6.Переключення.

Суть його полягає в переключенні учня, колективу з одного виду діяльності на інший і формування нового стереотипу поведінки. Цей метод найкраще використовувати, коли необхідно, щоб в учня виник новий психічний стан.

Добре діє даний метод тоді, коли учитель наштовхується на впертість учня і прямі вимоги не дають результату. В таких випадках краще всього переключити увагу учнів на іншу діяльність, в процесі цієї діяльності спонукати його до усвідомлення допущених помилок.

Педагогічна дія одного методу зв'язана з тим, що переключаючи учня або цілий колектив на нові види діяльності, педагог збуджує нові переживання, створює нові установки поведінки і таким чином підсилює свою дію на свідомість, почуття і вольову сферу школярів.

III. Методи стимулювання

Педагогічне стимулювання спрямоване здебільшого на емоційну сферу особистості(емоції, почуття, переживання, настрій...) з метою формування сприятливого емоційного стану школярів. Будь-яка діяльність людини супроводжується як позитивними так і негативними емоційними станами. Якщо позитивні емоційні стани підвищують працездатність і життєдіяльність педагогів та учнів, то негативні, навпаки, їх знижують. Тому емоційна сфера в процесі організації д-сті школярів першочергову роль.

1.Змагання - це метод спрямування природної потреби учнів у самоутвердженні і здоровому суперництві на виховання потрібних їм і суспільству якостей.

Змагання, конкуренція, боротьба за існування, як і життя, - вічні, вони - пружина розвитку. Даний метод забезпечує випробування людиною своїх здібностей, передбачає облік і порівняння результатів, відчуття товариської взаємодопомоги, заохочення її учасників, сприяє розвитку духовних якостей дитини .

”+“ Позитивні сторони методу:

• Один із важливих способів організації і згуртування школярів.

- Вчить перемагати.

• Є стимулом розвитку моральної мотивації їх діяльності.

Щоб змагання несло позитивний заряд, слід вказати важливі вимоги щодо його організації:

1. Демократичний підхід до ідеї змагання (не нав'язувати).

2. Продумана організація змагання (визначити мету і завдання ,скласти програму, розробити критерії оцінок, створити умови для проведення, підвести підсумки і нагородити переможців).

3. Прилучення самих дітей до вироблення умов і встановленнянагород переможцям.

4. Змагання повинно бути досить важким, захоплюючим.

5. Гласність змагання.

6. Залучення учнів до аналізу змагання і підведення підсумків

7. Матеріальне і моральне стимулювання.

8. Пропонувати різнотипні форми змагання.

“─” Метод змагання може мати і негативні впливи. Часто участь у змаганнях мотивується лише прагненням при будь-яких обставинах перемогти, отримати матеріальне заохочення або загальне визнання. Подібні мотиви ведуть до нездорового суперництва, породжують розлад, егоїзм, зловтіху над невдачами інших тощо. Тому педагогу слід ретельно все продумувати, дотримуватись умов організації змагань.

Формами індивідуального змагання є предметні олімпіади, конкурс дитячих творів, малюнків, виставки, індивідуальні види спортивних змагань тощо. Формами колективного змагання є ігри, конкурси, олімпіади, фестивалі й огляди художньої самодіяльності, виставки, вікторини та інше.

2. Заохочення - це спосіб позитивної оцінки дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Саме в цьому полягає сутність психологічного впливу заохочення: відчуття задоволення, радості, визнання зусиль, старань, досягнень зміцнює впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій і готовність до дальшої роботи, забезпечує хороше самопочуття.

Заохочення має виховну силу тільки за дотримання певних умов:

1. Об'єктивність заохочувального впливу. Не підкріплене справжніми успіхами заохочення негативно впливає як на особистість, так і на оточуючих Необ'єктивність оцінки результатів призводить до конфліктних ситуацій. Тому дуже важливо правильно оцінювати поведінку і заохочувати лише за серйозні успіхи і досягнення.

2. Опора на громадську думку. Часто найпрестижнішими для школяра є громадське визнання. Більш ефективний вплив заохочення справляє за умови, якщо оцінка педагога збігається здумкою дітей.

3. Гласність заохочення. Передбачає оприлюднення результатів ,підсумків змагання, особистих досягнень учня. Засоби гласності-шкільне радіо, преса, грамоти, медалі тощо- сприяють заохоченню великої кількості дітей, формують у них прагнення бути схожими на кращих.

4. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.Наприклад, діти молодшого шкільного віку мають більшу потребу в заохоченні, схваленні вчинків, ніж старшокласники.Учнів невпевнених у своїх силах, несміливих теж необхідно підхвалювати. При цьому вчителю необхідно піклуватися про те, щоб ніхто з учнів не був обійдений спільною увагою. Але й не потрібно зловживати заохоченням, бо воно може породити зазнайство, самозаспокоєння.

5. Своєчасність заохочення. Часто похвала справляє особливий ефект, коли дитина ще не досягла помітних успіхів у поведінці, але виявляє прагнення до цього. Відзначення хоча б незначних позитивних змін, невеликої перемоги учня над собою підвищує його самоорганізацію.

6. Оцінювати не тільки результат, а й мотиви і способи діяльності, що призвели до позитивних зрушень. Треба привчатидітей цінити сам факт схвалення, а не вагомість нагороди. Учень не повинен чекати нагороди за найменший успіх.

7. Рівномірне чергування методів заохочення.

Види заохочення: Позитивне ставлення. Схвалення. Право відкрити подію. Похвала. Подяка. Нагорода. Доручення. Зняття покарання. Природний наслідок. Заохочення "авансом".

3.Покарання— спосіб негативної оцінки дій та вчинків з метою припинення або недопущення в майбутньому. Умови ефективності застосування покарання:

1.Учень повинен розуміти за що його покарано, за які вчинки.

2.Справедливість покарання. Несправедливі покарання можуть створити конфліктну ситуацію, привести до того, що дитина втратить віру в свої сили.

3.Опора на громадську думку колективу - обов'язкова умова успішного застосування методу.

Якщо колектив не згоден з покаранням вчителя, то покараний учень викликає в товаришів співчуття, вважає себе жертвою вчительської несправедливості - тоді покарання не принесе користі.

4.Врахування вікових та індивідуальних особливостей, ситуації,стану учня.

Як вважав А.С.Макаренко, "...не можна дати загальних рецептів у питанні про покарання. Кожний вчинок є завжди індивідуальний. У деяких випадках найправильнішим є усне зауваження навіть за дуже серйозний вчинок, а в інших випадках - за незначний вчинок треба суворо покарати."

5.Карай, але поважай. Покарання має бути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, грунтуватись на добродушності педагога і повазі до особистості дитини.

6.Використовувати різноманітні види покарань і знати їм міру.

Види покарань

* "Природний наслідок"(насмітив - прибери);

* Обмеження (обмеження щодо отримання певних благ:можливості поїхати на екскурсію, тимчасова заборона відвідуванняспортивної секції);

• Осуд, попередження, догана з визначенням певних строків на виправлення;

• Зміна ставлення (більш суворий тон вчителя під час аналізувчинку, суворий погляд);

• Запис в щоденник, зниження оцінки за повенку (найчастіше запорушення правил поведінки, режиму закладу);

• Виключення зі школи - найсуворіше покарання.

4."Вибух."А.С.Макаренко назвав його доведенням конфлікту до останньої межі. Використовують цей спосіб для перевиховання учнів на підставі глибокого знання їх індивідуальних особливостей, володіння належною технікою його застосування. Мета його полягає у несподіваному створенні таких педагогічних обставин, за яких швидко і докорінно перебудовується особистість. Він постав як миттєве руйнування негативних якостей у процесі бурхливих емоційних переживань. "Вибух" не обов'язково намічає гнів і вираз незадоволеності.

Отже, "вибух" характеризується - несподіваністю, раптовістю впливу, сильним емоційним враженням, при умові - найвищої обережності вчителя і його педагогічної майстерності.

ІV. Методи самовиховання

Найвищий результат виховної діяльності вчителя - це формування у дітей прагнення до зміни своєї особистості, рис характеру, поведінки, тобто виникає потреба, бажання до самовдосконалення. У статті "Виховання і самовиховання" В.О.Сухомлинський писав:"Підліток стає справжньою людиною лише тоді, коли він навчиться правильно вдивлятись не лише в світ, що оточує його, айв самого себе, коли він прагне пізнати не тільки речі, явища навколо себе, а й свій внутрішній світ, коли сили його душі спрямовані на те, щоб зробити самого себе кращим, досконалішим."

Самовиховання — це активна робота особистості над вдосконаленням самого себе або це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних.

Самовиховання починається з самоусвідомлення - усвідомлення людиною себе як особистості, свого місця в суспільній діяльності.

• Самопізнання — процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості. Збагачення знань особистості відбувається через

.Самоосвіту,джерелами якої є наукова література, пізнавальне спілкування з людьми, екскурсії, робота на комп'ютері.

Самоспостереження. Виявляє себе як спостереження індивіда за своїми діями, вчинками, думками, почуттями. Грунтується на загальній спостережливості. З урахуванням цього педагог повинен формувати в учнів здатність бачити переживання людей, розуміти їх.

.Самокритика. Означає процес опрацювання результатів самоспостереження. Дитина не тільки розмірковує, а й критично оцінює себе, своє становище в суспільстві, пририді, колективі сім'ї.

.Самоаналіз. Людина завжди має зосереджуватись на головній причині, яка зумовлює певну поведінку.

• Самоставлення — ставлення людини до самої себе.

.Самоповага — особисте оцінне судження, виражене в позитивному, ставленні індивіда до самого себе. Вона формується на основі усвідомлення особистістю своїх чеснот, результатів діяльності, ставлення оточуючих і виявляється в самооцінці. Самооцінка — оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей. Самооцінка буває правильною (адекватною, коли думка людини про себе збігається з тим, ким вона насправді є ) і неправильною (неадекватною, коли людина оцінює себе не об'єктивно, її думки про себе різко розходяться з тим, якою її вважають інші). За ступенем адекватності самооцінка буває об'єктивною, заниженою, завищеною..

• Саморегуляція- здатність людини керувати собою. Щоб організувати саморегуляцію, необхідно навчити спеціальним прийомам роботи над собою.

1 .Самопідбадьорення- звернення до себе з метою зміцнення впевненості у собі.

2, Самосхвалення- переконання себе в чому-небудь.

3.Самонаказ- це веління самому собі - дієвий засіб для вироблення вміння управляти собою навіть у найскладніших ситуаціях.

4.Самообмеження- здатність відмовитись від бажаного. Це сприяє набуттю досвіду людяності, одержанню влади над собою, подоланню жадібності,егоїзму.

5.Самоконтроль- це свідоме регулювання своєї поведінки, їїмотивів. Передбачає самоаналіз, самооцінку,самокритику,самообмеження. Перетворившись на звичку, він стає особливо ефективним. Тому роль педагога полягає у формуванні в учнівсистематичного самоконтролю за зовнішнім виглядом, культуроюмови, поведінки тощо. Велиткою є роль совісті у механізмі самоконтролю, особливо тоді, коли вчинок здійснюється на одинці з собою, без свідків.

6. Особисті зобов 'язання (обіщнка) - це перелік добровільних завдань самому собі на певний період часу. З віком особисті зобов'язання повинні ускладнюватись.

Одже, становлення особистості - постійний труд душі людини. В.О. Сухомлинський у статті "Виховання і самовиховання" вказує: "Виховання, яке спонукає до самовиховання - це і є по моїй глибокій переконаності справжнє виховання". Народна мудрість говорить так: "Перемогти самого себе - сама нелегка перемога".

Підводячи підсумки, слід підкреслити, що охарактеризовані методи виховання не вичерпують всього багатства педагогічного впливу на учнів. Тим більше, що метод сам по собі не може бути ні хорошим, ні поганим. Педагогічна майстерність приходить до того вихователя, який шукає і знаходить оптимальну відповідність методів виховання закономірностям, віковим та особистісним особливостям.