3.Сарматська держава

Поділялися на:

• роксоланів (або Білі Аляни^[1]) — мешкали у Північному Причорномор'ї;

• сіраків (Прикубання);

• аорсів (на схід від Дону);

• язигів;

• зі середини І століття н. е. до них додалися алани.

Історія сарматського світу посідає важливе місце в давній історії нашої держави. Навіть період з III ст. до н. е. по IV ст. н. е. в історії України має назву «сарматська доба». Український археолог Симоненко О. В. окреслив дати ранньосарматського періоду на землях сучасної України в межах II—I ст. до н. е., середньосарматського — I ст. до н. е. — середини II ст. н. е., пізньосарматського — другої половини II—IV ст. н. е. В рамках цього тому ми розглянемо лише перші два періоди.

Спосіб життя та побут сарматів на території України не надто відрізнявся від побуту їх попередників — кіммерійців і скіфів. Римський географ, Помпоній Мела, відзначав, що «Сармати не живуть в містах і навіть не мають постійних місць проживання. Вони вічно живуть табором, перевозячи майно і багатство туди, куди приваблюють їх кращі пасовища або примушують вороги, які відступають чи переслідують». Під час зміни пасовищ сармати перевозили своїх дітей, старих, жінок і майно в кибитках.

Кочове скотарство, яке було економічною основою сарматського суспільства не могло повністю задовольнити усі його потреби. Природним доповненням до випасання коней і овець залишалася відпрацьована століттями військово-грабіжницька економіка. Перелік її «галузей» також не змінився: збір данини (під ширмою «заступництва», «протекторату»), пограбування, работоргівля, контроль над товаропотоками, найманство.

Певна річ, сарматське суспільство було цілком воєнізованим. Воїнами були і чоловіки, і жінки. За свідченням Корнелія Тацита «…у сарматів має значення не лише голос вождя: вони всі підбурюють один одного не допускати в битві метання стріл, а попередити ворога сміливим натиском і вступити в рукопашну». Але родоплемінний лад сарматів знаходився на стадії розкладу, в соціальному житті сармати були ранньокласовим суспільством з пануванням військово-племінної верхівки. Про це свідчать сарматські кургани, що надто відрізняються один від одного за багатством поховального інвентаря.

Головним типом військ причорноморських сарматів була легка кіннота. Сармати, які були вправними вершниками, мали на озброєнні не лише лук та стріли, але і мечі, кинджали та важкі списи. Знать складала важку кінноту. За Тацитом у «ватажків та всієї знаті» сарматів, які напали 69 р. н. е. на Нижню Мезію, були панцирі «з залізних пластин або дуже товстої шкіри». Сармати рідко поставали перед ворогами пішими. Вони завжди були на конях. «Дивовижно, що вся доблесть сарматів лежить ніби поза ними самими. Вони вкрай боязкі в пішому бою; але, коли з'являються кінними загонами, навряд чи який стрій може їм опиратися» (Тацит).

Царі: Ремад, Амага, Гаттал.

4.Державні утворення першого тис до н.Е.

Гуни - давній кочовий народ, що склався в І-IV ст. у Центральній Азії з тюркомовних хуну та місцевих угрів і сарматів. Масове переселення найвідоміших т. зв. Західних гун до Європи (з 70х pp. IV ст.) дало поштовх великому переселенню народів. У 375 р. гуни розгромили германські племена остготів, які заселяли пониззя Дніпра, Південного Бугу та Дністра, і почали витісняти вестготів, які проживали на півночі нижньої течії Дунаю. Підкоривши інші народи, гуни очолили могутній союз племен, який здійснював спустошливі походи до інших країн. Гуни підкорили готів, брали данину з Римської імперії, Візантії.

Найбільшої могутності гунський союз племен досяг за часів вождя Аттіли (серед. V ст.). Очолені ним племена спочатку перекочували з Чорноморських степів на Дунайську рівнину, потім, об'єднавшись із остготами, пройшли по Дунаю і, переправившись через Рейн, вторглися до Галлії, яку контролювали римляни. Однак подальше просування гун на Захід було зупинено римськими військами, яким допомагали вестготи, бургунди і франки, що завдали їм нищівної поразки в Каталаунській битві (451 p.). Після смерті Аттіли (453 р.) гунський союз племен розпався. Від західних гун під час їх руху до Європи відокремилася група так званих. білих гун, або ефталітів, які зайняли Трансоксанію (область між Амудар'єю і Сирдар'єю). У 427 р. вони напали на Індію, а згодом створили державу, до якої увійшли ПівнічноЗахідна Індія, частина Середньої Азії, Східного Ірану і Афганістану.

Готи

В ІІІ столітті н.е. на територію Причорноморських степів України з території південного узбережжя Балтійського моря та нижньої течії Вісли прийшли племена готів. Їхня окупація почалася з 230 р., коли вони зруйнували державну організацію пізньоскіфського царства в Криму і на Нижній Наддніпрянщині, протримавшись на цих землях до 375 р.  Племена готів з’явилися на території України в епоху черняхівської археологічної культури, яка сформувалася в кінці ІІ ст. на етнічній базі скіфо-сарматів і слов'ян на Верхньому Дністрі та Волині і швидко поширилась: на південь – до гирла Дунаю та Чорного моря і на схід – до басейну Дінця, інтегрувавши в єдину спільноту фракійців басейнів Пруту та Серету і численні сарматські племена Надчорноморських степів. 

В кінці І - на початку ІІ ст. з Мазовії на південний схід у Західне Полісся, на Волинь і далі долиною Південного Бугу у Надчорномор’є просуваються готи. За деякими дослідженнями, волинські слов’яни тікають від них на південь у Подністров’є і навіть далі на Нижній Дунай. 

Готська держава досягла найбільшої могутності саме за правління остготського короля Германаріха (350—375) в другій половині IV ст. н. е. Йордан, прославляючи його успіхи, писав про підкорення ним майже всіх племен Східної Європи, в тому числі й слов’ян-венедів.  Відомо також, що роксолани в IV ст. мусили платити данину Германариху і що вони брали участь у повстанні проти готів під проводом свого великого князя Болемира. За свідченнями Йордана, роксолани вчинили замах на Германариха, так що він не міг особисто брати участь у війні з гунами і незабаром помер.  Слов’яно-сарматські племена, що входили до Антського союзу, перебували у складних відносинах протиборства з готами. У ІІІ-ІV століттях н.е. в Північному Причорномор’ї вони сформували могутній військовий союз, з військовою силою якого вперше зіткнулося Готське королівство Германаріха біля 370 р.  Готи були повністю розгромлені гунами і антами близько 375 р., після чого частина остготів влилася до гунських військ і пішла з ними на захід, частина перейшла Дунай і приєдналася до вестготів, а невелика частина залишилися в Криму, де вони проіснували до кінця І тис. н. е. Згодом вестготи під натиском тих самих гунів змушені були переселитися в межі Римської імперії. Тоді готи вперше повідомили римлян, греків та інші народи Європи про гунів.