школі через труднощі в навчанні, стає здобиччю вулиці, шукає самоствердження в асоціальній поведінці. Отже, налагодження системи допомоги дітям із затримкою психічного розвитку набуває важливого суспільного значення.

сьогоднішні знання про затримку психічного розвитку дають змогу розглядати її як межовий стан психічного розвитку. Йому властиві розлади інтелектуальної та емоційно-вольової сфери. Пізніше, якщо дитина не отримує своєчасної допомоги, у неї під впливом невдач у навчанні, спілкуванні з ровесниками та дорослими виникають і негативні зміни особистості.

Затримка психічного розвитку розглядається як явище тимчасове, що відбито і в її назві. Звичайно, цей стан пов'язують з дошкільним та молодшим шкільним віком дитини. Пізніше або наступає компенсація, "вирівнювання" під впливом ужитих корекційних заходів, або відбувається стабілізація стану інтелектуальної недостатності, який за вираженістю найчастіше буває проміжним між низькою нормою і легкою розумовою відсталістю. Однак на відміну від проблеми розумового розвитку при затримці психічного розвитку недоліки в здатності міркувати, робити умовиводи, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки між явищами, тобто абстрактно мислити, хоч і можуть, за несприятливих умов виховання і розвитку дитини, закріплюватися, набувати стійкого характеру, все-таки не є визначальними. Вони вторинні, а первинними виступають порушення працездатності, розлади уваги, пам'яті, сенсомоторних процесів, пізнавальної активності. Ці порушення особливо виразно виявляються в дошкільному віці, і саме вони перешкоджають вчасно і повноцінно формуватися мисленню та мовленню. Якби з дошкільниками послідовно проводилася корекційна робота, то багато хто з них міг би успішно навчатися в загальноосвітній масовій школі. Початок корекції у шкільному віці - це завжди важча і менш оптимістична справа, бо доводиться уже долати наслідки педагогічної занедбаності, яка буває особливо згубною для дітей з певними проблемами психофізичного розвитку.

За проявами та глибиною порушень затримка психічного розвитку досить строката, що зумовлено як різними причинами її виникнення, так і неповторністю індивідуальності кожної дитини, історії її виховання та розвитку. З одного боку, це порушення зумовлюють біологічні фактори: спадкові недоліки у функціонуванні нервової системи, а ще більше - несприятливі умови внутрішньоутробного розвитку внаслідок хвороб матері, інтоксикації різними шкідливими речовинами, зокрема алкоголем та наркотиками, травми та хвороби центральної нервової системи в ранньому дитинстві, а також хронічні захворювання, які ослаблюють дитячий організм. З іншого боку, до затримки психічного розвитку призводять несприятливі психосоціальні умови виховання дитини, насамперед психічна депривація, тобто неможливість задовольнити потребу в емоційному контакті з близькими дорослими, пізнавальну потребу. Ще тяжчими бувають наслідки, якщо поєднуються біологічні та соціальні фактори. Тим часом частіше саме так і буває. Наприклад, відомо, що в дитячих будинках переважна більшість дітей має батьків, які не змогли виконувати своїх батьківських обов'язків, не дбали ні про їхнє фізичне здоров’я, ні про виховання. Зазначимо, що й умови інтернату теж не є оптимальними для повноцінного формування особистості дитини. Саме тому в цих закладах виявляється дуже багато дітей із затримкою психічного розвитку. Немало їх і в неблагополучних сім'ях. Усі вони потребують комплексної психолого-медико-педагогічної допомоги. Вона починається з діагностики, зокрема із з'ясування, у чому полягають проблеми психічного розвитку дитини та яких методів педагогічного впливу необхідно вжити для їх подолання. Так, вивчення труднощів у навчанні молодших школярів цієї категорії показує, що вони далеко не однакові і різною мірою піддаються корекції.

У таких дітей , зазвичай, дуже нестійка увага, низька працездатність. Зовні це може виявлятися в діаметрально протилежних станах. Одні діти справляють враження дуже активних, непосидючих, у яких енергія так і вирує. Насправді ж вони просто перезбудженні, їхня активність - це псевдоактивність. Дитина не керує своєю поведінкою: вона, не подумавши, хапається за все і тут-таки кидає, зіткнувшись із першою трудністю, береться до чогось іншого. Справді активна, енергійна дитина, хоч і може бути рвучкою, швидкою, цілеспрямована та послідовно розв'язує поставлене перед собою завдання. Є й інші прояви розладів уваги та цілеспрямованості: на тлі загальної нервової ослабленості переважають гальмівні процеси, тому дитина буває млявою,малорухливою, нерішучою, боязкою. їй особливо важко почати якусь справу. Часто без втручання дорослих вона залишається бездіяльною. Поодинокими є випадки, коли під час психологічного обстеження у дітей з названими розладами виявляється цілком достатній інтелектуальний розвиток. Але реалізувати свої інтелектуальні можливості такі діти не можуть без індивідуальної допомоги дорослого, який бере на себе функцію організації їхньої діяльності. загальна обізнаність стає поверховішою, відстає формування мислительних операцій і схематичних знань, закріплюються негативні якості розуму. Такі діти часто ростуть у сім'ях з особливим типом батьківського ставлення до виховання. Вони або дуже опікають дитину, випереджають усі її бажання, вважають за маленьку, або надто "старанно виховують": контролюють кожен крок, прискіпливо вимогливі, схильні до тиску, мало зважають на реальні можливості дитини.

Найважче піддаються корекції діти, проблеми інтелектуального розвитку яких зумовлені насамперед зниженою научуваністю. Вона виявляється в особливій негнучкості, інертності мислення.

Окремої уваги заслуговують діти, які мають порушення певних функцій, таких як мовлення, просторове сприймання, зорово-рухова координація. Вони є причиною того, що діти при цілком достатньому інтелектуальному розвитку не можуть опанувати письмо, читання, рахунок. Тим часом сьогодні спеціальну корекційну допомогу отримують тільки діти з мовленнєвими вадами. Усі інші, не виявлені, залишаються поза корекцією.

Поліпшення корекційної допомоги дітям із затримкою психічного розвитку потребує системи заходів.

Сьогодні відомо, що такі діти є майже в усіх групах дитячих дошкільних закладів, у кожному класі початкової школи. Проте для точнішого уявлення масштабів відповідної корекційної допомоги цій категорії дітей необхідне здійснення їх моніто­рингу серед дошкільників та молодших школярів.

Практика широкого впровадження корекційної допомоги дітям із затримкою психічного розвитку потребує системи їх активного виявлення. Вона може бути забезпечена узгодженою співпрацею дошкільної та шкільної психологічної служб з психолого-медико-педагогічними консультаціями, мережа яких нині недостатня, хоча поволі зростає. Потрібне й подальше удосконалення навчальних програм та корекційних технологій, поглиблення їх диференціації відповідно до різних категорій дітей із затримкою психічного розвитку. Особливої уваги заслуговує забезпечення соціально-трудової адаптації та професійної підготовки цих дітей.

4. Гіперактивність — це надмірна фізична і розумова активність у дітей. Найяскравіші її прояви бачимо у старших дошкільнят і молодших школярів.

Усі ці ознаки можна згрупувати за категоріями:

• надмірна рухова активність;

• імпульсивність;

• відволікання, неуважність.

Учені дійшли висновку, що причиною гіперактивності можуть бути ускладнення допологового періоду або генетичні фактори.

. Негативну роль може відігравати вік батьків, ускладнення під час вагітності та пологів (стреси, психотравми), захворювання дітей раннього віку, пов'язані з прийомом сильнодіючих ліків. Іншими причинами можуть бути: погана екологічна ситуація, харчування з біологічними добавками, соціально-психологічне оточення. Не останню роль у появі гіперактивності відіграють ЗМІ.

Незвичайність поведінки гіперактивних дітей не є результатом поганого характеру, впертості, неслухняності чи невихованості. Це специфічна особливість психіки, обумовлена фізіологічними та психосоціальними чинниками.

Якщо змінити поведінку гіперактивної дитини швидко не вдається (а це вимагає часу), все одно потрібно продовжувати систематичний комплексний корекційно-розвивальний вплив, сприймаючи її такою, якою вона є, вчитися жити з нею без погроз, сварок, зауважень, завищених вимог.

Психологічна корекція гіперактивності

У роботі з гіперактивними дітьми велике значення мають причини порушень поведінки. Якщо в основі лежать фізіологічні фактори, то робота з такою дитиною повинна здійснюватися комплексно, за участі фахівців різних профілів (у тому числі, лікарів). Для організації занять психолога з гіперактивними дітьми можна використовувати спеціально розроблені корекційно-розвиваючі програми

У наданні психологічної допомоги гіперактивним дітям вирішальне значення має робота з їхніми батьками і вчителями. Необхідно роз'яснювати дорослим проблеми дитини, дати зрозуміти, що її вчинки не є навмисними, показати, що без допомоги і підтримки дорослих така дитина не зможе справитися з існуючими в неї труднощами.

У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.

• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».

• Говоріть стримано, спокійно і м'яко.

• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.

• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

• Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності. Давайте дитині

• можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

Психологічна корекція тривожності

У роботі з дітьми з високою тривожністю необхідно:

• постійно підбадьорювати, заохочувати, демонструвати впевненість у їхньому успіху, їхніх можливостях;

• виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності; формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

• розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

• розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками; розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність, занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носієм гнітючих переживань позбутися власних страхів .

• вироблення конструктивних способів поведінки у важких для дитини ситуаціях, а також оволодіння прийомами, що дають змогу дати раду зайвому хвилюванню, тривозі;

зміцнення впевненості в собі, розвиток самооцінки й уявлення про себе, турбота про «особистісний ріст» людини.

Для організації роботи психолога з тривожними дітьми можна використовувати спеціально розроблену корекційну програму .

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]