8.6 Способи відносного орієнтування з’єднуваних деталей
Основною задачею відносного орієнтування деталей є забезпечення умов їх з’єднання. Є суміщення двох основних типів: вал – отвір, площина – площина. Для суміщення першого типу потрібно сумістити осі валу і отвору в межах допуску. Для суміщення елементів другого типу без центрувальних поверхонь, доводиться застосовувати знаки за допомогою яких визначають положення центрувального отвору площин.
Всю сукупність способів відносного орієнтування деталей поділяються на дві групи:
складання при жорсткому базуванні
складання на плаваючих базах
Орієнтація деталей при автоматичному складанні
Спосіб 1.1 використовується в тих випадках, коли гарантований зазор між валом і отвором задовольняє умові, де ωy1,ωy2 - відповідно похибка встановлення втулки у пристрої і валу в схваті роботу. В – похибка позиціювання схвата робота. При цьому потрібно враховувати обидві площини. Даний спосіб орієнтування найбільш простий і передбачає найменші апаратурні витрати. Але може бути застосований для складання вузлів, які мають великі зазори.
Спосіб 1.2 використовується коли задовольняється умова, де ωy1,ωy2 - відповідно похибки установки вала і втулки в схватах робота. εпв - похибка відносного розташування захватних пристроїв.
Спосіб 2.1 – сканування – спостереження відносного орієнтування з’єднуваних деталей шляхом надання їм відносного руху за спеціальною траєкторією в площині перпендикулярній напрямку складання. Пристрій який забезпечує сканування деталі може розташовуватися як в захватному пристрої, так і в стаціонарних пристроях.
Кероване орієнтування потребує інформації про взаємне розташування з’єднуваних поверхонь. Для цього потрібна інформація, яка виробляється з допомогою давачів. При цьому можуть використовуватися давачі контактної дії, індуктивні, голографічні.
При з’єднанні деталей виникають 2 стани:
заїдання – створення опору безпосередньому руху складання
заклинювання – робить складання неможливим
Щоб виключити заклинювання і зменшити імовірність заїдання необхідно забезпечити піддатливість деталі, яка б давала можливість само орієнтування деталей.
8.7 Схеми базування при автоматичному складанні
Вибір технологічних баз є важливим питанням автоматизації складання від нього залежить якість і надійність роботи. Оптимальною схемою базування є схема побудована на принципі суміщення баз, тобто в якості технологічної бази використовується та поверхня деталі, по якій відбувається з’єднання. Якщо такої можливості немає, то схема базування задовольняє умовам з’єднання. Схема базування визначає вибір складальних пристроїв, конструкцію складальних засобів. Незалежно від обраної схеми базування, з’єднання деталей можливе при умові двох зміщень і двох повертань деталі. Для компенсації похибок положення баз пристрої повинні давати можливість зміщення і повороту в межах цих похибок
8.7.1 Схеми базування деталей, які з’єднуються по гладких циліндричних поверхнях
Схема базування деталей по зовнішній поверхня і центровочному отвору
Основні чинники, які викликають незбіг осей з’єднуваних деталей:
похибки діаметральних розмірів деталей
похибки геометричної форми поверхонь деталей (зігнутість, конусність)
неточність відносного положення з’єднуваних поверхонь і поверхонь, які використовуються в якості баз
зміщення осей базуючи пристроїв
шорсткість поверхонь деталей – технологічних баз. В залежності від схеми базування маємо вплив на точність збігу осей впливають всі чи окремі чинники. Тому і різні будуть умови з’єднання