7.2 Адаптивні можливості персоналу мнс України

Те, що є стресогенним для однієї людини, може не бу­ти таким для інших людей. Не сам по собі стресогенний вплив є причиною відповіді організму професіонала на ньо­го відповідною реакцією, а негативна оцінка, "неприйняття стимулу" із біологічної, психологічної, соціальної й інших точок зору даної особистості.

Приділяючи увагу ставленню персоналу МНС Украї­ни до екстремальної події як фактора формування негатив­них психічних станів, цілком закономірно першим ділом вивчати і виявляти чинники, що підвищують його адап­тивні можливості.

У сучасній психологічній науці процес адаптації роз­глядається як певна сумісна зміна суб'єкта й адаптогенної ситуації, поступове накопичення цих змін із метою досяг­нення оптимального співвідношення між ними. Можливо виділили три основних напрями, пов'язаних із вивченням даної проблеми.

До першого відносяться переважно клініко-психологічні дослідження, предметом яких є інтрапсихічна адаптація суб'єкта, зміна потребо-мотиваційної сфери осо­бистості, установлення контакту суб'єкта з власним "Я". При цьому адаптація вивчається поза контекстом конк­ретної предметної діяльності, що, зазнаючи несприятли­вих впливів з боку стресогенної ситуації, є одночасно поту­жним потенціалом для їхнього подолання й у силу цього являє собою особливий інтерес для розуміння механізмів адаптації [10; 31; 161; 428].

Другий напрям досліджень представлено роботами тих фізіологів і психологів, які вивчають реакцію окремих органів (систем органів) або психічних процесів на робоче навантаження, або на несприятливі умови діяльності (гомін, гіпоксія та ін.). Адаптація в цих дослідженнях розумі­ється як процес перебудови різноманітних функцій ор­ганізму, спрямований на підтримку внутрішнього го­меостазу [189; 288; 377]. У зв'язку з цим в основі виділення стадій адаптації лежать об'єктивні зміни низки фізіологіч­них параметрів, що співвідносяться із показниками діяльно­сті. Слід зазначити, що останнім приділяється, як правило, набагато менше уваги; психологічні механізми адаптації та їхня специфіка на кожному етапі практично не аналізують­ся. Причиною є розгла, що має власну динаміку і закони розвитку, а винятково прагматично, у вигляді "робочо­го навантаження". Звідси і самий суб'єкт праці представ­ляється як сукупність функцій (часом дуже складних), відповідальних за здійснення даної діяльності, динаміка зміни яких при цьому залишається цілком детермінованою характером зовнішніх впливів. Проте, слід зазначити, що в надрах цього підходу сформувалися дуже продуктивні ідеї про адаптацію як про "надбудову поверхів регуляції" при тривалому і комплексному впливі, про стабілізацію (у випа­дку успішної адаптації) вихідних параметрів на новому, відмінному від фонового, рівні, У результатах цих дослі­джень чітко виявляється потреба у розгляді процесу адапта­ції з погляду самого суб'єкта, його активності щодо перебу­дови власних систем регуляції і керування діяльністю.

Дані про адаптацію фізіологічних систем людини до різноманітних впливів справили помітний вплив на експе­рименти щодо комплексного вивчення психічних і функці­ональних станів людини у професійній діяльності, що мож­на віднести до третього значного напряму досліджень.

В останні роки розробка проблеми функціональних систем (ФС) йде з двох теоретичних позицій. З погляду од­нієї, найбільш тісно пов'язаної з фізіологією праці, предме­том вивчення є ФС окремих органів (систем органів), відбу­вається фактичне ототожнення ФС людини і ФС його мозку [85; 123; 160; 236]. Автори, які спираються у своїх дослі­дженнях на традиції психології праці, прагнуть висунути на перший план активність суб'єкта праці і виходять із вто­ринності фізіологічних змін ФС стосовно мотивів і цілей людини у процесі адаптації. Останнє відбивається на мето­дичному інструментарії досліджень, що активно використо­вують дані суб'єктивної оцінки, а також аналіз ряду особистісних характеристик та їхнього зв'язку з продуктивністю діяльності [83; 89; 169; 358]. Слід зазначити, проте, що предметом вивчення цього напряму залишалися і продов­жують залишатися стани, досліджувані як дискретні психо­фізіологічні феномени, у той час як адаптація являє собою безупинний процес і не зводиться до суми дискретних ФС. Залишаються також відкритими питання про те, що забез­печує спадкоємність ФС на безупинному континуумі діяль­ності, якою мірою попередній стан детермінує наступний, яким чином це відбувається і як це пов'язано з діяльністю й активністю суб'єкта.

Найбільш правильним буде вивчення адаптації не тільки як процесу, але й як "відкритої" системи, для котрої характерний стан рухливої рівноваги. І це очевидно: так, якщо ми говоримо про адаптацію до діяльності в особливих умовах, то основними протиріччями можуть бути, напри­клад, як невідповідність вимог діяльності можливостям і стану суб'єкта, так і невідповідність діяльності в більш ши­рокому соціальному контексті. Структура, динаміка адапта­ції при розв'язанні першого, або другого протиріч буде оче­видно різноманітною.

В останні роки російські вчені стали оперувати при аналізі адаптації таким поняттям, як "ресурси". На думку С.О. Шапкіна і Л.Г. Дикої [368], дане поняття характеризує сукупність засобів, якими володіє й які використовує суб'єкт для забезпечення ефективної діяльності і підтримки оптимального ФС у процесі адаптації.

У нормальних умовах діяльності ще не існує адаптації як системи, тому що внаслідок великого обсягу ресурсів, якими володіє суб'єкт, "ступінь свободи" регуляторних впливів у межах кожного зі структурних компонентів є до­статнім для ефективного здійснення діяльності і забезпе­чення оптимального ФС при виникненні стресогенних умов і відносно тривалого процесу взаємодії названих компонен­тів - узгодженої діяльності регуляторних систем різного рі­вня - адаптація може сформуватися як психологічна систе­ма. У силу різних причин може, проте, виникнути ситуація, коли системні зв'язки між компонентами виявляються недостатніми для функціонування системи як цілого. У цих випадках слід говорити про неповну адаптацію або дезадап­тацію.

На сьогодні ресурсний підхід щодо дослідження когнітивних процесів виявляється дуже продуктивним для по­яснення динаміки задач, які виконуються паралельно та від­різняються за різними параметрами: складністю, тимчасо­вою динамікою, сенсорною модальністю й ін. Ресурси ха­рактеризуються обсягом (amount) і розподілом (allocation) для вирішення задачі/задач. Останнє залежить від багатьох психологічних чинників, серед яких виділяють насамперед рівень активованості суб'єкта, використовувану ним когнітивну стратегію рішення, його вмотивованість [412; 431].

Більшість дослідників виділяють такі феномени діяль­ності функціонального стану й особистості суб'єкта, які можуть виступати як структурні компоненти адаптації.

Перший, активаційний компонент, пов'язаний з ор­ганічними і функціональними витратами, спрямованими на досягнення значущих для суб'єкта цілей, з одного боку, і компенсацію чинників, що перешкоджають досягненню цих цілей, з іншого. Тут ми маємо справу з механізмами активі­зації, перетворення і розподілу активаційно-енергетичних ресурсів суб'єкта, що залежать від індивідуально-генетичних властивостей нервових процесів як основи, "ма­теріального субстрату" будь-якої поведінкової активності.

Основу другого, когнітивного компонента, склада­ють перебудови в когнітивних системах діяльності, спрямо­вані на вироблення найбільш ефективних способів перероб­ки інформації, без яких ефективна адаптація є неможливою.

Третій, емоційний компонент, визначається динамі­кою емоційних переживань, що є суб'єктивними індикато­рами ефективності процесу адаптації, які в екстремальних умовах здатні набувати домінуючого значення. Як четвертий можуть бути виділені мотиваційно-вольові процеси, що забезпечують координацію усіх інші компонентів у напрямі реалізації значущих для суб'єкта ці­лей і тим самим надають усталеності і безперервності про­цесу адаптації.

Особливо слід підкреслити, що розгляд адаптації як системного процесу неможливий без урахування його сис­темної детермінації, що відіграє вирішальну роль у розгор­танні цього процесу і визначальну його своєрідність на ко­жному конкретному етапі. Один з наслідків цього методо­логічного принципу полягає в тому, що компоненти систе­ми можуть виступати як детермінанти системи в цілому і виконувати на різних його етапах як підпорядковану, так і головну, "системоутворюючу" функції.

Тому, проводячи аналіз адаптації персоналу МНС України, необхідно ґрунтуватися на трьох фундаментальних принципах сучасної методології психологічної науки: сис­темності, розвитку й активності. Вивчаючи рівень адаптації особистості до умов впливу стрес-факторів підвищеної ін­тенсивності, необхідно визначити етапи становлення систе­ми адаптації, критерії її сформованості, виділити основні компоненти структури цього феномена, стратегію розвитку його складових у часі і рушійних сил цього розвитку.

Аналіз досліджень І.І.Шпатова [175], О.О.Назарова [207], О.О. Теличкіна [309] та ін., присвячених адаптації працівників ризиконебезпечних професій до умов діяльнос­ті, дозволяє виділити специфічні особливості протікання даного процесу серед випускників навчальних закладів МНС України, в основі яких лежать властиві лише рятува­льникам умови життєдіяльності:

• особливі ритм і регламентація життя і побуту;

обмеження у способах реалізації актуальних потреб;

• особливі принципи організації між особових і внутрішньо групових взаємовідносин;

• відрив від звичного мікросощального оточення та ін.

Вищезазначені специфічні умови життєдіяльності мо­лодих працівників - випускників ВНЗ МНС України обумо­влюють своєрідність дії механізмів первинної психологічної адаптації (див. додаток 7.5).

Поняття механізмів психологічної адаптації як певних тривких поведінкових психологічних патернів, що утвори­лися в індивідуума для досягнення врівноваженості системи "людина - середовище", об'єднує інтрапсихічні й аллопсихічні адаптаційні механізми, які мають як конструктивні, так і неконструктивні варіанти вирішення проблеми психо­логічної нестабільності.

До інтрапсихічних адаптаційних механізмів дослідни­ки (3. Фрейд, А. Фрейд,

І.С. Кон, Ц.П. Короленко, П.Б. Ганнушкін, Ф.Б. Березін) відносять: витіснення, заперечування, фіксацію, знецінювання вихідних потреб, концептуалізацію, соматизацію тривоги, вторинний контроль емоцій та ін.

До аллопсихічних адаптаційних механізмів відносять: оволодіння новим набором соціальних ролей, зміну устано­вок І динамічних стереотипів, зміну ієрархії провідних і вторинних мотивів, зміну емоційних відносин, формування нової картини світу й ін.

(R.R. McGral, S. Goodstein, Ф.Б. Березін, О.Л. Козлов).

Таким чином, взаємозв'язок і взаємне переплетення адаптаційних механізмів визначають загальну картину ада­птаційного процесу. Функціонально усі вони спрямовані на зниження рівня тривоги, фрустраційного напруження, ви­кликаних умовами зовнішнього середовища, що змінилися.

В основі оцінки працездатності персоналу МНС Украї­ни в умовах екстремальної ситуації повинен стояти поведінковий варіант дезадаптації. Варіанти психічної дезадаптації особового складу в екстремальних умовах службової діяль­ності можливо умовно розподілити в такий спосіб:

А. Тривожно-астенічний варіант

Такий працівник погано переносить психічні переван­таження, даючи реакції відходу із ситуації з елементами ви­тіснення негативних моментів зовнішнього впливу, уникан­ня труднощів і задач, які несвідомо відчуваються нездійс­ненними. Такі працівники, через нерішучість, багаторазово перевіряють ще раз правильність розуміння наказу або отриманої інформації, іноді гіперкомпенсаторно, з перебі­льшеною впевненістю і переконаністю віддають указівки, кидаються виконувати доручення, проте цілеспрямованість і результативність швидко нівелюються у них і заміняються тривожною непевністю, хоча працездатність довгостроково залишається в межах майже звичайної особистісної норми. Вже в перший період адаптації до екстремальних умов слу­жбової діяльності порушується сон, апетит, знижується на­стрій, виявляються явища дратівливої слабкості, слабшає концентрація уваги, спроможність до продуктивної роботи. Одним з істотних компонентів особливостей даного варіанта є виражена фіксація на власному здоров'ї з частко­вим відходом від дійсності і прикриттям скаргами соматич­ного плану. При несподіваних та інтенсивних емоційно-стресових впливах можуть виникати різкі декомпенсації не­вротичного характеру.

Використання осіб даного варіанта при виконанні за­дач, пов'язаних з високою відповідальністю, недоцільна че­рез можливість виникнення реакції розгубленості в гострі моменти складної службової ситуації.

Б. Ригідно-агресивний варіант

Цей варіант, незважаючи на однорідність характеро­логічних рис, можливо розділити на дві частини та умовно назвати їх "успішні" і "неуспішні".

"Успішні" - це активні, цілеспрямовані, упевнені в собі працівники МНС України з гіпертрофованим почуттям власної гідності. Надзвичайно напористі, ригідні, у своїх домаганнях не щадять ні себе, ні інших, через що часто є конфліктними в колективі. Генералізовано агресивні, воро­жі, всі інтереси підкоряють досягненню якоїсь особистої ці­лі. Мають різко виражені лідерські тенденції, не помічають чужої думки, незважаючи на можливість негативних нас­лідків. Це авторитарні, рішучі, але найчастіше жорсткі, не­справедливі керівники, а також домінуючі в підрозділах працівники. їхні дії у складній службовій обстановці зви­чайно успішні, грамотні, проте легко можуть виходити за рамки отриманого наказу.

"Неуспішні" працівники насамперед відрізняються нереалізованістю згаданих тенденцій, і відповідною фруст­рацією, яка виявляється в системі негативного ставлення до усього, що відбувається, ворожістю і злостивістю до навко­лишнього, відчуттям власного позбавлення і неоціненності. Вони вперті, мстиві, нетоваристські, проте при цьому легко утягуються у внутрішньо групові конфлікти.

Психологічний захист у них нерідко проявляється за психосоматичним типом. Активність, "службова старан­ність", як правило, невисокі, що довгостроково утримує їх від бурхливих внутрішньо колективних конфліктів на фізи­чному рівні.

У складній службовій обстановці також помірковано активні, вважаючи себе людьми "цінними" і заслуженими. Не ігноруючи наказу начальника демонстративно, можуть проявити пасивну непідкорюваність.

В. Істеро-експресивний варіант

Діяльні, активні, демонстративні, "киплять енергією", невгомонні, поверхові, малопродуктивні, легко відволіка­ються. Основна мета поведінки - привернути увагу навко­лишніх, здаватися досвідченими, "стріляними". Легко всту­пають у дрібні конфлікти в колективі.

У складній службовій ситуації у таких працівників не­рідко виникають стани від "бойової екзальтації"" до неадек­ватної ажитованості. У надзвичайній ситуації поведінка є малопередбачуваною, можливе невиконання наказу не тіль­ки в силу прагнення виглядати "суворіше", але і внаслідок істероформного звуження сприйняття. У цілому працездат­ність є невисокою через особливості інфантильного мис­лення й афективної логіки.

Особи цієї групи нерідко стають ініціаторами внутрішньо групових конфліктів і різноманітних порушень дисци­пліни.

Г. Псевдоініціативний варіант

Зовнішньо активні, рухливі, діяльні, підкреслено ба­дьорі, оптимістичні, фон настрою піднесений, проте за зов­нішньою фасадною "позою" відчувається тривожність, на­пруженість, яка посилено придушується і заміщається без­турботністю і невгамовністю. З приводу і без приводу зга­дують події минулих "бойових" задач, оцінюючи нинішні події як значно більш спокійні і безпечні. У той же час, ці­леспрямована активність є зниженою, здатність до плану­вання продуктивних дій та ефективної службової діяльності невисокі. При найменших невдачах по службі вдруге зни­жується самооцінка, виникає відчуття недостатності влас­них можливостей.

В умовах надзвичайної ситуації можуть виявляти не­рішучість, сповільненість у діях, відсутність ініціативи, по­требу в постійних указівках.

Залучення їх до виконання самостійних завдань недо­цільне і чревате негативними наслідками.

Д. Соціально-девіантний варіант

Активні, рішучі, ризиковані, сміливі, мужні, відчай­душні. Проте, у більшості випадків, ще до участі у вико­нанні задач в умовах підвищеного впливу стрес-чинників службової діяльності, виявляють схильність до соціально-девіантної поведінки, що виявляється у вживанні спиртних напоїв, у перевищенні повноважень, непокорі вищому кері­вництву і т.п. Легко дають реакцію опозиції з агресивністю, зовнішньо звинувачувальними формами поведінки, різко не­гативною оцінкою діяльності навколишніх.

У складній ситуації нерідко обговорюють накази, вступають у дебати з начальниками. Є вкрай ненадійними в дисциплінарному плані, особливо в період тимчасової без­діяльності.

При проведенні аварійно-рятувальних робіт добре ді­ють тільки в умовах, що потребують особистої ініціативи, сміливості, рішучості, "наступального" характеру дій.

Е. Депресивно-тривожний варіант

У цій групі на фоні загальної втоми, млявості, утрати колишньої енергії й активності виступають прояви зниже­ного фону настрою з песимістичними судженнями, пері­одичною тривогою, занепокоєнням. Причому частіше усьо­го такі працівники щиро не зв'язують їх із побоюваннями за власне життя й у більшості випадків пред'являють значну кількість загально соматичних скарг. Ефективність виконан­ня службових обов'язків знаходиться на низькому рівні. Керівники намагаються "розчиняти" їх серед активних, іні­ціативних і відповідальних працівників при виконанні скла­дних службових завдань. Останні найчастіше опікають та­ких товаришів по службі.

У силу підвищеної чутливості до сприйняття і гіпертрофованої оцінки небезпеки, при скороченні емоційних контактів із товаришами по службі й ослабленні опіки, вони здатні на неадекватні, невиправдані дії у складній службо­вій ситуації (див. додаток 7.6 - 7.7).