2.Приклад.
Метод позитивного прикладу передбачає демонстрування взірця для наслідування. Його вплив базується на відомій закономірності—явища, які сприймаються зором, швидко і без труднощів відбиваються у свідомості. "Важко привести до добра моралізуванням , легше-прикладом", - говорив Сенека. Я.А. Коменський вказував: "Діти вчцься раніше копіювати, ніж пізнавати".
При застосуванні прикладу необхідно врахувати специфіку наслідування прикладу різними віковими групами. Молодші школярі, наслідуючи дорослих, набувають багатьох якостей поведінки. Тому, турбуючись про розвиток моральності дитини, важливо оточити її позитивними прикладами для наслідування. У середньому і старшому шкільному віці наслідування набуває вибіркового, свідомого характеру. Підліток все більше опирається на власний досвід, власні погляди і судження. Підлітки, учні старших класів критично тавляться до чужих вчинків, не завжди адекватно оцінюють їх, тому іноді наслідують не те, що не гідне цього.
Діти часто звертають увагу на порушників шкільного порядку, їх грубість , різкість, вдавана сміливість. Учні з такими якостями часто займають роль лідерів у недисциплінованому і погано організованому класі. Відео зі сценами насильства дуже популярне на сучасних екранах. Тому вчитель повинен спрямувати наслідування учнів на позитивний приклад. В той же час ізоляція від поганого зразка не завжди можлива, та й не завжди необхідна. Це може привести до відокремленого тепличного виховання.
Негативні приклади використовують при правовому, антиалкогольному вихованні, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ, сформувати негативне ставлення до порушень, зла, аморальних вчинків.
У процесі виховання використовують різні приклади: батьків, вихователів, видатних людей, друзів, героїв книг, фільмів.
Найближчим, особливо для дітей молодшого віку, є приклад батьків: їхня поведінка, праця, погляди на життя становлять для дітей перше і визначальне джерело уявлень про моральні норми, якими треба користуватись. Як батько розмовляє з іншими людьми, що він говорить про них, як радіє і сумує , як поводиться з друзями, знайомити, як сміється, що читає та ін., все це, писав Макаренко, доходить до свідомості і почуттів дитини, залишає слід у дитячому серці.
Вчитель теж є прикладом для дітей. Він виховує не тільки тоді, коли знаходиться в школі, а взагалі своєю поведінкою, нормами, яких дотримується у повсякденному житті. Тому батьки і вчителі повинні ставити до себе високі моральні вимоги і відповідно до них контролювати свою діяльність і поведінку.
Неабияке значення у вихованні відводиться прикладу кращих учнів. Але слід пам'ятати — якщо наводимо приклад кращих учнів, то загострюємо увагу не на іменах, а на хороших діях, мотивах, які до цих дій призвели, щоб не вносити в дитяче середовище ворожнечі, не протиставляти учнів один одному.
3. Навіювання.
Це вплив на психіку і поведінку непомітно для людини. Активна роль людини понижується.
Щоб навіювання було ефективне, повинен бути:
мати яскравий зміст матеріалу;
обставини без зайвих подразників (спокійна обстановка);
емоційне ставлення педагога;
позитивне ставлення до вчителя з боку учнів.
В залежності від мети навіювання є навмисне і ненавмисне. За результатом- позитивне і негативне. За способами впливу- пряме (команда, наказ, настанова) і опосередковане (через прийняття інформації,розповідь).
В.Леві у своїй книзі "Нестандартна дитина" розкриває основи навіювання, побажання до виховного навіювання.
1. Давати собі час .(Щоб задуматись, побачити те, що відбувається, не поспішати з висновками. Навчити витримувати паузи: орієнтація, а потім реакція).
2.Давати йому час. Не вимагати негайної дії
3.Не навіювати негативне
4.Навіюйте собі спокійне ставлення до проблем, але тільки не байдужість до дитини.
5.Навіювати собі позитивне ставлення до учнів
6. Не навіювати не реального.
7.Будьте впевнені
8.Давати відпочинок від навіювань, принаймні від одноманітних.
9.Поважати таємницю.
II. Методи організації діяльності (Методи формування суспільної поведінки).
Наукою про людину встановлена фундаментальна закономірність:розвиток людини, формування всіх її властивостей і рис відбувається в процесі діяльності. Тому діяльність відіграє вирішальну роль у формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності. У зв'язку з цим організація діяльності школярів розглядається як серцевина виховного процесу.
До цієї групи методів належать: вправи, виховуючі ситуації, педагогічна вимога, перспектива, суспільна думка, переключення.
1.Вправи, які застосовуються у виховному процесі у вигляді:
а)Вправляння і привчання
За визначенням А.С.Макаренка, виховання- це ніщо інакше, як вправляння, бо не можна виховати, наприклад, мужньої людини, якщо не поставити її в такі умови, коли б вона змогла проявити мужність.
Вправляння - поступове створення умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.
Застосування методу вправляння у вихованні не можна ототожнювати з вправами у процесі засвоєння основ наук. Термін "вправи" стосовно виховання має умовний характер. Зміст вправляння полягає не в тому, щоб учень запам'ятав послідовність етапів своєї діяльності, а щоб норми моральних стосунків стали його звичкою.
У школі учень щоденно вправляється у виконанні розпорядку дня і вимог шкільного режиму, навчальній, трудовій діяльності. Якщо у кожній сфері життєдіяльності він відчуватиме чіткі вимоги щодо виконання своїх обов'язків, це створить умови для щоденного вправляння в позитивній поведінці, вироблятиме відповідні навички і звички.
Привчання - організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх на звичні форми поведінки.
"Виховання, яке цілком оцінило важливість звичок і навичок, і споруджує на них свою будівлю, споруджує її міцно."-К.Д. Ушинський
Умови правильного застосування методу:
1. Розпочинати якомога раніше, чим молодший організм, тим швидше укорінюються у ньому звички.
2. У переважній більшості випадків вихованці повинні розуміти зміст тих дій, до яких їх привчають.
3. Більше і частіше виконувати.
4. Достатня кількість вправ (іх складність і кількість для різних дітей різна).
5. Повторювати для того, щоб не забути.
6. Спочатку турбуватись про точність виконання дій, а потім -про їх швидкість.
7. Контроль повинен бути доброзичливим, але строгим, обов'язково поєднуватись із самоконтролем.
Етапи вироблення навичок і звичок:
1) постановка виховної задачі і збудження в учнів потреби в томучи іншому виді діяльності;
2) усвідомлення суті і значення якості, яку ми хочемо виховати;
3) практичний показ дії.
4) організація первинного відтворення учнями показаних дій;
5) систематичне виконання і достатня кількість, поступове удосконалення вправ.
6) нагадування і контроль;
б) Доручення-як метод виховання також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, учнівське самоврядуваннячи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання, виконання якого потребує певних дій або вчинків.
Застосовуючи цей метод, враховують індивідуальні особливості учнів. Слід мати на увазі і те, що в основі виконання доручень не можуть бути лише мотиви бажаного і привабливого. Доручення підбирають з таким розрахунком, щоб його виконання сприяло розвиткові необхідних вихованцеві якостей.
Доручення має бути посильним для учня. Нескладне завдання виховує впевненість у власних силах, непосильне-підриває віру в свої можливості. З часом доручення ускладнюють за змістом і методикою його виконання. Педагог повинен не лише дати дорученням й навчити учня виконувати його, допомогти йому довести справу до кінця. Розрізняють доручення:
за кількістю учнів - індивідуальні, групові, колективні;
за змістом - санітар, бібліотекар, зелені патрулі тощо;
за тривалістю - довготривалі або постійні, тимчасові,епізодичні.
Ефективність доручення як методу виховання значною мірою залежить від організації контролю за його виконанням. Обов”язкова звітність про виконання доручення.
в)Гра - один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними. Цінність цього методу полягає в тому, що в грі власною потребою дитини стають ті норми, наслідувати які ми хочемо її привчити.
Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її. Існують різні методики організації та проведення ігор, але основні елементи їх спільні- розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.
2. Виховуючі ситуації.Ситуація стає виховуючою тоді, коли набуває виховного спрямування.
Ситуації можуть бути різноманітними- вони або самі виникають у процесі виховання (природні) або навмисне створюються вихователем.
Спеціальні ситуації можуть бути створеньї в будь-якому виді діяльності учнів. Наприклад, дитина невпевнено почуває себе в колективі. Знаючи про це, педагог повинен подбати про створення такої ситуації, яка б активізувала діяльність особистості, в якій можна було б виявити себе, переконатись у своїх здібностях, продемонструвати друзям свої успіхи.
Для створення виховуючих ситуацій педагог повинен:
а) визначити умови, необхідні для здійснення задуманого;
б) продумати свої дії та поведінку в новій ситуації;
в) сприяти виникненню в учнів нових почуттів, які породила дана ситуація, і які повинні стати основою мотивів поведінки і подоланнявласних недоліків.
В реальному житті і діяльності шкільного колективу постійно народжуються природні ситуації. В них виявляється і піддається перевірці на міцність уся система виховних відносин, що склалася, педагогічна майстерність педагога, бо виникають вони незаплановано і часто доводиться миттєво їх розв'язувати. Завдання педагога-вирішити виховну ситуацію так, щоб вона позитивно вплинула на вихованців.
З.Педагогічна вимога - метод впливу, за допомогою якого педагог викликає, стимулює або припиняє, гальмує дії вихованців.
"Школа, - писав А.С. Макаренко, - повинна з першого дня ставити до учня тверді , незаперечні вимоги суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна, а що - ні, що схвально і що карається". Зміст педагогічних вимог визначається Статутом закладу, Правилами для учнів.
Пред'явлені учням вимоги мають бути доцільними, зрозумілими і посильними. Водночас вони повинні випереджувати розвиток особистості, але їх висувають тоді, коли свідомість учня підготовлена до сприймання. Для цього пояснюють суть вимоги, переконують в необхідності й корисності її виконання. Водночас домагаються позитивної реакції колективу на вимогу, розраховуючи, що він підтримає педагога.
З дорослішанням учнів відповідно мають зростати вимоги до них. Водночас вимога має бути справедливою. За такої умови учень скоріше або ж і зацікавлено буде її виконувати. Завищена, дріб'язкова, формальна або суб'єктивістська вимога, яка є наслідком примх педагога, втрачає виховне значення і сприймається як несправедливе.
Вимога приносить виховну користь, якщо її висувають систематично і послідовно. Тоді вихованці постійно докладають зусилля для виконання правил поведінки. Вимога реалізується в різних формах.
Безпосередня Опосередкована
(через актив, колектив, батьків, друзів)
пряма непряма
позитивна нейтральна негативна
вказівка прохання порада натяк осуд
наказ довір’я умовна вимога вираз недовір’я
інструкція схвалення вимога в ігровій формі погроза
Прямі вимоги ставляться у діловому, рішучому тоні. Такі вимоги слід ставити на І етапі формування колективу. Коли вже сформувались стійкі, позитивні відносини між вчителем і учнем, між активом і членами колективу, поступово йде перехід до непрямих вимог.
4.Перспектива (прогнозування) - це постановка яскравих, привабливих цілей, які захоплюють вихованців і викликають у них бажання здійснити їх, створюють настрій радісного чекання. В основі цього процесу лежить прагнення особистості до майбутнього, до здійснення мрій, цілі, ідеї, проекту. Враховуючи цю властивість, ми досягаємо цілеспрямованості і доцільності діяльності.
Уміти прогнозувати - означає вміти мислити масштабно, комплексно, творчо. Всі ці якості необхідні педагогу, оскільки без прогнозування неможливо розвивати навчально-виховний процес, неможливо навчити дітей передбачати, ставити перед собою важливі цілі на виконання яких буде спрямована енергія дитини.
Під час прогнозування важливо врахувати інтереси, потреби, нахили кожної особистості. Якщо життя дітей насичене цікавими справами, то кожна особистість сама визначить вид улюбленої справи згідно з її інтересами. Поступово вона сама навчиться передбачити свої особисті, індивідуальні перспективи. Плануючи діяльність колективу, слід врахувати особливості кожного віку, які визначають їхню перспективу: мрія - молодший шкільний вік; творча справа, інтерес - середній ; організація конкретних справ -властивість старшокласників.
А.С. Макаренко, розробляючи методику перспективних ліній, виділив близьку, середню і далеку перспективи.
Близька перспектива - це завтрашній день, який повинен здаватися обов'язково кращим від сьогоднішнього в дитячому колективі. Оскільки вона є зрозумілішою, доступнішою за інші її види, то ефективно впливає на свідомість дитини, стимулює діяльність, допомагає долати труднощі, рухатись вперед.
Близька перспектива є обов'язковою для кожної особистості. Діти не зможуть повноцінно жити, не бачачи попереду нічого радісного, захоплюючого, що спонукало б до діяльності.
Середня перспектива полягає в проектуванні подій, що дещо віддалені в часі. Чекання цих подій викликає в школярів піднесений настрій, спонукає до активної діяльності. Середня перспектива лягла в основу проектування колективних творчих справ.
Далека перспектива - це майбутнє закладу, колективу, особистості. Це те, до чого прагне особистість чи колектив протягом значного періоду, а інколи і протягом усього свого життя. Навчити школяра конструювати своє власне життя - важлива справа педагога, яка потребує великої мудрості. Наприклад, далекою перспективою школяра є його майбутня професія. Завдання педагога полягає у вивченні інтересів, здібностей, нахилів учня, наданні порад, допомозі у виборі професії та відповідного навчального закладу, де можна отримати бажаний фах.
5. Суспільна думка - це система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності і спілкування та виражає спільне ставлення до різних явищ, подій, поведінки, вчинків. За своєю сутністю цей метод є колективною вимогою..
Громадська думка і думка особистості. Тільки в такій єдності цей засіб може бути використаний як метод виховного впливу, основний результат якого полягатиме в такій формулі: перетворення громадської думки в індивідуальну і індивідуальної в громадську. Особиста думка є складовою громадської. Тому основним завданням при використанні цього методу є формування думки особистості: системи поглядів, оцінних суджень, уміння висловлюватись, вести полеміку, критикувати і сприймати критику, прислухатись до думки інших, зіставляти, аналізувати їх, захищати свою думку .
Поради щодо застосування:
1.Обговорювати чи критикувати треба не особистість вихованця, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства,самої особистості.
2.Розмова має спонукати вихованця самого назвати (зрозуміти) причину вчинку.
3.Визначати шляхи подолання недоліків.
4.Педагог не повинен надмірно втручатись в розмову, бо учн ісерйозніше сприймають настанови колективу, ровесників.
5.До обговорення негативних вчинків одних і тих самих вихованців не варто звертатися надто часто.
Громадська думка як метод виховання формується заздалегідь, не чекаючи прояву негативного явища.
А.С.Макаренко розробив 4 стадії розвитку суспільної думки.
I стадія - носієм здорової громадської думки є сам вихователь;
II стадія - передова меншість в особі активу;
- більшість членів колективу;
ІV - весь колектив.
Кінцева мета - щоб передова думка колективу збігалась з думкою кожного його члена.