РОЗДІЛ 7

ПСИХОЛОГІЧНІ СКЛАДОВІ

ЕКСТРЕМАЛЬНОЇ НАДІЙНОСТІ ПЕРСОНАЛУ

МНС УКРАЇНИ

7.1 Поняття професійної та функціональної надій­ності персоналу мнс України

У вітчизняній психологічній науці проблема профе­сійної надійності розглядалася у працях Б.Ф. Ломова [176; 177], В.Д. Небиліцина [210-212], В.О. Бодрова [36-39] та ін.

Дослідження з даної проблеми відносилися до інжене­рної психології і розглядали діяльність у системі "людина-машина". Більше того, у психологічному словнику [259] те­рміни "надійність", "психологічна надійність", "професійна надійність" відсутні. Лише в словнику фізіологічних термі­нів існує термін "надійність праці", під яким розуміється спроможність людини здійснювати задану діяльність протя­гом заданого часу, зберігаючи необхідний рівень продукти­вності [287, С.231].

Основу професійної надійності персоналу МНС України складають щонайменше три рівні:

• психофізіологічний (працездатність, здоров'я);

• соціально-психологічний (усталеність, сумісність, спрацьованість);

• соціально-моральний (сформованість системи мора­льних цінностей).

Професійна надійність персоналу МНС України - це його готовність діяти відповідно до устояної системи, моральних еталонів у різноманітних ситуаціях взаємодії з мінімальними витратами для здоров'я.

Професійна надійність є основним показником ефек­тивної діяльності працівника та його ефективної взаємодії з іншими людьми.

Оцінним чинником ступеня професійної надійності ви­ступають помилкові дії персоналу МНС України у ході ви­конання різноманітних задач службової діяльності. Ціна по­милки професіонала МНС України є незмірно вищою, ніж ціна помилки представника будь-якої цивільної професії. От чому у сучасних умовах вкрай необхідно вивчення помилко­вих дій персоналу МНС України, із метою прогнозування форми поведінки конкретного спеціаліста при дії в умовах стрес-факторів ризиконебезпечної обстановки і створення на цій основі комп'ютеризованого банку даних на професіона­лів, здатних успішно виконати складну задачу.

Для створення такого банку даних у рамках Міністер­ства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи необхідно виділити сукупність ознак, що характеризують види помилок персоналу МНС України і умови їхнього прояву у практичній діяльності, причини виникнення, нас­лідки, а також інші чинники, які відбивають різні рівні ана­лізу помилок конкретної спеціальності і формують конкре­тну структуру їхньої класифікації.

Багатомірність аналізу і класифікації помилок обумо­влюється двома причинами:

• по-перше, поглядом, що утверджується в останні роки, на помилку як на результат порушення діяльності і предмет вивчення тих процесів, що регулюють діяльність і в деяких випадках призводять до появи негативних (помил­кових) результатів;

• по-друге, виникнення помилок у фаховій діяльності персоналу МНС України є, як правило, результатом не тіль­ки порушення встановлених нормативно-правовими документами вимог до даної професії, але і прояву, взаємо­дії професійних, психологічних, фізіологічних і інших ком­понентів забезпечення як усієї діяльності, так і окремих службових дій.

Основою для практичного вивчення професійної на­дійності персоналу МНС повинна служити класифікація й аналіз помилок за ознаками їхнього прояву в зовнішній структурі діяльності з погляду конкретного виду службової задачі, етапу й умов її виконання, режиму діяльності і по­рушень у порядку, послідовності і кінцевому результаті її виконання.

Для обґрунтування рекомендацій щодо профілактики негативних психічних станів, травматизму і загибелі пра­цівників важливе значення, на наш погляд, будуть мати ви­вчення і класифікація помилок за ознаками їхнього прояву у внутрішній структурі діяльності. Систематизація помилок за даною ознакою повинна передбачати їхній розподіл у зв'язку зі змінами у спрямованості особистості, а також у функціонуванні пізнавальних процесів і психомоторики.

З погляду внутрішньої структури діяльності певну складність, особливо у практичному плані, являє собою розмежування помилки та її причини. Розходження у трак­туванні понять причинності помилок, однобічний погляд на рятувальника (або його безпосереднього керівника) як го­ловного "джерела" і "винуватця" виникнення помилок, по­вільне впровадження у практику роботи кадрових органів, служб психологічного забезпечення принципів системного вивчення причин помилкових дій істотно утруднюють ро­боту зі створення і впровадження новітніх ефективних психотехнологій для їхньої профілактики.

Сьогодні необхідна, у першу чергу, розробка концеп­ції причинності помилкових дій персоналу МНС України і методів, за допомогою якої зацікавлені служби зможуть встановлювати відношення між умовами виникнення поми­лок і їхнім характером, з одного боку, і психологічними за­кономірностями функціонування людини в даних обстави­нах - з іншого. Помилка працівника повинна розглядатися не тільки як причина погіршення професійної діяльності або виникнення складної ситуації, але і як наслідок певних професійних якостей, особливостей психічних, фізіологіч­них та інших функцій, що виявляються в даних умовах. Та­кий підхід дозволить не просто констатувати причину конк­ретної помилки, а оцінити її як випадковий або закономір­ний прояв функціональних можливостей, що властиві конк­ретному працівнику або певній категорії осіб конкретного виду діяльності в межах МНС України.

Оцінку професійної надійності персоналу МНС Укра­їни доцільно проводити з позицій урахування як індивідуа­льних особливостей конкретної людини, так і групових ха­рактеристик контингенту спеціалістів певного виду діяль­ності в межах МНС України.

За сполученням даних компонентів (індивідуального і групового) можливо визначити час і місце виникнення, осо­бливості розвитку і наслідок порушень у професійній діяль­ності персоналу МНС України. При цьому можна також провести і класифікацію причин:

• головна причина порушень у професійній діяльності персоналу МНС України;

• безпосередня причина порушень у професійній дія­льності персоналу МНС України;

• провокуюча причина порушень у професійній дія­льності персоналу МНС України;

• супутня причина порушень у професійній діяльності персоналу МНС України.

Вплив групових характеристик на професійну надій­ність визначається конкретною взаємодією працівника із цілями праці, реалізованими у понятійній формі, процесами й умовами праці.

Вплив Індивідуальних особливостей на професійну надійність можна спостерігати тільки в конкретних умовах взаємодії рятувальника з постраждалим цивільним населен­ням або колегами по службі за наявності, розвитку, прояві несприятливих індивідуальних особливостей, професійно значущих для конкретного виду діяльності якостей і функ­цій (додаток 7.1).

Причиною помилкових дій може бути прояв якоїсь конкретної несприятливої індивідуальної характеристики працівника або, що значно частіше, певної їхньої сукупнос­ті. Проте, практичним психологам не завжди видається мо­жливим із упевненістю говорити про безпосередній зв'язок помилок із несприятливими психологічними якостями, тому що їхні показники піддаються більшій або меншій корекції у процесі професійно-психологічної підготовки персоналу МНС України.

У результаті проведення численних досліджень було встановлено, що стан функціональних систем організму, ступінь розвитку професійно-важливих якостей людини, її реактивності прямо або побічно впливають на рівень праце­здатності [6, 13, 43, 77, 89, 93 та ін.]. У той же час зміст й умови діяльності визначають характер функціонального стану організму людини, ефективність та якість її діяльності [101,105, 117, 151 та ін.].

Таким чином, між функціональним станом і надійніс­тю професійної діяльності спостерігається причинно-наслідковий зв'язок.

Зазначений зв'язок, а також усе зростаюче значення особливостей функціональних станів персоналу МНС України у забезпеченні успішної професійної діяльності обумовлюють необхідність введення і використання понят­тя "функціональна надійність".

Дане поняття несе в собі подвійне значеннєве наван­таження:

• визначається відносно самостійна і значна роль у забезпеченні професійної надійності стану функціональних систем організму, його професійно-важливих функцій;

• виявляється значення надійності, усталеності функ­цій організму в умовах професійної діяльності, ступінь аде­кватності їхнього реагування на умови і зміст службового завдання, рівень адаптивної регуляції організму при впливі внутрішніх і зовнішніх несприятливих чинників службової діяльності [36].

Біологічний зміст проблеми функціональної надійнос­ті обумовлюється наявністю таких специфічних для праців­ника властивостей, як реактивність і адаптивність, тобто мінливість у відповідь на вплив чинників зовнішнього і внутрішнього середовища.

При адекватному пристосуванні людини до змісту й умов службової діяльності МНС України ці властивості по­винні бути, з одного боку, стійкими і стабільними, а з іншо­го боку - достатньо пластичними і пристосувальними. Ця діалектичність проявів функціональних реакцій організму впливає на специфіку вивчення й урахування характеристик функціональної надійності персоналу МНС України.

Таким чином, поняття професійної надійності харак­теризує персонал МНС України за кінцевим результатом його службової діяльності, а поняття функціональної на­дійності відбиває функціональну забезпеченість цієї діяль­ності і визначає ступінь усталеності й адекватність реактив­ності організму в конкретних умовах службової діяльності.

Складність аналізованої проблеми виявляється в тому, що в реальних ситуаціях стан працівника визначається Інтеграція впливів окремих стрес-факторів припускає розгляд їх у контексті цілісної ситуації, що призводить до розвитку тензійних станів у персоналу МНС України.

Службова діяльність пред'являє різнобічні і високі вимоги щодо підготовленості персоналу МНС України до дій в екстремальних ситуаціях. Недостатність такої підгото­вленості часто виступає причиною зниження ефективності вирішення службових задач. Особливу небезпеку являє со­бою висока ймовірність допущення психологічно недостат­ньо підготовленими працівниками неточностей, промахів, прорахунків, помилок у найбільш відповідальні, психологі­чно напружені моменти вирішення службової задачі, коли якість дій повинна бути найкращою. Усе це визначає важ­ливість і необхідність цілеспрямованого й якісного форму­вання стресоусталеності та виступає важливим компонен­том психологічної підготовленості особового складу.

Одним із найважливіших психологічних факторів за­безпечення професійної надійності є стійка поведінка пер­соналу МНС України в умовах стресу ("стресоусталеність").

На жаль, на сьогодні, незважаючи на достатню кіль­кість робіт із даної проблеми, у психологічній науці немає ясності в розумінні сутності стресоусталеності, ролі психіки у її забезпеченні, особливостей прояву в різноманітних ви­дах діяльності [36-39; 169; 182; 309; 361; 366; 373 та ін.].

Відсутність чіткого визначення даного поняття при­звела до того, що більшість дослідників ототожнюють його з поняттям "емоційна усталеність", під яким розуміється властивість психіки, що відображає спроможність людини успішно здійснювати необхідну діяльність у складних умо­вах [3; 39; 79; 105; 108; 161; 189; 218; 242; 361; 373].

М.І. Д'яченко і В.О. Пономаренко [99] вважають, що дуже важливо визначити в цій властивості психіки місце і роль власне емоційного компонента. У протилежному ви­падку буде важко уникнути ототожнення емоційної устале­ності з вольовою і психічною усталеністю, що також мо­жуть розглядатися як інтегральні властивості особистості. Іншими словами, співвідносячи результати діяльності з емоційною усталеністю, не можна не враховувати, що успіх виконання необхідних дій у складній обстановці забезпечу­ється не тільки нею, але і багатьма особистісними якостями і досвідом людини. Базуючись на результатах досліджень вказаних авторів, власне емоційні детермінанти стресоусталеної поведінки можна уявити в такому вигляді (див. дода­ток 7.2).

Поняття "емоційна усталеність" і "стресоусталеність" не є тотожними. Під стресоусталеністю слід розуміти інтег­ративну властивість людини, що:

• по-перше, характеризує ступінь її адаптації до впли­ву екстремальних чинників зовнішнього і внутрішнього (особистого) середовища і діяльності;

• по-друге, вона визначається рівнем функціональної надійності суб'єкта діяльності і розвитком психічних, фізіо­логічних і соціальних механізмів регуляції поточного функ­ціонального стану і поведінки в цих умовах;

• по-третє, ця властивість виявляється в активації фу­нкціональних ресурсів організму і психіки, а також у зміні працездатності і поведінки людини, спрямованих на попе­редження функціональних розладів, негативних емоційних переживань і порушень ефективності і надійності діяльнос­ті.

Механізми регуляції й особливості прояву стресоусталеності людини обумовлюються характеристиками її:

• мотивації і цілеспрямованої поведінки;

• функціональних ресурсів і рівня їхньої активації;

• особистісних рис і когнітивних можливостей;

• емоційно-вольової реактивності;

• професійної підготовленості і працездатності [37]. Таким чином, властивість стресоусталеності на всіх

рівнях її регуляції і прояву можна представити в такому ви­гляді, як це показано у додатку 7.3.

Спроби встановити універсальний принцип розподілу людей на стійких і сприйнятливих до впливу стресу роби­лися багатьма дослідниками.

Так, Г. Сельє [274; 275; 451] активну і пасивну поведі­нку при стресі пов'язував з індивідуальними гормональни­ми розходженнями.

На думку В.О. Файвишевського [341], розходження у сприйнятті однієї і тієї самої стресогенної ситуації різними людьми обумовлені різноманітним балансом збуджуваності систем позитивної і негативної мотивації.

Р. Лазарусом [161; 162] було доведено, що в особи з високим рівнем нейротизму оцінка власних ресурсів підда­ється значному перекручуванню: частіше усього вони оці­нюються як неадекватні, що призводить до недооцінки осо­бою загрозливого значення стресогенних ситуацій. І, навпа­ки, емоційно стійкі індивіди сприймають стресогенні події як виклик, потребу і прагнення їх активно переборювати.

На думку В.О. Бодрова, обмеженість існуючих систем прогнозу пов'язана, з одного боку, із багатокомпонентністю властивості усталеності до стресу і з методичною складніс­тю однаковою мірою оцінити всі структурні компоненти усталеності (мотиваційний, емоційний, вольовий та інтеле­ктуальний). З іншого боку, індивідуальна варіативність особистісних характеристик не сприяє одержанню достові­рного прогнозу, який залежить також від значень діючого стрес-фактора, що визначає його інтенсивність і ступінь значущості для суб'єкта [36, С.258].

Дану проблему спробував вирішити D. Kahneman [425], який запропонував у 1973 році модель професійного стресу у світлі теорії активації (див. додаток 7.4).

На сьогодні на Заході для встановлення стресоусталеності людини використовують універсальну закономірність, що відбиває взаємозв'язок інтенсивності стресу, ступеня ак­тивізації нервової системи й ефективності діяльності. Суть ЇЇ зводиться до того, що зі зростанням активізації нервової системи до певного критичного рівня ефективність діяльно­сті підвищується. Подальша активізація нервової системи в умовах впливу стресу, що продовжується, призведе до зни­ження показників діяльності [461].

Виходячи з даної теоретичної концепції стресу, відпо­відно до якої форма і динаміка його залежать від особливо­стей вегетативної нервової системи, природно припустити, що для прогнозу стресоусталеності першорядне значення буде мати індивідуальний баланс вегетативних нервових процесів і функціональний стан індивіда.

Гіпотезу про наявність зв'язку між деякими характе­ристиками професійних якостей людини й основними влас­тивостями її нервової системи було висунуто

В.Д. Небиліциним ще у 1964 році [210]. У ході дослідження робочих якостей оператора ним було виділено:

• довгострокову витривалість, в основі якої лежить сила нервової системи;

витривалість до екстреної напруги і перенапруги, що пов'язується ним або із силою нервової системи стосов­но порушення, або із врівноваженістю нервових процесів;

• перешкодоусталеність до дії факторів зовнішнього середовища, що також знаходиться у прямому зв'язку із си­лою основних нервових процесів;

• реакцію на непередбачені подразники як функцію врівноваженості процесів збудження і гальмування;

• здатність переключатися, що знаходиться у зв'язку з рухливістю нервових процесів.

У дослідженнях Є.П. Ільїна [116] експериментально доведено, що певне сполучення типологічних особливостей властивостей нервової системи обумовлює низку моментів, пов'язаних із надійністю діяльності людини: виникнення несприятливих емоційних станів, прояв вольових якостей і психомоторних здібностей.

Автором виявлено, що усталеність (функціональна надійність) до несприятливих станів визначається комплек­сом особливостей прояву різноманітних властивостей нер­вової системи. "Та сама типологічна особливість, - заува­жує Є.П. Ільїн, - може забезпечити усталеність до одного стану і полегшити виникнення іншого стану. Наприклад, слабка нервова система, підвищуючи усталеність до моно­тонного фактора, є в той же час несприятливим фактором для екстремальних умов. Та й усталеність осіб зі слабкою нервовою системою до монотонного фактора визначається сполученням цієї типологічної особливості з іншими: при певному сполученні з іншими типологічними особливостя­ми особи зі слабкою нервовою системою стають хитливими до монотонного фактора, тому що в них швидко розвива­ється стан психічного перенасичення" [116, С 114].

Автором також установлено, що в умовах слабко ви­раженої психічної напруги ефективність діяльності може підвищуватися в осіб із різними типологічними особливос­тями, проте за великої психічної напруженості раніше по­рушується діяльність в осіб зі слабкою нервовою системою. Особи із сильною нервовою системою мають більше шансів витримати напружену ситуацію.

В.О. Бодров, аналізуючи роботи вітчизняних і закор­донних дослідників про роль індивідуально-психологічних особливостей у функціональній надійності людини-оператора, зауважує: "Аналіз робіт у цій галузі дозволяє зробити висновок, що якщо індивідуальна виразність осно­вних властивостей нервової системи та їхнього індивідуа­льного сполучення відбивається в деяких особливостях психіки, у тому числі в ряді професійно значущих її функ­цій, і тим самим справляє опосередковуючий вплив на по­казники функціональної усталеності (надійності) людини-оператора, то безпосереднього зв'язку типологічних особ­ливостей нервової системи з цими показниками діяльності встановлено не було" [36, С. 230].

Фактично, дане положення підтверджує думку Б.М. Теплова про те, що при будь-якому типі нервової си­стеми людина може мати високі індивідуальні досягнен­ня [310-312].

Таким чином, вивчення особистісних особливостей, які визначають індивідуальні поведінкові реакції і психічні стани, що впливають на ефективність і надійність діяльнос­ті, на сьогодні є одним із пріоритетних напрямів розвитку психологічної науки. Сьогодні, як і півсторіччя тому, ве­дуться наполегливі пошуки психологічних корелятів схиль­ності людини до розвитку несприятливих станів і до помил­кових дій у сфері особистісних властивостей і несприятли­вих психічних станів.

Дослідження російських (В.О. Бодров, Н.Ф. Лук'янов, М.О. Котик, Л.О. Китаєв-Смик, О.М. Ємельянов та ін.) і ві­тчизняних (СП. Бочарова, С.Д. Максименко, B.C. Медведев, О.Д. Сафін, Є.М. Потапчук, В.В. Стасюк, СІ. Яковенко та ін.) вчених дозволяють висловити припущення про те, що:

• деякі з психологічних якостей людини (темпера­мент, когнітивні стилі, емоційна усталеність та ін.) висту­пають як сприятливі до прояву високої або низької надійно­сті спеціаліста;

• стимулюючи активаційні якості (організація уваги, відповідальність та ін.) формують певний стиль І органі­зацію діяльності спеціаліста;

• сприйняття інформації, прийняття рішень, психомо­торика безпосередньо регулюють, визначають характер конкретних дій, їх нормативні або помилкові дії.

Таким чином, реакція персоналу МНС України на екс­тремальні впливи, сприйняття й оцінка цього впливу як шкідливого, небажаного фактора обумовлюється всім ком­плексом властивостей індивіда, який сформувався у процесі розвитку і діяльності даної особистості у певному середо­вищі. Саме від цих властивостей особистості буде залежати тип індивідуально-психологічної реактивності даної люди­ни в тій або іншій ситуації, характер домінуючих поведінкових реакцій в особливих умовах службової діяльності.