Питання №9

Культурологічна концепція О.Шпенглера вважається однією з найяскравіших в системі філософського знання 19-20 ст. вивчаючи особливості соціокультурної ситуації кінця 19-поч. 20 ст. , він виступив із різкою критикою європейського раціоналізму та теорії безперервного прогресу людства. На думку Шпенглера історія культури може бути представлена лише як сукупність локальних культур , що виникають послідовно Кожна з них у своєму роз-ку підпорядкована чітким закономірностям. Закономірність проявляється в тому, що кожна кул-ра проходить стадії народження, роз-ку ,розквіту та занепаду. Саме ця ідея складає ядро концепції історичних циклів. Локальна кул-ра ізольована від інших локальних культур, її своєрідність визначається присутньою в ній “душею”. “Душа” – це генетичний код кул-ри, саме вона обумовлює винятковість кожної конкретно існуючої культурної форми. Кул-ра стає своєрідним символічним вираженням душі, саме через культурні феновими душа може себе реалізувати та проявити. Фундаментальними категоріями в його концепції стають “кул-ра” і “цивілізація”, які набувають специфічного звучання: він розділяє та протиставляє ці поняття. О. Шпенглер підкреслює, що кул-ра – це органічна система духовно-соціальних орієнтирів, що мають здебільшого ціннісну основу, завдяки чому вона здатна піднести людину над буденністю. Існуючи як локальна, кожна кул-ра є унікальною і неповторною, вона має свою національну основу. Для О.Шпенглера цивілізація є необхідним завершальним етапом роз-ку кул-ри. Перехід кул-ри в цивілізацію знаменує собою перехід від творчості до механізму. Основними ознаками цивілізації стають: закостеніння суспільства, послаблення традицій та релігії, урбанізація, занепад мис-ва, формування масової кул-ри. Цивілізація - це кул-ра, яка реалізує свої цілі.

Питання№10

Для А. Тойнбі всесвітня історія постає у вигляді сукупності історій самостійних “цивілізацій”. В межах світовою кул-ри Тойнбі виділив 21 цивілізацію, з яких сьогодні продовжує існувати 7. Цивілізації – це автономні культурні утворення, що в своєму роз-ку проходять стадії виникнення, зростання, надлому та розпаду, після чого вони гинуть, поступаючись місцем новій цивілізації. А. Тойнбі вважав, що в житті цих цивілізацій є спільні моменти, які і забезпечують процес поступального роз-ку людської спільності, її духовного вдосконалення. Однією із найбільш значимих проблем, які намагається вирішити А. Тойнбі, є пошук механізмів, за допомогою яких здійснюється перехід суспільства із статичного стану в динамічний рух, що власне і зумовлює процес народження та функціонування цивілізацій. Один із таких механізмів виражається в законі “Виклик-та-Відповідь”. Відповідно до цього закону кожен крок вперед в роз-ку цивілізації пов’язаний з адекватною відповіддю на “Виклик” історичної ситуації . Тойнбі констатує здатність людської особистості впливати на перебіг історичних подій, тому що адекватна “Відповідь” за своєю сутністю – досягнення “творчої ментальності”. Саме “творча ментальність” стає носієм містичного “життєвого пориву”. Своєрідність Виклику і Відповіді визначає специфіку кожної цивілізації, її ціннісні орієнтири та світоглядні засади. У випадку, коли творча еліта не здатна вирішити поставлене завдання, вона перетворюється в “пануючу меншість”, яка утримує свою владу не авторитетом, а силою. Основна маса населення в цьому випадку стає “внутрішнім пролетаріатом”, який і знищує цивілізацію , якщо вона це не загинула від військовим поразок чи природних

катаклізмів . Отже, історія будь-якої цивілізації підпорядкована дії закону “ Виклику-та-Відповіді”, який сягає джерел цивілізацій

Білет 11 Первісна культура.

Первісна кул-ра у часі є найдовшим періодом у роз-ку кул-ри. Його хронологічні рамки є:початок-1,5-2 млн. років тому і завершення – рубіж 4-3 тис. до н.е. Свідомість людини первісної епохи характеризується високим ступенем злитості з природою: сили природи ще не протиставляються людині, а знаходяться з нею в таємничому зв’язку. По-друге, безпорадність перед грізними силами природи призвела до поклоніння силам природи. Це обумовлює появу таких ранніх форм релігії як анімізм, магія, тотемізм, фетишизм. Також важливою характеристикою первісної свідомості була злитість індивіда з колективом, одноплемінниками. На місце інстинкту самозбереження поведінки члена первісного стада приходить система табу, яка засновувалась виключно на забороні. Табу- блокували асоціальні прояви тваринних інстинктів та охороняли життєво важливі для існування роду засади колективного життя. Також в рамках цього суспільства діяв і інший важливий механізм соц. регуляції. Сором-це почуття общинно-групове, що передбачає постійне озирання індивіда на оточуючих. Усе життя первісної людини складало виконання безлічі ритуалів і обрядів. Головним інформаційним каналом первісної кул-ри, у зв’язку з відсутністю писемності, була трудова діяльність. Засвоєння і передача смислу трудової діяльності відбувалась без слів. Важливою характеристикою свідомості первісної людини було домінування образно-емоційних, інтуїтивних моментів у мисленні, що найбільш яскраво проявляється в міфологічній картині світу. Крім того характеристикою первісної культури був її синкретизм-відсутність диференціації її форм на науку, релігію, мис-во. Первісне мис-во виступало універсальною мовою духовного життя первісного суспільства, виражало колективний погляд на світ. Вершиною первісного синтезу людської діяльності було образотворче мис-во, яке починається із знаково-символічних зображень. Вони закріплювали необхідний досвід і важливі форми поведінки. Більшість витворів мис-ва пов’язана з образами тварин. Наскальні малюнки та ритуальні танці виступали способом розширення, подвоєння реальності, спроба побудувати бажану для людини реальність і контролювати її

Білет 19. Початок формування кул-ри співпадає с процесом становлення людини. Первісна кул-ра у часі є найдовшим періодом у роз-ку кул-ри. Його хронологічні рамки є:початок-1,5-2 млн. років тому і завершення – рубіж 4-3 тис. до н.е. В цей період були закладені основи культури, а саме: мова, різні форми господарювання, суспільний поділ праці, знаряддя праці, житло, одяг. Складається родова община, шлюб, мораль, мис-во. Первісна культура започатковує розвиток кул-ри людства. До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм, тотемізм, рільницький культ, шаманство, анімізм та культ предків. Тотемізм-віра в надприродну спорідненість людських колективів із певними видами тварин, рослин чи явищ. Тотемізм – породження властивого міфологічній свідомості антропоморфізму, тобто олюднення оточуючого світу. Головними об’єктами поклоніння були тотемні духи, їм приносили жертви, для них танцювали, спвівали. Убивати і з’їдати тотем можна буд.\ло лише за умови дотримання певних релігійних процедур-ритуалів та обрядів.

Анімізм- віра в існування матеріальних об’єктів і процесів надприродних двійників, тобто це віра в душу і духів людського тіла, тварин, знарядь праці, війни, хвороби.Анімістичні уявлення передбачають існування душі як внутрішнього джерела діяльності всіх живих істот. У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали перші анімісти, були душі померлих.

Білет 20. Витоки перших релігійних уявлень предків сучасної людини пов’язані с процесом гомінізації, переходом від тваринного світу до людини з її здатністю до творення кул-ри. У людини виникає потреба в створенні образу світу як підстави її діяльності і прийняття рішеннь.Релігія зявляється у первісної людини від самого початку як закономірна форма свідомості. Конкретна реконструкція процесу виникнення релігії є складним питанням, яке ще не знайшло рішення в релігієзнавчій літ-рі. Більшості релігійним віруванням були притаманні такі особливості: відсутність абстрактних уявлень про Бога, змішування життя і культу, релігійні культи носили родоплемінний характер.

До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм, тотемізм, рільницький культ, шаманство, анімізм та культ предків. Магія – це віра в існування надприродних засобів впливу на навколишній світ, це система прийомів, заснованих на вірі в можливість примусити надприродні сили здійснити бажане. Магія створює враження, що людина може змінити реальність не лише своєю працею, тобто природним способом, а й особливими діями, обрядами, ритуалами, тобто надприродним шляхом. Фетишизм – віра в існування надприродних властивостей у матеріальних предметів, поклоніння предметам найближчого оточення людини. Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Фетишизм наділяє надприродними якостями матеріальні об’єкти.

Білет 12. Кул-ра Давнього Китаю сформувалась у 3 тис. до н.е Характерними особливостями китайської культури виступають: традиціоналізм – орієнтація на підтримку способу життя предків; релігійно-поетичне ставлення до природи; китайська церемонія – наявність фіксованих норм поведінки і мислення; розчинення релігійного начала в соціальному. Основними видами мис-ва в Китаї виступають архітектура, літ-ра, музика, живопис, прикладне мис-во. Широковідомі китайські монументальні споруди – Великий канал, Велика китайська стіна. В культурному житті Китаю важливу роль відігравали буддійські монастирі. Давнім китайцям багато належить технічним винаходів- водяний млин, спідометр, папір, порох, фарфор. З наук бурхливо розвивалася астрономія, математика і медицина. Кул-ра Стародавнього Китаю, що зберегла власну самобутність на протязі тисяч років можна віднести до „вічних цивілізацій”. Конфуціанство займає виключно важливе місце в духовному житті Китаю. Це вчення спрямоване на подолання соціального зла, виявлення його причин, пошуки засобів досягнення гармонії і щастя в суспільному житті, охоплює уявлення про людину, суспільство і державу в їх взаєминах. Конфуціанство відігравало роль основної релігії в Китаї, виконувало функції офіційної державної ідеології. Конфуціанство – це не тільки релігія, а й політика, і адміністративна система, і верховий регулятор економічних і соціальних процесів.

Білет 13. Індуїзм – древня національна релігія Індії і за числом прихильників є 3 релігією у світі після християнства та ісламу, число індуїстів складає близько 900 млн. Індуїзм виник на основі брахманізму в 4-6 ст. Він утверджувався шляхом суперництва з буддизмом. Вже в 9-12 ст. Індуїзм утверджується як національна індійська релігія. Індуїзм зберігає основний пантеон величної релігії, який очолює трійця вищих богів- Брахма, Шива і Вішну. Для індуїзму дуже важливим постає непохитна віра в те, що Веди є єдиним джерелом божественних істин. Релігійне вчення індуїзму має свої погляди на будову світу, яку пронизує єдність духовного і фізичного, людей і богів, цим пояснюється двоїста природа людини – нероздільна єдність духу і тіла. На цих засадах культивується одне з центральних вчень індуїзму: положення про переселення душ, безмежне коло їх перевтілень і закон карми. Людина є творцем своєї долі, їй не втекти від наслідків своїх попередніх вчинків. Звідси схильність індуїстів до фаталізму „ приречені”. Індуїзм, увібравши різні анімістичні і тотемічні уявлення, постає релігією абсолютного одухотворення природи і довкілля. Обожнюються усі предмети і об’єкти природи., існують культи і обряди. На цій підставі індуїзм трактують як дуже строкату релігію, що є складним комплексом складних вірувань і культів великої кількості богів. В етичному аспекті індуїзм сповідує терплячість, смирення і покірність долі. Звідси проповідь ненасильництва і миролюбності, неприпустимості платити злом на зло. Ненасильництво – фундаментальне поняття індуїзму, яке визначає спосіб мислення і щоденну поведінку людей, які не повинні вбивати щодної живої істоти і не застосовувати сили на противагу деяким іншим релігіям. Індуїзм терпіміше ставиться до інших віровчень і є толерантнішим до інших релігійних конфесій.

Білет 14. Найдревнішою з трьох світових релігій є буддизм, який існує понад 2 500 років. Буддизм відіграв важливу роль в культурно-історичному розвитку людства. Буддійське вчення зявилося в історико-культурному контексті давньоіндійської цивілізації. В ці часи індійське суспільство переживало соціально-економічну та духовну кризу, в результаті чого виникають течії – буддизм і джайнізм. Буддизм став своєрідним духовним виразом соціальних змін. Буддизм виник на противагу брахманізму з його кастовістю ритуалізму та жертво приношення. Буддизм є особливою світовою релігією. Вчення Будди є в основному зосередженні на земному стражданні та звільненні від нього. Головним у віровченні буддизму є вчення про 4 благородні істини: істина страждань; істина причини; істина звільнення; істина шляху. У буддизмі існують свої моральні табу, дуже подібні до біблійних. Це лаконічно виразиося у п’яти правилах: не шкодити живим істотам, не красти, не перелюбствувати, не брехати, не вживати алкоголю і наркотиків. Основними цінностями давньоіндійської культури виступають: 1) орієнтація на подолання шляхом самовдосконалення;

2) самореалізація людини через заперечення своєї емпіричної природи і злиття зі світовим духом;

3) доброзичливе ставлення до всього живого і не спричинення йому шкоди.

Ці світоглядні ідеї і стали головним в культурній спадщині Давньой Індії.

Послідовники Будди утворили 2 головні напрямки: Тхераваду- вчення старійшин ті Махаяну. З Махаяни виокремилася Ваджараяна, згодом сформувалися ламаїзм і дзен-буддизм( особливий китайський і японський напрямок Махаяни).

Білет 15. У своєму розвитку антична культура прийшла ряд етапів, виступила в різних історичних модифікаціях представлених культурою Давнього Риму та культурою Давньої Греції, елліністичною культурою. Основними цінностями античного суспільства були: 1) ідеал першочергової громадянської общини як основи блага окремої людини;

2) ідеї верховної влади народу;

3) орієнтація на земні інтереси;

4) на відміну від культур Сходу з їх геоцентризмом антична культура звернена до людини, яка знаходиться у центрі уваги філософії та мис-ва . Суспільна свідомість античного суспільства носила в основному раціональний характер. Для релігії давньої Греції характерним є політеїзм, з розвиненою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Релігія стародавніх греків почалася з міфології і знайшла свій кращий вираз в міфології. За уявленнями греків, олімпійські боги не були творцями світу, а захопили його в готовому вигляду, під час боротьби з титанами, світ сам по собі вічний і не потребує творця. Спосіб життя богів мало чим відрізняється від людського. Вони фізично тотожні людям, мають всі людські якості, в тому числі і негативні. Доля людей, їх життя і смерть повністю перебували в руках богів. Олімпійський пантеон очолював отець всіх богів і людей Зевс. Крім Зевса до олімпійського пантеону належать: Гера- головна з богинь, покровительниця заміжніх жінок і дітей, родинного життя; Посейдон- Володар моря і мореплавства; Афіна-богиня мудрості, науки, мис-ва; Артеміда – богиня полювання, покровительниця тварин; Апполон-покровитель мис-ва; Асклепій- бог-цілитель; Пан- бог пастухів; Афродіта-богиня кохання; Арес – бог війни; Гефест- бог земного вогню і ковальства; Гестія – богиня сімейного вогнища; Гермес – бог торгівлі; Діонісій – бог виноградства; Феміда- богиня правосуддя; Невізіда – богиня покорання; Ніка- богиня перемоги. Поруч з олімпійським пантеоном богів виникає велика кількість міфічних героїв, які приборкують чудовиська, що шкодять людям. Найбільш яскравим прикладом є образ Геракла. Давньогрецька релігійна свідомість пронизана ідеєю порядку, міри і гармонії.

Білет 16. Перша риса полягає в тому, що середньовічна кул-ра базується на релігійній ідеології. Середньовічна культура була теоцентричною, в центрі стояв Бог. Відбувся досить жорстокий процес регламентації людського життя. Відносини між людьми набувають форми ієрархії – кожен займає своє місце в житті та суспільстві. Через людей можна зясувати соціокультурні характеристики, які визначали релігійну ідеологію. В добу середньовіччя існувало два світи – божественний і людський. Для людини С. Бог виступає центральною віссю існування всього, навколо якої все обертається. Духовне життя в С. кул-рі стає предметом особливою уваги та отримує статус виняткової цінності. Ідеалом стає духовна страждаюча смиренна людина. Мета людського життя-осягнути свою подібність Богу. Другою рисою С. Суспільства була жорстока регламентація життя індивіда. Людина має тіло, душу, дух. Дух –це явище, яке знаходиться за межами людини, але завдяки душі присутній частково в людині. Через душу маємо зв’язок з духом. Людина являється вершиною творіння Бога. Людина повинна прославляти Бога, підкоритися йому, щоб злитися з ним. Людина має релігію від народження. Духовне життя середньовічного суспільства характеризується традиціоналізмом і груповою свідомістю. Християнська духовність відіграла особливу роль у формування світовідчуття, основних світоглядних положень людини середньовічної епохи.Відбувається відхід від античних світоглядних засад.

Одним з найважливіших видів мис-ва, в якому проявився символізм Середньовіччя стала архітектура. Саме в архітектурі найповніше виражені 2 основних художніх стилі цього періоду - романський та готичний.

Білет 17. Вже на початку 6 століття після поділу Римської імперії на Східну і Західну почався процес розколу християнства на 2 основних напрямки- православ’я та католицизм. Константинопольський патріарх здійснював своє церковне керівництво в державі з централізованим управлінням, а папа Римський там, де низка дрібних держав, незважаючи на різницю становища, кожна з церков у своїх офіційних документах іменувала себе „вселенською”. . В середині 9 століття мав місця конфлікт між папством і патріархією котрий поглибив церковний розкол. В 1054 відбувся остаточний розкол(на православ’я і католицизм), який залишився і досі. Зараз у світі нараховується 15 автокефальних самостійних церков. Найбільшою за числом прихильників гілку християнства є католицизм. В цілому католицизм поділяє з православ’ям основні положення віровчення та культу, догмати та таїнства. Але якщо православ’я визнає рішення лише перших семи Вселенських соборів, то католицизм продовжує свою догматику і в наступних соборах. Важливою відмінністю католицизму від православ’я є соціальний стан священиків. В православ’ї духовенство поділяється на 2 категорії: чорне- монахи і біле- священнослужителі., котрі не прийняли заборону на шлюб. На відміну від православ’я в католицизмі діяв целібат – обов’язкова безшлюбність духовенства. Різниться процес богослужіння. На відміну від православного храму в католицькому присутній музичний супровід. Якщо в православному храмі переважають живописні твори- ікони, а вівтар відгороджений від основної зали спеціальною спорудою – іконостасом, то в католицькому – скульптурні зображення а вівтар відкритий для усіх. Своєрідність католицизму проявляється не лише у віровченні, але й у культовій діяльності, в тому числі і в здійсненні семи таїнств. Екуменічний рух – започаткований у 1910році, рух за взаємо порозуміння, співробітництво та обєднання християнських конфесій.

Білет 30. В реальній історії християнство ніколи не було єдиною організацією. На основі християнського світогляду сформувалося дві основні історичні і культурні традиції: західно християнський світ склався навколо Риму, а східно християнський світ навколо Візантії. Процес розколу християнства на 2 основні напрямки- православ’я та католицизм почався вже на початку 5 ст. після поділу Римської імперії на Західну і Східну, а остаточний розкол відбувся в 1054 році. . В середині 9 століття мав місця конфлікт між папством і патріархією котрий поглибив церковний розкол. В 1054 відбувся остаточний розкол(на православ’я і католицизм), який залишився і досі. Основні течії протестантизму – православ’я та католицизм.

Білет 18. Іслам монотеїстична релігія, наймолодша зі світових релігій. Іслам виник на початку 7 ст. н.е. на Аравійському півострові.Він формувався на грунті родоплемінного культу найвпливовішого племені західної Аравії – курайшитів, релігійний та адміністративний центр був у Мецці, племінним Богом яких був Аллах. Остаточно іслам як релігія з розвиненою міфологією сформувався за межами Аравії. Іслам формувався в умовах перехідного від первинністю і власне цивілізацією ранньокласового суспільства, без єдиного політичного центру, з надзвичайно строкатою сумішшю вірувань. Основні положення віровчення ісламу викладено в головній священній книзі мусульман, яка складалася з 114 сур - Коран. В основі віровчення ісламу лежать 7 основних положень: 1) віра в єдиного Бога Аллаха; 2) віра в янголів і демонів; 3)віра у святість Корану;4) віра в пророків;5) віра в рай і пекло;6) віра в божественне провидіння;7) віра у безсмертя душі. Важливим поняттям у віровченні ісламу є поняття джихат –боротьба за віру. Мусульманський культ базується на таких основних 5 обовязків мусульманина: 1) іман – повторення формули віри, розуміння її смислу і щира переконаність у її істиності; 2)сала(я)т – щоденна молитва та колективна молитва в мечеті у п’ятницю; 3) саум – дотримання посту протягом 9 місяця за місячним календарем;4) закят – обов’язкова регулярна милостиня-податок на користь бідних;5) хадж – паломництво до Мекки у 12 місяць мусульманського календаря. Невід’ємною частиною ісламського культу є релігійні свята. Молитовне приміщення мусульман наз. мечеть.У мусульман мечеть не є храмом, це молитовний дім. Мусульманська релігія активно втручається в усі аспекти життя людей. Іслам – це не просто релігія, це спосіб життя.