18 Соціологічна концепція Сорокіна

Пітирим Сорокін - російсько-американ­ський учений, внесок якого в соціологію був надзвичайно великим. П. Сорокін у 20-ті pp. XX ст. був висланий із Росії разом з іншими інтелектуалами (ученими, суспільними діячами, що становили небезпеку для ленінського курсу). Сорокін подав власне тлумачення предмета соціо­логії як генералізуючої науки, увага якої фокусується на ви­вченні соціально-типових, повторюваних, родових явищ, вла­стивостей, притаманних людській взаємодії. Соціологію він визначив як науку, що вивчає поведінку людини в середо­вищі собі подібних. Такі природничі науки, як хімія, фізика, біо­логія - це досоціальні науки, а соціологія, на думку вченого, - це надорганічна наука, оскільки вивчає світ надорганіки, світ суспільності, що пов'язаний із мовою, наукою, релігією, політикою, соціальною організацією тощо. За П. Сорокіним, людина, щойно народившись, не є суб'єктом надорганіки. Стати такою можливо лише з часом, у тривалому процесі соціалізації, набуття навичок соціального життя, знань і умінь.. Аналізуючи соціальну сутність революції, П. Сорокін під­креслював небезпеку та ризики, що вона несе суспільству. За першою фазою революції, спричиненою емоційним по­ривом, пробудженням, активністю народу, невідворотно йде друга фаза - деструктивна, що руйнує та викорінює не тільки віджилі, спорохнявілі соціальні інститути, які перетворилися на гальма суспільства, але й життєдайні. На думку вченого, вкрай важливо перевести в конструктивне русло революційні пориви, використати позитивний запал революції, забезпечив­ши історичний поступ суспільства. Наприкінці власного життя П. Сорокін зацікавився проблема­ми конвергенції двох різних соціальних систем - капіталізму та соціалізму в єдиний   соціокультурний тип. На думку вченого, майбутнє людства не за капіталізмом або соціалізмом, а за специфічним, проміжним, змішаним, або інтегральним типом, який поєднає більшість позитивних цінностей та звільниться від серйозних дефектів кожного типу.

19.Структурний функціоналізм

“Структурний функціоналізм”: принцип системної побудови суспільства. Для всіх соц. систем характерні 4 функції – адаптація (пристосування до зовн. та внутр. змін), ціледосягання (система визначає та досягає поставлених цілей), інтеграція (система поєднує всі свої компоненти), збереження зразка (створення, вдосконалення, зберігання, оновлення мотивації індивідів, їх поведінки). Соц. система – система дій дійових осіб: дія можлива лише за наявності ін. дійової особи; взаємна орієнтація дійових осіб через спільність інтересів; диференціація соц. ролей. Соц. дія – соціальна, культурна, особистісна. Основні положення: 1) соц. сист. є стабільною; 2) інтегрованою; 3) базується на згоді; 4) необхідність соц. контролю; 5) основа життя – норми, цінності. Не кожна поведінка – соц. дія (цілеспрямоване, з суб’єктивним значенням; озн.: символічність, нормативність, ірраціональність). Індивід, що діє, повинен розуміти умови, у яких досягається мета, предмети, з якими має справу, відчувати потребу в досягненні цілей та реагувати на свою дію.

25 . Роль М.Грушевського у розвитку соціологічної науки.

М. Грушевський- історик світового масштабу. Намагався дати відповідь на пит.: що таке людське суспільство? Якими є закони його розвитку і пргресу?

Соціологічні погляди Михайла Грушевського формувалися під впливом класичного позитивізму та соціо­логії О. Конта, Е. Дюркгейма, етнології та психології В. Вундта. Аналізуючи соціальні факти та соціальну еволюцію в минулому, Грушевський вбачає вирішальну роль у змінах людського життя через конкуренцію індивідуалістських і колективістських тенденцій та їх періодичне чергування. Боротьба цих двох тенденцій зу­мовлює ритм соціальної еволюціїМ. С. Грушевський розкрив структурні зміни в суспільстві, які відбуваються в період спеціалізації праці, коли сама людина стає іншою і її стосунки, взаємодії також набувають зовсім іншого характеру. Громадянство (суспільство) вчений розглядав як організовану людськьку множинність.Підходи М. Грушевського базуються на принципах органічного синтезу го­ловних факторів розвитку людського суспільства: біологічного, психологічного соціального. Дослідження історичних різновидів суспільності автор «гене­тичної соціології» прагнув розгорнути на українському етнокуль­турному матеріалі. Він сподівався суто соціологічними методами дослідити чималі етнографічні здобутки українознавства, тим самим приєднавши «слов'янський матеріал» до набутків європейської соціології, підкреслюючи водночас його специфіку. З цією метою залучалася спадщина відомих українських етнографів. Слід зазначити, що М. Грушевський, незважаючи на деяку ідеалізацію українства, був одним із небагатьох громадських діячів революційних часів початку XX ст., який прагнув розробити наукові засади політичної соціології.

26. Соціальна структура суспільства, її складові.

Соціальна структура суспільства- це сукупність його елементів(індивідів, соц. спільностей та інститутів), взаємозвязок між ними. Виникає соц.структура з сусп. поділом праці.

.Соціальні спільноти - це такі об'єднання людей, які виникають та формуються на основі:

1. культурно-історичної самобутності (народи, нації);

2. родинних зв’язків та схожості стадії життя (сімейні, статево-вікові та ін.).

Соціальні спільноти також розрізняються за професійно-кваліфікаційними, територіально-регіональними ознаками. Основні види соціальних спільностей: За ступенем стійкості: тимчасові, нестійкі (туристична грпа, пасажири вагона, мі­тингова група); середньостійкі (тру­довий колектив за­воду, шкільний клас, бригада будівель­ників); стійкі (клас, нація) За розмірами великі (класи, соціальні прошарки, верстви населення, нації); середні (мешканці міста, робітники підприємства-гіганта); малі (сім'я, екіпаж космічного корабля, колектив малого підприємства) За змістом соціально-класові (класи, соціальні групи);соціально-етнічні (нації, народності та ін.);соціально-демогра­фічні (жінки, чоло­віки, діти, молодь, пенсіонери);соціально-професійні (лікарі, викладачі, шахтарі та ін.);соціально-територі­альні (мешканці міс­та, села, району, об­ласті, країни Соціальні інститути - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.