З проголошенням незалежності України розпочався перехідний період, в який потрібно було досягти докорінних перетворень в усіх сферах життя, нового ступеня суспільного розвитку:

– в політичній сфері передбачалося перейти від тоталітарної системи до демократії;

– в економічній – від командно-директивної до ринкової економіки;

– в соціальній сфері – від «людини-гвинтика», яка неусипно контролювалася системою радянської влади, до активного творця власної долі;

– у гуманітарній – від класових до загальнолюдських цінностей;

– у міжнародній – від політики конфронтації радянських часів до інтеграції в міжнародне співтовариство.

До Конституції були внесені зміни: назву «Українська РСР» замінено на споконвічну назву «Україна».

Правляча Комуністична партія була позбавлена владних функцій: її діяльність була заборонена. Нова система державної влади ще не була створена – у центрі і на місцях утворився вакуум виконавчої влади

Тогочасну Конституцію було доповнено положенням про те, що «Президент є главою держави і главою виконавчої влади»

Для здійснення виконавчої влади був сформований уряд України – Кабінет Міністрів.

Загальне керівництво його діяльністю здійснював Президент як глава виконавчої влади.

Поряд із Президентом Конституція передбачала і посаду Прем'єр-міністра, який безпосередньо керував діяльністю уряду.

В Україні реформувалися міністерства, створювалися такі інституції, як Національний банк, посольства та консульства, експортно-імпортні організації тощо.

Таким чином, тогочасні закони передбачали тяжіння до сильної президентської влади, створюючи при цьому передумови для формування змішаної форми правління – президентсько-парламентської.

Верховна Рада приступила до творення нового законодавства.

ЗБРОЙНІ СИЛИ

24 Серпня 1991 р. Було створене Міністерство оборони України. Збройні Сили формувались на базі військових формувань, що були розміщені на території України, а це – понад 700 тис. Військовослужбовців.

. Воєнна доктрина держави, схвалена Верховною Радою України 19 жовтня 1993 р. визнає, що Україна здійснює воєнно-політичний курс згідно з національними інтересами своєї держави, відмов­ляється від застосування власних збройних сил для вирішення по­літичних питань на своїй території.

Воєнна доктрина нашої держави мас чітко виражений оборонний характер. У ній зазначено, що Україна не вбачає в жодній із сусідніх держав свого противника.

ІЗ ВОЄННОЇ ДОКТРИНИ УКРАЇНИ (1993 р.)

Стратегічним завданням України в галузі оборони є захист її державного суверенітету і політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів.

Проголошуючи свою Воєнну доктрину, яка має оборонний характер, Україна виходить з того, що вона не є потенційним противником жодної конкретної держави.

1 .Воєнно-політичні аспекти.

1.1. Воєнно-політичні цілі України та міжнародні пріоритети в галузі забезпечення національної безпеки.

Головною метою воєнної політики України с гарантування національної безпеки України від зовнішньої воєнної загрози, відвернення війни, підтримання міжнародного миру і безпек.

Україна будує свої відносини з іншими державами на основі принципів рівноправності, взаємоповаги, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права...

Здійснюючи свій зовнішньополітичний і воєнно-політичний курс згідно з національними інтересами, Україна:

не висуває територіальних претензій до інших держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе;

суворо дотримується принципу недоторканності існуючих державних кордонів;

поважає державний суверенітет та політичну незалежність інших держав..

У липні 1992 р. парламент обговорив напрями судово-правової реформи, визначив компетенцію Міністерства юстиції, прокуратури, адвокатури

Впродовж 1992-1996 рр. парламент не прийняв концепцію судово-правової реформи, не був сформований у ці ж роки і Конституційний Суд, хоча закон про його доцільність був прийнятий ще в червні 1992 р

Важливим заходом у захисті інтересів незалежної держави стало створення правоохоронного органу – Служби безпеки України (СБУ).

У своїй роботі СБУ керується конституційними нормами та законом «Про оперативно-розшукову діяльність». СБУ підпорядкована Президентові України і підконтрольна Веровній Раді. Служба безпе­ки позапартійна, дотримується лише вимог законів України.

Верховна Рада затвердила атрибути державності:

15 січня 1992 р. – Державний Гімн «Ще не вмерла Україна» (слова написав відомий український поет та етнограф П.Чубинський а музику – М.Вербицький);

28 січня 1992 р. – синьо-жовтий прапор як Національний Прапор України;

19 лютого 1992 р. парламент затвердив своєю постановою тризуб, як Малий Герб України, вважаючи його елементом Великого Державного Герба.

Утвердження нової символіки відбувалося за умов гострої політичної боротьби. Розвиток подій в країні, стрімке розширення її міжнародних відносин зумовили запровадження нових символів ще до відповідних рішень Верховної Ради України. Уже 4 вересня 1991 р. над її будинком замайорів національний синьо-жовтий прапор. Такий само прапор піднімався під час візиту Голови Верховної Ради України Л.Кравчука до США і Канади у вересні-жовтні 1991 р

Президент своїм указом 25 лютого 1992 р. скасував інститут державних міністрів України як такий, що не виправдав себе, ліквідував ряд міністерств. 26 міністерств було введено до системи центральних органів державної влади. Ці міністерства позбавлялися права безпосередньо управляти промисловими підприємствами й мали відповідати передусім за проведення державної політики у відповідних галузях народного господарства.

В грудні 1993 р. було прийнято Закон «Про державну службу в Україні», яким регулювалася діяльність державних службовців країни. Державна служба була визнана надзвичайно важливим інститутом держави. Службовці державних органів були покликані забезпечувати ефективне функціонування економіки, закладів народної освіти, охорони здоров'я, науки.

На державну службу покладена велика відповідальність за збереження стабільності держави, забезпечення прав і свобод громадян. В Україні організовані підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців

Державний лад України поєднував елементи парламентської республіки, президентського правління та радянської влади.

Натомість у березні 1992 р. було утворено інститут представників Президента – голів місцевої державної адміністрації, сформованої на базі колишніх виконкомів місцевих Рад. Представникам Президента надавались досить широкі повноваження, вони були покликані здійснювати виконавчу владу в областях і районах, контролювати органи місцевого самоврядування в плані виконання наданих їм державницьких функцій. Запровадження інституту представників Президента сприяло зміцненню вертикалі виконавчої влади.

Проте ці реорганізації торкнулися більше форми, залишався незмінним зміст: зберігалась тенденція, за якої законодавча влада підміняла виконавчу.

До того ж при владі залишалася колишня партійно-радянська номенклатура. Вихідці із демократичного табору складали незначну частину управлінського апарату, не мали практичного досвіду, були не в змозі радикально змінити ситуацію на краще.