1. Використання і охорона природних ресурсів у системі пріоритетів суспільно-економічного зростання та державотворення.

Природно-ресурсна безпека поряд з політичною, воєнною, економічною, інформаційною та іншими видами безпеки нині розглядаються як один із важливих складових елементів національної безпеки держави. Сформувалося визнання нерозривного зв’язку між добробутом громадян та безпекою держави. У цьому аспекті діяльність держави повинна бути ефективною, сприятливою для змін у навколишньому середовищі з тим, щоб забезпечити належний захист своїх громадян від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, а також надавати допомогу після надзвичайних ситуацій.

Глобальні загрози стають факторами НС у різних сферах життєдіяльності суспільства. Посилюються синергетичний характер дії НС. Масштаб, тяжкість економічних і соціальних наслідків НС усе більшою мірою визначається не ходом подій, а станом суспільства в цілому.

У методологічній площині стосовно трансформаційної економіки і формування ЕП ще багато не визначеного. Так не визначені функції держави на етапі формування і розвитку ринкових відносин, досі недостатньо розроблені позиції щодо регулювання природокористування в трансформаційному суспільстві.

Природно-ресурсна безпека є невідємною складовою нац.. безпеки держави,що відображається в офіційних документах та підтверджується логікою розвитку держави і суспільства.

Природно-ресурсна безпека як складова нац..безпеки повинна досягатися завдяки виваженій та ефективній державній політиці всіх рівнів.

Природно-ресурсна безпека як складова державної політики всіх рівнів має здатність до саморозвитку,методологію вивчення,певні умови реалізації-правове забезпечення формування і впровадження політики природно-ресурсної безпеки та стратегічне планування.

Діяльність по гарантуванню природно-ресурсної безпеки як складової державної політики та об’єкту стратегічного планування є важелем сприяння демократизації суспільства та інтеграції держави до європейських структур.

2. Принципи раціонального використання природних ресурсів на основі розвитку п’яти видів капіталу.

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання планової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого рівня трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем

Основні принципи раціонального використання природних ресурсів викладені в міжнародному документі «Концепція сталого економічного розвитку» . Цей документ вимагає повернення до повсюдного використання невичерпних ресурсів. Видобуток не відновлюваних ресурсів, відповідно до «Концепції сталого економічного розвитку », повинен стати нормативним, а використання мінеральної сировини - комплексним. Експлуатація поновлюваних природних ресурсів, згідно з міжнародними вимогам, повинна здійснюватися хоча б у рамках простого відтворення. Основні напрями раціонального використання природних ресурсів: впровадження ресурсозберігаючих технологій; комплексне використання, спрямування на максимальне вилучення корисних компонентів з одиниці сировини і відходів; відтворення лісових, водних, земельних ресурсів; розширення геологорозвідувальних робіт; розвиток екологічної інфраструктури (очисні споруди);збереження та примноження системи заповідників і заказників.