12.Причини появи козацтва

У XV-XVI ст. в Україні – спочатку в складі Литви, а пізніше – Польщі виникає нова верства суспільства – козацтво. Перші згадки про козаків датуються кінцем XV ст. – 1489, 1492 роки. З посиленням польського панування, збільшення панщини українці, що не хотіли миритися з цим, тікали на вільні місця в нижньому Подніпров'ї, об'єднувалися в збройні ватаги – ставали козаками. Крім того появі козацтва сприяв розвиток уходництва – полювання на звіра, риболовство, збирання меду диких бджіл. Уходники походили з міщан, селян, бояр. Головним джерелом творення козацтва можна вважати саме уходників. з часом козацтво перетворилося у військовий стан. Тікали на нижнє Подніпров'я і збіднілі шляхтичі, які втрачали землю і не могли собі знайти заняття при королівському дворі чи у війську.  «Козак» з тюркського – «вільна людина», «воїн-вершник». Козаки обирали собі отаманів, будували укріплені табори – січі. Козаки займалися, головним чином, різними промислами і здійснювали походи проти татар.  Основою січового господарства був зимівник (хутір). Панівною галуззю – скотарство, поширилося конярство, землеробство. Розвивалося бджільництво, мисливство, рибальство, промисли, ремісництво – на Січі були свої ковалі, зброярі, кораблебудівники. Значне місце займала торгівля хлібом, медом, шкурами, рибою, воском, худобою. Купували ж запоріжці зброю, боєприпаси, сукно, папір, через територію Січі проходили важливі торговельні шляхи, що давало змогу козакам отримувати мито.

13.Реєстрове козацтво

У 1524 р. польський король Сигізмунд І запропонував створити для захисту південних кордонів наймане військо із козаків. Але вперше вдалося це здійснити його наступнику Сигізмунду ІІ Августу в 1572 р. Наймані козаки (300 чоловік) були записані в окремий реєстр (список), від чого дістали назву реєстрове козацтво. Справу було доручено коронному гетьману Юрію Язловському, який і втілив цю постанову в життя, призначивши старшим над козаками Яна Бадовського. В 1576 р. король Стефан Баторій набрав на службу 500 козаків (пізніше 1578 р. – 600) і надав реєстровцям ряд привілеїв:

· право землеволодіння;

· право власної військової, адміністративної та судової юрисдикції;

· платню: по 6 коп литовських грошей (кінь коштував ≈ 2 копи);

· сукно на жупан;

· містечко Трахтемирів (нині село на Київщині) з монастирем для розміщення арсеналу та лікування поранених і хворих козаків;

· право мати гармати, коругву, литаври тощо.

 

Перші 2–3 десятиліття старшого реєстру та іншу старшину, в тому числі суддів, призначав королівський уряд, потім вибирали самі реєстрові козаки. Так відбулася легітимація (узаконення) козацького стану, формування його імунітету. Реєстрове військо офіційно називалося “Низовим” та “Запорозьким”, ділилося на полки і сотні, на відміну від війська Запорозької Січі, яке ділилося на курені.

Створенням реєстрових козаків польська влада намагалася внести розкол в середовище українських козаків. Так зав’язався ще один тугий вузол між владою та козацьким станом, тому що кількість бажаючих стати козаками і вже козакуючих набагато перевищувала встановлені норми реєстру.