7.3. Можливі варіанти стереотипних форм поведін­ки персоналу мнс України в умовах екстремаль­ної ситуації

У різноманітних формах відповіді організму праців­ника на екстремальні ситуації службової діяльності спробу­ємо виділити деякі загальні риси. Це дозволить описати структурні особливості двох загальних типів реакцій персо­налу МНС України в умовах надзвичайної ситуації: адек­ватної (стереотипної) і неадекватної (інстинктивної) форм реакцій. Відмітною ознакою, що дозволяє віднести реакцію до першого або другого типу, є спрямованість цієї реакції.

Основним змістом адекватних форм відповіді є спе­цифічні реакції організму, спрямовані на усунення або по­долання впливу екстремальних чинників службової діяль­ності і на вирішення поведінкових задач. Це припускає фо­рмування у персоналу МНС України певного (стереотипно­го) плану дії, що базується на аналізі якісних, а іноді і кіль­кісних, характеристик екстремальних умов і всієї наявної службової ситуації в цілому.

Неадекватна форма відповіді характеризується відносно малим зв'язком із специфікою екстремального чинника. Вона спрямована насамперед на зберігання функціонування органі­зму і значно меншою мірою, на збереження структури профе­сійної діяльності персоналу МНС України. При такій формі реакції свідомий контроль за поведінковими реакціями ослаблений, у крайніх випадках не виключені і можливі не­свідомі поведінкові акти, аж до паніки.

Необхідно враховувати, що, якщо при адекватній від­повіді мотивація діяльності, яка існувала до початку впливу екстремального чинника, залишається майже без змін, то в другому випадку буде спостерігатися зниження суб'єктив­ної важливості цих мотивів і зміна типу мотивації.

Для професіонала будь-яких професій екстремального профілю найбільш типовою є форма адекватної відповіді. Неадекватна ж реакція може виявлятися або як початковий компонент відповіді, або у понадекстремальних (суб'єктив­но або об'єктивно) ситуаціях службової діяльності.

Активне реагування на стресову ситуацію характе­ризується посиленням емоційно-рухової і поведінкової ак­тивності при короткочасних, але достатньо інтенсивних ек­стремальних впливах. Такий спосіб реагування - це спроба організму людини за допомогою прискорених і посилених дій запобігти можливості несприятливого розвитку ситуації.

Розрізняють адекватну і неадекватну дію в подібній ситуації. Неадекватна активна реакція може призвести як до виникнення помилок, так і до дезорганізації дій.

Активний спосіб реагування багатоплановий. Може спостерігатися: мобілізація сил, оптимальні дії, навіть більш активні, ніж у звичайній ситуації; підвищений фон настрою; слабка стомлюваність.

Активні реакції можуть мати і не настільки позитивні прояви: це і зайва метушливість, часом безглуздість дій; і відхід у бік до дрібниць від актуальної проблеми; і зайва аг­ресивність, безконтрольність; і, нарешті, неадекватні дії, які зовсім не сприяють вирішенню виниклої ситуації.

Пасивний спосіб реагування може виявлятися по-різному. У деяких людей - це сповільненість, загальмованість, напруженість. Хтось протягом деякого часу не діє, його охоплює тривога і страх, людина відчуває утруднення в організації розумової діяльності. При низький стресоусталеності і сильному впливі стресора може бути наявною по­вна загальмованість і бездіяльність, прагнення втекти від розв'язання проблеми. Багато в чому ці реакції обумовлені не тільки силою і тривалістю стресогенного впливу, але й індивідуально-психологічними особливостями людини.

Аналогічно "завмиранню" тварин, подібне явище мо­же спостерігатися й у людей - тимчасова загальмованість заміняється активними, адекватними діями. Хоча бувають ситуації, які потрібно просто "пережити" і в яких своїм ак­тивним втручанням людина нічого не змінить (наприклад, загибель друга або близької людини).

Говорячи про пасивне або активне реагування на стрес, варто пояснити, що під цим припускається реакція, яка є типовою для конкретного індивіда.

Як зазначив у своїй роботі Л.О. Китаєв-Смик, "... чим більш суб'єктивно значущою є подія (наприклад, за рахунок усвідомлення небезпеки), і чим більш певною вона є для суб'єкта, ... тим більшим є внесок цього впливу в актуаліза­цію програми активної поведінки" [126].

Бувають ситуації непрогнозовані, або просто складні, у яких людина із переважанням активного типу реагування на стрес може реагувати пасивно: у вигляді розслаблення або пасивної напруги. У таких випадках людині може бути неясно, як слід діяти (не вистачає досвіду, недостатньо ін­формації і т.д.), або ситуація сприймається як така, яку не можна розв'язати.

Такий пасивний стан може продовжуватися доти, по­ки не з'явиться достатньо необхідної інформації, або ситуа­ція розв'яжеться сама собою. Хоча пасивне реагування іноді може обернутися загибеллю для працівника МНС України.

При сильних тривалих впливах стресора найкращою є активна реакція, при слабкому, але тривалому впливі - па­сивна.

Наявність двох протилежних способів реагування (ак­тивного і пасивного) на екстремальну ситуацію, яка викли­кає стрес, Л.О. Китаєв-Смик визначив як корисний чинник, що сприяє зберіганню генофонду [126].

Окремі люди одержують задоволення від впливу де­яких видів стресорів і говорять про те, що це їх навіть дещо збадьорює і дозволяє відчути повноту життя.

В.О. Файвишевським було розроблено теорію, у якій стверджувалося, що в організмі людини існує особливий фі­зіологічний апарат загальної мотивації, який формує емоції задоволення і страждання [341]. Передбачається, що в цьо­му апараті діють дві системи, які породжують позитивні емоції: система підвищення задоволення і система мініміза­ції страждання.

При виникненні небезпечних ситуацій система мінімі­зації страждань є джерелом позитивних емоцій. За певних обставин і тривалої бездіяльності цієї системи, пов'язаної з емоціями страждання, в організмі виникає прагнення до не­безпеки, тобто до умови, яка дає вихід енергії другої систе­ми, що зібралася. Незважаючи на спірність цієї теорії, слід вказати на безсумнівний інтерес, який вона викликає.

Послаблення дії стресових ситуацій на динаміку пове­дінки особистості можна, на наш погляд, досягти двома шляхами:

1. Добором осіб із підвищеною усталеністю до дії стресового чинника.

2. Високим рівнем навченості щодо дій у різноманіт­них стресових обставинах, коли прийняття рішень зводить­ся до добре відпрацьованих "штатних" ситуацій.

Однак, у процесі практичних спостережень і спеціаль­но поставлених експериментів нами відзначалася нерівноз­начна форма поведінки тих самих осіб у різних станах і різ­них осіб в однаковому стані.

Дане положення виявляється дуже істотним при вирі­шенні такої задачі, як оцінка готовності до роботи в екстре­мальних умовах і фахової схильності до вибору конкретної форми поведінки.

Крім того, є істиною твердження про те, що персонал МНС України не може учинити жодної дії, попередньо не переживши її емоційно. Він щоразу ніби внутрішньо від­творює той вид діяльності, що йому належить виконати. Але саме ці переживання і є самою вразливою частиною здатності працівника здійснювати складні спеціальні види діяльності і найбільшою мірою піддаються негативному впливу професійного стресу.

Саме тому діяльність персоналу МНС України в екст­ремальних умовах повинна визначатися насамперед його здатністю до емоційної ізоляції усього позаконтекстуального і тільки вже потім звиканням (адаптацією) до обстановки.

У момент виконання службової діяльності, пов'язаної з впливом на працівника стрес-факторів підвищеної інтен­сивності, у нього формуються певні емоційні стани, що но­сять найчастіше динамічний характер та багато в чому ви­значають конкретні форми їх поведінкових реакцій.

Емоційна напруга, яка виникає у відповідь на стрес-впливи і суб'єктивно перевивається персоналом МНС України як негативний емоційний стан, може принципово змінювати характер поведінки особового складу в умовах надзвичайної ситуації.

Даний висновок дозволяє класифікувати вплив емо­ційної напруги на реалізацію цілеспрямованої поведінки в екстремальній ситуації персоналу МНС України із різнома­нітними типологічними властивостями (див. додаток 7.8).