8.Діяльність Данила Галицького

Вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.

Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.

Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.

1264 — Данило Галицький занедужав і помер у Холмі, де й похований у церкві святої Богородиці, яку сам і збудував. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим поСоломоні».

Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.

Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості князя Данила Галицького. Після падіння ГВК правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське, а потім і Московська держава.

9.Правова система Галицько-волинського князівства

Як і в усіх інших князівствах і землях Русі, в Галицько-Волинському князівстві продовжували діяти норми "Руської правди", які регулювали питання права власності на майно та земельні володіння, укладення договорів. Діяли також норми церковних статутів князів Володимира та Ярослава. Правотворення в Галицько-Волинській Русі мало особливості, які виявляли себе у двох основних напрямах: а) внесенні змін до чинних руських джерел (збірників) права; б) створенні нових законодавчих актів. Зміни в праві були зумовлені еволюцією соціально-економічних відносин та особливостями суспільно-політичного розвитку Галицько-Волинського князівства. Вони розвивались у напрямі посилення регулятивної ролі юридичних актів. Це здійснювалося загалом за рахунок збільшення кола об'єктів феодального господарства, які захищалися законом та посиленням санкцій (у Церковних уставах). Останні були встановлені на основі принципів феодального права - привілею.

Збереглося лише кілька пам'яток правотворчості князів Галицько-Волинської держави, які дають уявлення про особливості її правової системи. Найдавніша - 1134 р.- Грамота князя Івана Берладника. Як пам'ятка права, вона регламентувала правове становище окремих іноземних купців на землях князівства. Наприклад, установлювалися пільги для болгарських купців (звільнялися від сплати мита, коли привозили до Малого Галича товари "на ізклад"). "Рукописання" (заповіт) князя Володимира Васильковича (близько 1287 р.) свідчить про існування в період роздробленості права спадщини феодального володіння у Володимир-Волинському князівстві, а також про порядок передання князями права експлуатації феодально-залежного населення своїм спадкоємцям. Одночасно "Рукописання" дає матеріал для вивчення організації управління селами і містами князівства, вказує на купівлю землі як один із способів набуття феодальних землеволодінь. Грамота володимиро-волинського князя Мстислава Даниловича (1289 р.) дає уявлення про розміри й форми феодальних повинностей міського населення на користь державної влади. В останній період існування Галицько-Волинської держави тут з'явилися початки організації мського самоуправління, більш відомої як магдебурзьке право. Попервах воно стосувалося тільки німецького населення, а згодом поширювалося на всіх міщан. Магдебурзьке право прийшло на західноукраїнські землі разом із німецькими колоністами: князь Данило Галицький і Його наступники забезпечили їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції. Одним із перших міст, в якому німецьку людність було виведено з-під юрисдикції місцевої адміністрації, був Володимир-Волинський (бл. 1324 р.), а першим містом, що отримало повне магдебурзьке право, був Сянок (1339 р.). Грамота останнього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава наділяла міщан цього міста привілеями, зокрема звільняла їх від податків на 15 років.Серед відомих документів юридичного характеру, складених у XIV ст. були грамоти, договори (зокрема міжнародні), доручення тощо. У переважній більшості ці документи містили відомості про деякі інститути права власності й права зобов'язань. Окремі відомості про правові норми цього періоду збереглись у літописах. У них можна знайти ті чи інші згадки про міжнародні договори, законодавчу діяльність князів та деякі нові моменти в галузі кримінального права. Зокрема, йшлося про самостійність такого виду злочину, як змова проти князівської влади; застосування таких суворих покарань, як смертна кара, тюремне ув'язнення, вигнання, конфіскація майна. У спеціальній літературі є припущення про існування збірника постанов галицько-волинських князів, а також збірника церковних "навчань" про правосуддя.