3. Особливості поведінки дітей із рда.

Поведінка характеризується прагненням до збереження звичної постійності, протидією будь-яким змінам в навколишньому середовищі: занепокоєння, неспокій, страх, агресія, самоагресія, гіперактивність, порушення уваги, не зосередженість, різноманітні стійкі стереотипії: багаторазовому повторення одних і тих самих рухів – від самих простих (розгойдування, потряхування руками) до складних ритуалів. Діти прагнуть до жорсткої постійності в побутових звичках (їжа, посуд, одяг, прогулянки, книжки, іграшки, музичні твори). Їм характерні повторення одних і тих самих звуків та слів, ритмічні постукування (наприклад, кубиком по столу чи ложкою по кружці), обнюхування та облизування предметів, які зовсім для цього не підходять.

Стереотипність у поведінці дитини з аутистичними порушеннями викликається необхідністю взяти під контроль контакти зі світом і захистити себе від дискомфортних вражень та обмеженою здатністю активно і гнучко взаємодіяти із середовищем (дитина спирається на стереотипи тому, що може пристосовуватися тільки до стійких форм життя).

Виділяється двояка обумовленість стереотипності у контактах з навколишнім середовищем. З одного боку, дитина прискіпливо вимагає збереження постійності в оточенні, тому що інакше почуває себе дискомфортно. А з іншого – вона прагне жити в уже освоєному нею стереотипному середовищі через те, що не здатна активно і гнучко пристосовуватись до змінних обставин, адже будь-яка зміна викликає паніку, що неминуче призводить до дезадаптації. Таким чином, замість активної взаємодії зі світом і дитини з аутистичними порушеннями здебільшого розвиваються засоби захисту від нього, установлюється неадекватна дистанція в контактах, а замість позитивної вибірковості і опредмечування своїх потреб детально розробляється система негативної вибірковості і фіксуються багато чисельні страхи, заборони, захисні дії, ритуали.

В умовах частого дискомфорту, обмеженості активних позитивних контактів зі світом розвиваються особливі патологічні форми компенсаторної аутостимуляції, які дозволяють дитині підняти свій тонус і заглушити дискомфорт. Найбільш яскравим прикладом аутостимуляцій є одноманітні рухи та маніпуляції з об'єктами, мета яких – відтворення одного і того ж приємного враження і відгородження від несприятливого впливу оточення.

У рамках стереотипної ситуації багато аутичних дітей можуть узагальнювати, використовувати ігрові символи, вибудовувати програму дій. Однак діти з аутистичними порушенями не в змозі активно переробляти інформацію, активно використовувати свої здібності, з тим щоб пристосовуватися до постійно змінюючогося світу, непостійності намірів іншої людини. Неприйнятною для них є наявність у партнера комунікації власної логіки, що постійно ставить під загрозу намічену ними самими перспективу взаємодії.

У той же час, в ситуації повного контролю над подіями у таких дітей може розвиватися примітивна взаємодія з оточуючими людьми, стереотипна гра за однією і тією самою схемою, але вони теж не є активною взаємодією із середовищем, творчим вирішенням реальних завдань, а лише постійно відтворюють приємне для дитини враження. При зіткненні з реальною проблемою, вирішення якої дитина не знає заздалегідь, вона найчастіше виявляється неспроможною до її розв’язання.

У процесі розвитку цілеспрямованих форм поведінки велику роль відіграє вироблення у аутичної дитини різноманітних стереотипів поведінки. Використання вже наявних стереотипів, збагачення та наповнення їх змістом полегшують можливість взаємодії дитини з оточуючими і створюють сприятливі передумови для розвитку її спонтанної активності. Істотною складністю організації цілеспрямованої поведінки аутичної дитини є швидка пренасичуваність: предмети, які викликали спочатку інтерес, дуже швидко, інколи навіть через кілька секунд не тільки перестають цікавити дитину, але й викликають негативні емоції.

Спостерігається слабкість або відсутність контактів по відношенню як до близьких, так і однолітків. Дитина з аутизмом, перебуваючи вдома з рідними або в дитячому колективі, здебільшого поводить себе так, ніби знаходиться одна. Відсутність емоційного резонансу на навколишню ситуацію, нерідко холодність і байдужість навіть до близьких може поєднуватися з підвищеною ранимістю, лякливістю, чутливістю до найменшого зауваження у свою адресу.

Видима парадоксальність поведінки дитини у певній мірі обумовлюється афективними аутостимуляціями: на фоні постійного відчуття сенсорного дискомфорту діти прагнуть до отримання певних активуючих вражень (потяг до вогню, води, розгойдування, стрибків і т.д.). (Можливо, ця афективна аутостимуляція носить компенсаторний характер і спрямована не тільки на підвищення психічного тонусу у цілому, але і на вибіркову стимуляцію позитивних емоцій, що мають найбільш слабку тонічну основу. Посилення емоційної позитивної домінанти є настільки вітально важливим для дитини, що вона, намагаючись регулювати стан сенсорного дискомфорту, нерідко терпить супутні неприємні відчуття (наприклад, розгойдуючись на скрипучій гойдалці, затуляє вуха)). Негативна емоційна домінанта є причиною того, що ці діти і світ загалом сприймають як набір негативних афективних ознак. Це, на думку В.В.Лебединського, й обумовлює стан дифузної тривоги і численних страхів.

Схильність дитини з аутистичними порушеннями до фіксації на неприємних враженнях призводить до формування страхів. (Наприклад, страх перед вмиванням (дорослий довго і ретельно миє обличчя дитини, захоплюючи одночасно її рот і ніс, що утруднює дихання), страх перед одяганням (голова застрягає у комірі светра, що спричиняє гостре відчуття дискомфорту) і т.п). Найбільше слід виділити тотальний страх новизни, порушень сформованого стереотипу життя, несподіваного розвитку ситуації, власної безпорадності в незвичних умовах.

У фантазіях спостерігається повний відрив від реальності, захопленість усієї поведінки фантастичним сюжетом, іноді фантазії носять агресивний характер.

Зміст ігор, фантазій, інтересів аутичної дитини монотонний, діти роками одержимо грають в одну й ту саму гру, малюють одні й ті самі малюнки (часто – окремі предмети), роблять одні й ті самі стереотипні дії, спроби перервати їх часто виявляються безуспішними або призводять до негативізму.

Здебільшого агресія дитини з аутистичними порушеннями не спрямована ні на що спеціально. Коли такій дитині погано, вона може стати агресивною по відношенню до людей, речей і навіть до самої себе. (У спеціальній літературі це описується за допомогою терміна «генералізована агресія» – тобто агресія ніби проти всього світу. Однак безадресний характер не знижує її інтенсивності – це можуть бути вибухи відчаю надзвичайної руйнівної сили.)

Самоагресія часто представляє дійсну фізичну небезпеку для дитини, оскільки може викликати її само ушкодження (кусання та шкрябання, дряпання власного тіла, сильні надавлювання на очі, биття головою або іншими частинами тіла об стіни або підлогу та ін. Зазначені дії заглушають неприємні враження, що йдуть із зовнішнього світу. У загрозливій ситуації інтенсивність аутостимуляції наростає, вона наближається до больового порогу і може перейти через нього).

В.В.Лебединський: агресивні прояви дітей з РДА мають двоїсту природу: як результат страхів, негативного ставлення до довкілля або як примітивна спроба контакту з навколишнім, тобто як наслідок відсутності у хворої дитини готових форм взаємодії з оточуючим середовищем.

У розвитку моторики дітей з аутистичними порушеннями затримується формування навичок побутової адаптації, освоєння звичайних, необхідних для життя, дій з предметами, як-то оволодіння елементарними навичками самообслуговування, їжі, одягання і т.д. Замість цього активно поповнюється арсенал стереотипних рухів, тобто таких маніпуляцій з предметами, які дозволяють отримувати необхідні стимулюючі враження. (помахування руками, застигання в певних дивних позах на тривалий час, вибіркове напружування окремих м'язів і суглобів, біг по колу або від стіни до стіни, стрибки, кружляння, розгойдування, лазіння по меблях, перестрибування зі стільця на стілець, балансування. Серед стереотипних дій з об'єктами найчастіше можна прослідкувати невтомне трясіння мотузочком, стукання палицею, розривання паперу, розшаровування на нитки шматочків тканини, пересування і вертіння предметів і т.п.)