15.Монетаристська концепція взаємодії ринкового та державного сектору.

Представники: Фрідман, Бррунер, Маккалем, Томас Майєр, Паркіс, Пул.

Монетаризм зводиться до твердження, що гроші відіграють надзвичайно важливу роль у макроекономіці – гроші важливіші за все, зокрема, фіскальну політику.

Монетаризм підкреслює, що динаміка грошової маси відіграє визначальну роль для визначення: 1) темпів інфляції у довгостроковому плані; 2)поведінки реального ВНП у короткостроковому плані.

Важлива складова монетаризму – твердження, що несталість рівня економічної активності є відображенням нестабільності приросту грошової маси. Монетаристи наводять приклади економічних експансій і рецесій, які як вони стверджували були спричинені прискоренням і сповільненням темпів приросту грошової маси.

Мілтон Фрідман і Анна Шварц вдало пов`язали періоди економічних бумів і рецесій в історії економіки США з динамікою змін грошової маси. Вони заявили, що підвищення темпів приросту грошової маси приводило до економічних бумів та інфляції, а скорочення грошової маси спричиняло рецесії та дефляції.

Враховуючи вище зазначене Фрідман виступив проти активної монетарної політики. Він доводив, що динаміка грошової маси – основний чинник, який визначає поведінку реального і номінального ВНП . Активна монетарна політика може фактично дестабілізувати економіку, тому що заходи, вдавалися у 1990 роках можуть позначитись на економіку у майбутньому.

Отже, монетаристи стверджують, що хоч монетарна політика дуже впливає на ВНП її не слід активно застосовувати. Монетаристи вважають, що пропозиція грошей має наростати постійними темпами і це дасть змогу звести до мінімуму потенційну шкоду, яку може завдати економіці невдала економічна політика.

Фрідман був противником проти великої частки урядового сектору в економіці. Він висунув цікавий аргумент: урядові видатки збільшуються саме настільки, щоб витратити всі наявні доходи бюджету. Уряд витрачатиме все, що може зібрати за рахунок податків. Зменшення податків – засіб скорочення урядових видатків.

Останній аспект монетаризму стосується твердження, що на стабільність економіки впливає дискреційна фіскальна політика уряду, а основна причина коливань – невідповідні дії економців.

Основні твердження монетаризму:

1) наголос на темпах приросту грошової маси;

2) доводи проти точної настройки економіки;

3) більша вага, що її надають монетаристи на відмінну від кейнсіанців, втратам для суспільства від інфляції порівняно з втратами від безробіття.

Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що аль­тернативи ринковому механізму не існує.

16.Завдання податкової політики у теоріях економіки пропозиції.

Фіскальна політика зумовлює використання можливостей уряду формувати податки і витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності і разв'язання різноманітних соціальних проблем, тобто це система регулювання, пов'язана з урядовими видатками і податками. Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед зміна податкових ставок згідно з метою уряду. Проведення фіскальної політики - прерогатива законодавчих органів влади країни, оскільки якраз вони контролюють оподаткування і витрати коштів з нього.

Прихильники теорії „економіки пропозиції'" орієнтуються на сукупну пропозицію, вважаючи, що пропозиція створює власний попит. Вони вважають, що вплив скорочення податкових ставок на сукупну пропозицію призводить до збільшення доходів як населення (відповідно до зросту заощаджень), так і бізнесу, підприємців (відповідно до збільшення прибутковості інвестицій, норми накопичення капіталу). Таким чином скорочення податків викликає зростання національного виробництва і доходу, що не тільки не зменшує податкові надходження до бюджету і не викликає бюджетного дефіциту, але, при більш низьких ставках, податку забезпечує збільшення податкових надходжень за рахунок розширення податкової бази.

Вважається, і практика підтверджує, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроковому періоді зниження податків одночасно призводить до зростання сукупного попиту і зменшення податкових надходжень в бюджет. А вплив податків на сукупну пропозицію за своєю специфікою мас довгостроковий характер.

Отже, прихильники цієї теорії виходять з того, що головним є пропозиція товарів і послуг, а не попит на них, (як розглядали кейнсіанці) і тому вважають, що важливим є створення найсприятливіших умови для розвитку підприємницької діяльності: зменшувати податки, послаблювати державне регулювання. Єдиний спосіб, у який уряд може стимулювати економічний розвиток, — це поліпшити для фірм перспективи одержанняоприбутків. У 80-ті роки у багатьох країнах світу (особливо в США) податкова політика стала головним інструментом державного стимулювання економічного розвитку. Характерною особливістю була лібералізація ставок оподаткування. Здавалося б, що вона мала призвести до втрати доходів державного бюджету. У ринковій економіці це можливо, але лише в короткостроковому періоді. У довгостроковій перспективі лібералізація ставок податків збільшує надходження до бюджету, скорочує його дефіцит, стримує інфляцію. Прихильник теорії «економіки пропозиції», відомий американський економіст Артур Лаффер вважає, що нижчі ставки податків можуть дати вагоміші податкові надходження коштів до державного бюджету, ніж високі. Ефект Лаффера виявляється не завжди. Для того щоб він став реальністю, необхідні розвинуті ринкові відносини, вільне перетворення заощаджень в інвестиції, надійний контроль за інфляцією, добре організована податкова служба тощо.