49.Особливості формування науково-виробничих структур.

Науково-виробничийкомплекс(НПК) – територія, що охоплює одну чи кілька адміністративно-територіальних одиниць (округів, районів),в економіці яких головну роль грають регіональні форми інтеграції і виробництва, дослідницькі центри, розробляють нові технології, і виробництва, починаючи від застосуванні цих технологій. Регіональний комплекс має розвиненою інформаційної інфраструктурою.У складі НПК переважно формуються два типу структур: це технополіси й різні науково-технічні парки.За визначенням, науковий парк – це економічне утворення, що з університетом або іншими вищим закладом, головна мета якої є стимулюванні передачі нових технологій з академічних установ у промисловість.Вирізняють три основних типи парків:науковий парк,дослідницький парк, де у на відміну від наукового, науково-дослідні нововведення розробляються лише до стадії технічної прототипу,промисловий парк – об'єднання фірм, заснованому спільному використанні земельних ділянок, виробничих та службових приміщень.Реалізація проекту науково-виробничого комплексу потребує різних ресурсів. Найважливішими для успіху ресурсами є бажання вузу і науково-дослідного інституту (центру) працювати з клієнтськими фірмами НПК, і навіть моральний подих і мотивація команди менеджерів останнього. Ці ресурси невловимі. Їх порахувати й помацати. Але саме вони у вирішальною мірою визначають сам НПК, відрізняючи його від будь-якої іншої організації,сдающей у найм високоякісну нерухомість.Основними джерелами фінансування НПК є:

. вклади засновників і спонсорів;

. вартість землі, вкладеної в НПК;

. комерційні кредити;

. продаж частки капіталі НПК;

. гранти та субсидії;

. реінвестиція прибутку;

. кошти, отримані від продажу будинків, побудованих НПК.

50. Назвітьформитранснаціональнихальянсів. Обґрунтуйте, чому

найпоширенішою формою є ліцензування.

Транснаціональніальянсимаютьпевніформивияву. Вони визначаютьсяфункціональнимпризначеннямстворюваного альянсу, його масштабами, джереламитранс націоналізації.Основними функціональними формами транснаціональних альянсів є: ліцензування, франчайзинг, контракти під ключ, контракти на управління, транснаціональні консорціуми.Основним економічним мотивом створення транснаціональних альянсів є відносне скорочення прямих інвестицій і досягнення економічного ефекту за рахунок трансграничного використання нематеріальних активів, пайової участі, партнерства або розподілу та комбінації функцій.Провідна функціональна форма - ліцензування. Ліцензування в глобальній економіці - це трансгранична угода, в межах якої власник ліцензії (ліцензіар) передає користувачу в іншій країні (ліцензіату) права на використання певних нематеріальних активів на певних умовах, у тому числі фіксований платіж за користування ліцензією - роялті. Розмір фіксованого платежу визначається в межах розрахунку ціни ліцензії.Основними компонентами ліцензування та укладання ліцензійної угоди є: (а) визначення нематеріальних активів, які є винятково власністю ліцензіара; (б) погодження основних умов ліцензійної угоди; (в) визначення ціни ліцензії або вартості ліцензійної угоди.Ліцензіар надає права на використання його інтелектуальної власності ліцензіату, а також інформацію, яка уможливлює використання таких прав. Ліцензіат використовує надані права і сплачує відповідні платежі ліцензіару.

Ліцензійна угода є, як правило, трансграничною, тому розрахунки за нею регулюються відповідним законодавством країн належності ліцензіара та ліцензіата. Крім того, слід врахувати, що платежі за ліцензійними угодами є об'єктом пільгового оподаткування в більшості розвинутих країн, а також мають пільговий режим згідно з більшістю двосторонніх угод країн про уникнення подвійного оподаткування. Ліцензії та інші види нематеріальних активів потребують чіткого визначення юридичного та податкового статусу сторін ліцензійної угоди. З точки зору оподаткування розвинуті країни застосовують як глобальний принцип оподаткування, згідно з яким оподатковуються консолідовані прибутки компанії від діяльності в усіх країнах світу, так і принцип податкового резидента, відповідно до якого оподатковуються прибутки за критерієм резиденства.