На станціях призначення залізниця зобов'язана перевіри­ти масу, кількість місць і стан вантажу у разі:

∙ прибуття вантажу у пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами від­правника або пломбами попутних станцій;

∙ прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами;

∙ прибуття швидкопсувного вантажу з порушенням гранич­ного терміну або з порушенням температурного режиму в рефрижераторних вагонах;

∙ прибуття вантажу, який був завантажений залізницею;

∙ видачі з місць загального користування вантажів, виван­тажених залізницею;

∙ прибуття вантажів у вагонах навалом і насипом за вимо­гою одержувача у розмірах, передбачених Правилами переве­зення вантажів (ст. 52 Статуту залізниць).

Розрахунки за роботи і послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, вантажобагажу, пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, проводяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін, у поряд­ку, що не суперечить антимонопольному законодавству.

Головні обов'язки перевізника за договором про переве­зення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вантажу та доставити його одержувачеві в обу­мовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті при­значення. Порушення цього обов'язку призводить до відпо­відальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу.

Втрата вантажу — це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача на залізничному та внутрішньому водному транспорті протягом 30 днів, на повітряному — протягом 10 днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні — після закінчення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення початковим транспортним підприємством (ст.190 Статуту внутрішнього водного транспорту). На автомобільному транспорті вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий одержувачеві на його вимогу: при міському і приміському перевезенні – протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезенні – 30 днів після закінчення строку доставки (ст.140 Статуту автомобільного транспорту).

Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачі вантаж у меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним документом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезення чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, тощо.

Псування – це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження – механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають у температурного режиму під час перевезення вантажів, які швидко псуються, у неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо.

Особливі перевезення вантажів морським транспортом пов’язані з мореплавством. Небезпеки і стихійні явища зумовили розширення кола таких обставин. Це, зокрема: непереборна сила; небезпеки та випадковості на морі; рятування людей, суден і вантажів; пожежа, що виникла не з вини перевізника; дії або розпорядження влади (затримання, арешт, карантин тощо); військові дії та народні заворушення; страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства). Отже, Кодекс торговельного мореплавства розрізняє непереборну силу, небезпеки, випадковості на морі.

Раніше зазначалося, що перевезення вантажу морським транспортом пов’язане з різними непередбаченими обставинами (небезпеками та випадковостями), які нерідко завдають шкоди судну чи вантажу. Іноді треба навмисно вдаватися до витрат або пожертв, щоб врятувати судно та решту вантажу (наприклад, викинути за борт вантаж, який сам загорівся). Такі збитки можуть визнані загальною чи окремою аварією.

Відповідно до ст.277 Кодексу торговельного мореплавства загальною аварією визнаються збитки, яких зазнаю внаслідок надзвичайних витраті пожертв, здійснених з наміром і розумно для рятування судна, фрахту та вантажу від спільної для них небезпеки. Так, до загальної аварії належать збитки, заподіяні судну або вантажу навмисно посадкою судна на мілину або гасінням пожежі на судні тощо. Перелік обставин, за яких збитки можуть бути визнані загальною аварією, подано у ст.279 і 280 Кодексу торговельного мореплавства.

Витрати та пожертви, що не мають ознак загальної аварії, визнаються окремою аварією. До неї належать: збитки та втрати, що їх зазнало судно або вантаж внаслідок продовження тривалості рейсу (від простою, зміни цін тощо); вартість викинутого за борт вантажу, який само зайнявся, чи вантажу, що перевозився на судні всупереч правилам і звичаям торговельного мореплавства, та інші. У цьому разі збитки не підлягають розподілові між судном, фрахтом та вантажем. Їх зазнає або той, хто їх заподіяв, або той, на кого падає відповідальність за заподіяння їх.

За договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні відповідальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з вини якого затримано доставку вантажу. Проте вимога щодо сплати штрафів за прострочення пред’являється до перевізника, який здає вантаж одержувачеві у пункті призначення.

Якщо прострочення доставки вантажу призвело до його псування чи загибелі, то перевізник, крім неустойки за прострочення, повинен відшкодувати заподіяні ним збитки у розмірі фактичної шкоди. Інші збитки. Що виникли у одержувача внаслідок прострочення доставки вантажу, за чинним законодавством перевізник не відшкодовує.

4. За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальнику) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Так, відповідно до статті 203 Кодексу торговельного мореплавства за договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час.

Загальна характеристика договору:

1. оплатний;

2. двосторонній;

3. за загальним правилом консенсуальний (реальний – у випадку перевезення індивідуального вантажу, оскільки вважається укладеним з моменту надання транспортного засобу або прийняття вантажу до перевезення).

Сторонами в договорі є фрахтувальник і фрахтівник.

Істотні умови договору:

• найменування сторін;

• назва судна, його технічні та експлуатаційні дані;

• мета фрахтування;

• розмір фрахту;

• строк дії договору;

• найменування вантажу, його маркування, кількість місць чи відповідної ваги;

• вказівка на час і місце видачі коносаменту;

• інші умови, визначені сторонами як істотні.

Договір укладається обов’язково у письмовій формі на підтвердження якої видається коносамент.

Договір чартеру застосовується переважно на повітряному і морському транспорті.

Чинне законодавство встановлює два види фрахтування морських суден:

• тайм-чартер – це фрахтування судна, за умовами якого судно має бути укомплектоване екіпажем;

• бербоут-чартер – фрахтування, за умовами якого судно не споряджається і не укомплектовується екіпажем.

Договір фрахтування судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі.

Відмінність між договором чартеру і договором оренди транспортного засобу. Згідно зі статтею 798 ЦКУ предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Отже, при укладенні договору найму транспортного засобу наймодавець передає наймачеві транспортний засіб. Що ж до договору чартеру (фрахтування), то відповідно до статті 912 ЦКУ фрахтувальник отримує не транспортний засіб, а лише всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів.

У деяких випадках, встановлених транспортними кодексами (статутами), фрахтувальник має право укласти самостійний договір фрахтування. На відміну від нього, наймач транспортного засобу самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори залежно від призначення транспортного засобу, в тому числі договори фрахтування.

Як і в договорі фрахтування, договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найом з екіпажем, який його обслуговує, або без екіпажу. Крім того, сторони договору найму можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення належного використання транспортного засобу.

На морському та внутрішньому видах транспорту переміщення суден, плотів або інших плавучих об’єктів може здійснюватися шляхом буксирування їх, тобто застосування до них зовнішньої тяги, а також методом штовхання.

За договором буксирування власник одного судна зобов’язується за винагороду буксирувати інше судно чи інший плавучий об’єкт на певну відстань або протягом відповідного часу, або для виконання якогось маневру. Отже, договір буксирування взаємний та оплатний. На морському транспорті договір буксирування може укладатися як в усній, так і в письмовій формах. Так, договір портового буксирування укладається в усній формі. Проте угоди про покладення обов’язків з управління буксируванням на капітана судна-буксира можна доводити виключно письмовими доказами.

Договори про річкове буксирування завжди укладають у письмовій формі. При пред’явленні плоту або судна до буксирування його володілець подає накладну, а пароплавство видає йому квитанцію. Буксирування плотів морським шляхом здійснюється за коносаментом.

За договором про буксирування кожна сторона повинна завчасно привести своє судно (об’єкт) у такий стан, при якому можливе буксирування. Володілець буксира не відповідає за недоліки свого судна, якщо доведе, що вони не могли бути виявлені за умови належного піклування (приховані недоліки). Пароплавство повинно перевірити придатність судна чи плоту до буксирування. Це має бути підтверджено сторонами в технічному акті. Буксирувальник зобов’язаний буксирувати судно або плавучий об’єкт на певну відстань чи протягом відповідного часу для виконання якогось маневру, відповідно друга сторона за це сплачує винагороду.

5. Під час перевезення вантажу виникає необхідність виконувати комплекс допоміжних заходів, пов'язаних із відправленням та одержанням вантажу: зокрема, їх маркування, завантаження і вивантаження, доставку на станцію (в порт) відправлення або зі станції (порту) призначення на склад одержувача тощо. Їх виконання покладено на осіб, спеціально підготовлених та уповноважених на таку діяльність на підставі договору транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування є публічним.

Договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів: перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо, які тісно переплітаються в одному договорі.

Предметом договору є послуги, пов'язані з перевезенням вантажу. Послуги можна поділити на основні (з організації перевезення, укладення договору перевезення) та додаткові, які можуть охоплювати будь-які питання транспортування вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей).

Загальна характеристика договору:

• оплатний;

• двосторонній;

• консенсуальний.

Дискусійним залишається питання від чийого імені діє експедитор при виконанні договору. Законодавець зазначає, що він може діяти як від власного імені, так і від імені клієнта, однак це повинно бути обумовлено під час укладення договору.

Сторонами договору є клієнт та експедитор.

Клієнтом є споживач послуги і щодо нього немає законодавчо встановлених обмежень (можуть бути як фізичні, так і юридичні особи).

Експедитор – це суб’єкт господарювання будь – якої форми власності, який для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи може мати склади, транспортні засоби, контейнери, виробничі приміщення тощо.

Експедитори можуть об’єднуватись в асоціації, ліги, союзи тощо. Метою такого об’єднання є координація діяльності учасників, захист їх інтересів, участь у розробці нормативних актів у сфері експедиторської діяльності.

Сторони договору транспортного експедирування можуть визначити вид транспорту і маршрут, за яким буде здійснено перевезення вантажу. Крім того, цим договором може бути покладено зобов'язання на експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку та одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Ці послуги є основними за даним договором.

До додаткових послуг у рамках відносин транспортного експедирування законодавець відносить інші послуги, необхідні для доставки вантажу, а саме: перевірку кількості та стану вантажу, його завантаження й вивантаження, сплату мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання в пункті призначення, отримання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо.

Здійснювати транспортно – експедиторську діяльність можуть суб'єкти господарювання всіх форм власності: юридичні особи – резиденти і нерезиденти України; фізичні особи – громадяни України, іноземці й особи без громадянства.

Якщо експедитор не є перевізником, у нього немає потреби одержувати ліцензії. Ліцензування необхідне тільки у випадку надання послуг перевізника.