Політична складова голоду
Післявоєнний голод виник у той час, коли адміністративно-командна система вже міцно утвердилася. Сталін та його найближчі соратники здійснювали керівництво сільським господарством, розвиваючи ідеї «безтоварного» соціалізму, що обмежувало дії економічних законів. Сільське господарство згідно з цією лінією мало відігравати роль донора для інших галузей економіки, зокрема промисловості. В такому ж напрямку здійснювалася й фіскальна політика держави. Селянство сплачувало їй не лише звичайні прямі і непрямі податки, а значно переплачувало за товари промисловості за цінами, що встановлювалися державою. Ця невідповідність під назвою «ножиці цін» невпинно зростала.
Широко застосовувався жорсткий централістсько-адміністративний тиск. Не сприяла розвиткові аграрного сектора економіки й практика підміни функцій радянських органів партійними. Надцентралізована система планування в післявоєнні роки залишалася такою ж, як і раніше, орієнтуючи керівні кадри на посилення командно-примусових методів управління сільським господарством.
Отже, обставини 1946-1947 р.р. були аналогічними до 1932-1933 р.р, трагедія повторювались. Під виглядом заготівель держави проводила повну реквізицію продовольства на селі і тим самим прирікала його на голод.
Серед причин ще можна виділити особисті антипатії Сталіна до України. Не міг вождь народів пробачити довготривалу окупацію українцям, він вважав, українці погано боролися з ворогом.
Ще одна причина – це утвердження соціалістичного режиму в Центральній та Східній Європі після визволення від фашизму. Туди безоплатно поставляли український хліб, як допомогу демонструючи гуманність соціалістичного режиму всьому світу.
Отже, політичними причинами голоду стали: завищені плани заготівлі хліба, вивезення хліба за кордон (за 1946 р. було вивезено 1 млн. 700 тис. пудів хліба), особиста неприязнь Сталіна до українців.
На весну 1947 р. становище ще більше погіршується. Президія ВР СРСР видає кілька указів “Про кримінальну відповідальність за розкрадання держмайна, Про посилення охорони особистої власності громадян”. Покарання передбачало від 7 до 10 р. таборів з конфіскацією майна. До кримінальної відповідальності було притягнуто 15 тис. голів колгоспів. Микита Хрущов був усунутий з поста секретаря ЦК КП(б)У за зрив поставок хліба та поширення так званої неправдивої інформації про розгортання трагедії на Україні. Хрущов залишається Головою Уряду, а секретарем ЦК призначено Кагановича. Незважаючи на це, заготівля хліба була виконана лише на 60 %. [21,с.123]
Згідно з вказівкою з Москви, Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У у постанові від 4 липня затвердили річний план здачі зерна державі з врожаю 1946 р. у кількості 340 тис. пудів (5440000 т). Незважаючи на настирливі прохання першого секретаря ЦК КП(б)У М.Хрущова, хлібозаготівельний план Україні московський центр не зменшив, натомість зобов’язав беззаперечно і щонайшвидше виконати.
Не задовольняючись вивезенням зерна з колгоспів, радгоспів, підсобних господарств, за продрозкладкою відбувалося вилучення зерна з присадибних ділянок селян. У 1946 р. його планували експропріювати понад 3 млн пудів. Щоб викачати зерно, яке для колгоспників та одноосібників було єдиною надією на порятунок, вживалися різноманітні репресивні заходи.
Рисунок 1.1 - Колгоспники з артілі ім. Леніна вирушають в поле, 1946 р.
Сталінська політика хлібозаготівель стала визначальною причиною голоду 1946-1947 рр. в Україні. Працівники системи держзаготівель (Уповмінзагу) були наділені особливими повноваженнями проведення реквізицій. Оформлені ними матеріали направлялись до судів, де розглядалися з особливою оперативністю. Керівників колгоспів, які до здачі зерна в рахунок плану хлібозаготівель видавали дещицю голодуючим виробникам хліба на трудодні, піддавали репресіям.
Вища влада забороняла головам колгоспів видавати 15% хліба людям на зароблені трудодні та продаж хліба на ринку до виконання планів держпоставки, застерігала від "небезпеки антидержавної тенденції", пов'язаної з "розбазарюванням хліба", "незаконним" його відпуском. Невдоволення Й.Сталіна проявилося у своєрідному "зміцненні" керівництва України шляхом зміщення М. Хрущова з посади першої особи в республіканській парторганізації й направлення до Києва Л. Кагановича, якого 3 березня 1947 р. було "обрано" першим секретарем ЦК КП(б)У. М. Хрущов залишився головою Ради міністрів УРСР.
Рисунок 1.2 - Виплата авансу за трудодні, 1947 р.
Можновладцi на чолi з Л. Кагановичем продовжували репресивну хлiбозаготiвельну полiтику. Керівництво України регулярно інформувало "вождя народів" про хід хлібоздачі. Л. Каганович, обізнаний зі станом справ у аграрному господарстві, повсякчас цинічно наголошував, що у всіх проблемах України винен «український буржуазний націоналізм». Сталінське керівництво серед причин невиконання хлібозаготівельних планів вважало саме тих партдержфункціонерів та селян, які пережили окупацію, "зазнали впливу чужої ідеології і потребували перевиховання". Зернове питання залишалось основним в обговореннях на засіданнях політбюро ЦК КП(б)У. У такий спосіб давалися установки на узаконене пограбування села державою.
У суспільстві, просякнутому тоталітарним насильством, хлібозаготівельна політика стала основним репресивним фактором, саме через її механізм відбувалося голодотворення.
Основною категорією “злочинів”, за які притягувались до суду голови колгоспів, були “зрив збиральних робіт”, “саботаж хлібозаготівель”, “розбазарювання сільгосппродукції”, “шкідництво” тощо. Найбільшим репресіям піддавалися саме хлібороби. На селян накладалися непосильні податки. Працюючи в колгоспі без вихідних, селяни були позбавлені можливості обробляти свої ділянки. Податок встановлювався на кожне фруктове дерево, кожну домашню тварину. Неспроможні сплачувати надвисокі податки, селяни вирубували садки, вирізали худобу. Природне прагнення людей бути господарями на землі розцінювалося як “пережиток капіталізму”. Незважаючи на посуху, поставки продукції з селянських дворів не були зменшені. На повну потужність працювали судові органи, стягуючи недоїмки з селян за невчасну сплату податків.
Рисунок 1.3 - Лекція про втрати врожаю в сільгоспартілі, 1947 р.
Через репресивну політику й практику хлібозаготівель, стягнення з селян непомірних податків, неповну оплату й неоплату трудоднів, вивезення хліба й інших сільгосппродуктів, влада в УРСР створила тяжку голодну ситуацію. Незважаючи на важке й водночас добре відоме вищій владі становище в Україні, московський центр щоразу вимагав від вищого керівництва України вжити більш рішучих заходів щодо ліквідації відставання з хлібозаготівель, забезпечення виконання завдань кожним колгоспом і радгоспом.
Типовим явищем стало жебрацтво, що заполонило села, залізничні станції, селища й міста. Багато дітей та людей похилого віку, жінок з малими дітьми ходили по хатах, просили хоча би якої-небудь їжі. Але замість допомоги населення України, перш за все сiльське, зазнало від влади жорстокого репресивного удару. Позбавивши селян хлiба, партiйно-державне чиновництво постачалося через систему закритих спецрозподiльникiв.
Більшість голодуючих українських селян рятувалися, як могли. Змушені були їсти навіть траву, кору дерев, різні сурогати. Люди намагалися вижити, збираючи колоски на колгоспних полях. На зроблених власноруч жорнах селяни мололи зерно і пекли коржики, млинці, ліпеники, маторженики... [25,с.308]
Але й цієї можливості вижити влада голодуючих позбавляла за відомим ще з 1932 р. сталінським законом "про п'ять колосків" та новим указом президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 р. про кримінальну відповідальність за крадіжки державного майна й посилення охорони особистої власності.
Рисунок 1.4 - Охоронці врожаю у колгоспі ім. Й. Сталіна, 1947 р.
Вибиту з голодуючого українського села продукцiю вiдправляли до рiзних регiонів СРСР. Україна була головним постачальником зерна для Ленінграду, овочів – для Москви. Хліб вивозився до ряду областей РРФСР. Багато хлiба вивозилося за кордон. У 1946 р. до європейських країн, якi теж захопила посуха, з СРСР було експортовано 1,7 млн т зерна. Наприклад, лише до Берлiну надiйшло 969 тис. т зерна та 60 тис. т iнших продуктiв, 50 тис. голiв худоби. За 1946-1947 рр. до Албанії, Чехословаччини, Польщi, Угорщини, Болгарiї, Фінляндії, Франції, iн. країн вiдвантажено 2,5 млн т зерна. [30,с.170]