36. Теоретичний рівень пізнання, його форми та методи.

Метод (грец. Metohodos - Буквально «шлях до чого-небудь») - в найбільш загальному значенні - спосіб руху мети, певним чином упорядкована діяльність. Метод - це спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя; це прийом, спосіб або образ дії.  Методологія науки досліджує структуру і розвиток наукового знання, засоби і методи наукового дослідження, способи обгрунтування його результатів, механізми і форми реалізації знання в практиці. Метод як засіб пізнання є спосіб відтворення в мисленні досліджуваного предмета.Свідоме застосування науково обгрунтованих методів є істотною умовою отримання нових знань.

 Теоретичне пізнання найбільш повно і адекватно виражено в мисленні. Мислення - це процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності, що здійснюється в ході практичної діяльності та забезпечує розкриття її основних закономірних зв'язків (на основі чуттєвих даних) та їх вираження в системі абстракції.  Розрізняють два рівні мислення  1.рассудок - вихідний рівень мислення, на якому оперування абстракціями відбувається в межах незмінною схеми, шаблону; це здатність послідовно і ясно міркувати, правильно будувати свої думки, чітко класифікувати, суворо систематизувати факти.  2. Розум (діалектичне мислення) - вищий рівень теоретичного пізнання, творче оперування абстракціями і свідоме дослідження їх власної природи.  Розум - це звичайне житейська мислення, здорових висловлювань і доказів, звертаючи основну увагу на форму знання, а не на його утримання. За допомогою розуму людина осягає сутність речей, їх закони і протиріччя. Головне завдання розуму - об'єднати різноманітне, виявити корінні причини і рушійні сили досліджуваних явищ. Логіка розуму - діалектика, представлена ​​як вчення про формування і розвиток знань у єдності їх змісту і форми. Процес розвитку включає в себе взаємозв'язок розуму і розуму і їх взаємні переходи з одного в інше і навпаки. Розум і розум мають місце і при живому спогляданні, і при абстрактному мисленні, тобто на емпіричному та теоретичному рівнях наукового пізнання.  Але процес мислення не завжди здійснюється в розгорнутому і логічному вигляді. Важливе місце в пізнанні займає інтуїція (здогад). Інтуїцію здавна ділять на чуттєву й інтелектуальну. Також інтуїція буває технічної, наукової, повсякденною, лікарської тощо, в залежності від специфіки діяльності суб'єкта. Інтуїція - це безпосереднє знання, яке не спирається на логічний доказ.  Пізнання пов'язане з практикою - матеріальним освоєнням суспільною людиною навколишнього світу, взаємодією людини з матеріальними системами. У практиці люди перетворюють і створюють матеріальні речі, тобто йде опредметнення, або матеріалізація намірів людей.Практика має дві взаємопов'язані сфери: виробництво предметів споживання і виробництво знарядь праці.  Практика і пізнання, практика і теорія взаємопов'язані і впливають один на одного. У їхніх взаєминах міститься суперечність. Сторони можуть бути відповідно, гармонії, але можуть бути й дисгармонії, що доходять до конфлікту. Подолання протиріч веде до розвитку і теорії, і практики.  Науковими методами емпіричного дослідження є спостереження, опису, вимірювання, експерименти.  Спостереження - цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності.  Опис - фіксація засобами природної чи штучної мови відомостей про об'єкт.  Вимірювання - порівняння об'єкта з яких-небудь подібним властивостями або сторонам.  Експеримент - спостереження в спеціально створюваних і контрольованих умовах, що дозволяє відновити хід явища при повторенні умов.  Існує кілька видів експерименту: 1) лабораторний, 2) природний, 3) дослідницький, 4) перевірочний, 5) відтворює, 6) ізолюючий, 7) кількісний, 8) фізичний, 9) хімічний і т.д.  Серед наукових методів теоретичного дослідження виділяють формалізацію, оксіомотіческій метод і гіпотетико-дедуктивний метод.  Формалізація - це відображення змістовного знання в знаковій формі (формалізований мова).  Аксіоматичний метод - спосіб побудови наукової теорії, заснований на деяких вихідних положеннях - оксіомах (постулатах), з яких інші всі твердження цієї теорії виводяться чисто логічним шляхом, за допомогою докази. Для виведення теорем з оксіом (і взагалі одних формул з інших) формулюються спеціальні правила виводу.  Гіпотетико-дедуктивний метод - це створення системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, з яких в кінцевому рахунку виводяться твердження про емпіричних (дослідних) фактах. (Дедукція - виведення висновків з гіпотез (передумов), істинне укладення яких невідомо). Це означає, що висновок, висновок, отриманий на основі цього методу, неминуче буде лише імовірнісним.  Гіпотеза дослідження - це науково обгрунтоване припущення про структуру досліджуваного явища чи про характер зв'язків між його компонентами.  Таким чином, емпіричний і теоретичний рівні дослідження різні. Ця відмінність грунтується на неоднаковості:  1. Способів (методів) самої пізнавальної активності;  2. Характером досягаються наукових результатів.  Для емпіричного пізнання характерна фактофіксірующая діяльність: виробляються дослідницькі програми, організовуються спостереження, експерименти, опис експериментальних даних, їх класифікація, первинне узагальнення.  Теоретичне ж пізнання - це істотне пізнання, здійснюване на рівні абстракції високих порядків. Тут знаряддям виступають поняття, категорії, закони, гіпотези і ін Обидва ці рівня пов'язані, припускають один одного, хоча історично емпіричне пізнання передує теоретичному.  В емпіричному пізнанні переважає чуттєвий аспект, в теоретичному - раціональний (розумна). Їх співвідношення знаходить своє відображення в методах, використовуваних на кожному етапі.  Будь-яке наукове дослідження припускає не тільки рух «вгору», до всього більш досконалого, розробленому теоретично апарату, але і рух «вниз», пов'язане з асиміляцією емпіричної інформації.

Здобутий з допомогою емпіричних методів пізнання матеріал, факти обробляються, результатом чого є справжнє теоретичне знання. При цьому вдаються до теоретичних методів пізнання — абстрагування й узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції та інших методів продукування понятійного знання. Абстрагування — це метод, за допомогою якого мислено відволікаються від неістотних властивостей явищ, що вивчаються. Результатом абстрагування є поняття, в яких відображаються загальні та суттєві ознаки предметів і явищ об’єктивної дійсності. Узагальнення — це мислений перехід від окремих фактів, подій до їх ототожнення або від однієї думки до іншої, що є більш загальною. Ці переходи відбуваються на підставі особливих правил. Узагальнення перебуває в органічному взаємозв’язку з абстрагуванням, аналізом, синтезом, порівнянням тощо. Аналіз — це мислене розчленування предмета (явища, процесу), властивості предмета або відношення між предметами на частини. Процедура аналізу є органічною складовою будь-якого наукового дослідження. Вона, як правило, становить початкову стадію вивчення об’єкта, на якій дослідник переходить від нерозчленованого опису цього об’єкта до виявлення його структури, складових, а також властивостей. Синтез — мислене поєднання різноманітних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему). Синтез є наступним етапом пізнання після аналізу. Синтез має багато різних форм. Так, будь-який процес утворення понять грунтується на діалектичному взаємозв’язку аналізу і синтезу. Аналізуються, а потім синтезуються та узагальнюються і емпіричні дані в процесі наукового дослідження. В теоретичному науковому знанні синтез виступає у формі взаємозв’язку теорій, що відносяться до однієї предметної сфери. Для сучасної науки характерні процеси синтезу не лише в середині окремих наукових дисциплін, але й між різними дисциплінами — міждисциплінарні. Так, процеси синтезу відіграли суттєву роль у процесі формування біофізики, біохімії тощо. Індукція — метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв’язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв’язків чи відношень) усіх предметів чи явищ відповідної предметної сфери. Об’єктивною основою індукції виступають закономірності об’єктивного світу, а суб’єктивною — пізнаваність цих закономірностей з допомогою логічних чи статистичних схем цього виду умовиводів. Логічні схеми, що застосовуються в припущенні, вказують на те, що осмислювані явища не є випадковими, а статистичні — грунтуються на припущенні про те, що ці явища є випадковими.

Дедукція — метод наукового пізнання, з допомогою якого, виходячи з більш загальних положень, одержують менш загальні, часткові, а то й одиничні. Завдяки дедукції одержують достовірне знання, тому дедуктивними часто називають необхідні умовиводи. Творцем дедуктивного методу вважають Арістотеля. Бекон та Мілль негативно ставилися як до дедуктивного умовиводу, вважаючи його другорядним методом, так і загалом до дедукції. Сучасна наука враховує діалектичний взаємозв’язок індукції та дедукції. Аналогія — метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки. Моделювання — метод дослідження об’єктів на їх моделях. Побудова моделей предметів і явиш здійснюється з метою їх досконалішого вивчення, раціоналізації способів їх побудови, впливу на них тощо. Форми моделей різноманітні і залежать від багатьох обставин, зокрема від сфери їх застосування. Так, за характером моделей розрізняють предметне і знакове (інформаційне) моделювання.