11.Переваги та недоліки кейнсіанської моделі фіскальної політики.

Переваги:

• використання макроекономічного аналізу;

• стимулювання зростання ефективного попиту;

• стимулювання росту зайнятості;

• зменшення рівня безробіття.

Недоліки:

- економічний розвиток трактується зміною техніко-економічних параметрів (капітал) і не враховує весь комплекс соціально-економічних факторів;

- зростання грошової маси в обігу понад потреби ринку породжує невідповідність між попитом на гроші та їх пропозицією, і як наслі­док, негативно впливає на цінову кон'юнктуру, заробітну плату й зайнятість;

- не враховує інфляцію, яка є потужним показником макроекономічного регулювання;

- проблема задоволення грошового попиту;

- інфляція не забезпечує зростання зайня­тості;

- кейнсіанські методи здебільшого застосовуються для подолання депресивного стану економіки;

- відсторонення від змін, внесених науково-технічним прогресом.

12.Використання кейнсіанських та неокейнсіанських положень у сучасній фіскальній політиці.

У забезпеченні нормального функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі.  У сучасних умовах будь-яку державу здійснює регулювання національної економіки, з різним ступенем державного втручання в економіку.  З питань, в яких пропорціях повинно поєднуватися державне і ринкове регулювання, які межі і напрями державного втручання, існує широкий спектр думок і підходів - від повного державного монополізму до крайнього економічного лібералізму. Проте необхідність виконання державою певних функцій в економіці не береться під сумнів. Це ще раз отримало підтвердження в ході “кейнсіанської революції”, яка зробила переворот в класичних переконаннях на ринкову економіку і довела неможливість самозцілення економічного спаду.

Якщо брати за приклад Україну, то вона здійснює деякі заходи, які спираються на кейнсіанській та неокейнсіанській теоріях, саме:

• активна діяльність держави;

• відбувається скорочення кількості податків та зниження їх ставок;

• використання дефіцитного фінансування за рахунок внутрішніх та зовнішніх позик;

• збільшуються державні витрати, особливо соціальні;

• існує помірний рівень інфляції.

Поряд з цим здійснюються заходи щодо зменшення рівня безробіття, але це ще не призводить до скорочення його рівня. Причиною цього є недосконалість прийнятих заходів.

13.Неолібералізм про значення та функції держави.

Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством у 30-ті роки як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки. Неоліберальна концепція і в теоретичних розробках, і в практичному використанні грунтується на ідеї пріоритету умов для необмеженої вільної конкуренції завдяки визначеному втручанню держави в економічні процеси.

  Якщо кейнсіанство вважає найбільш важливим здійснення активного державного втручання в економіку, то неолібералізм таким вважає відносно пасивне державне регулювання. У кейнсіанських моделях перевага надається сукупності державних заходів, спрямованих на інвестування різних сфер економіки, розширення обсягів урядових замовлень, закупок, посилення податкової політики, крайні прояви яких призводять, як відомо із економічної історії, до дефіциту державного бюджету й інфляції.

  Неоліберали виступають за лібералізацію економіки, використання принципів вільного ціноутворення, за провідну роль в економіці приватної власності і недержавних господарських структур. Вони ж вбачають суть регулювання економіки державою у функціях «нічного сторожа» або "спортивного судді". Представники неоліберальної концепції державного регулювання економіки, пам'ятаючи вислів Л. Ерхарда (1897 – 1977) про те, що "конкуренція – скрізь, де можливо, регулювання – там, де необхідно", довели правомірність обмеженого державного втручання в економічні процеси і широкого сприяння вільному і стабільному функціонуванню підприємців як умову усунення нерівноваги в економіці. У 30-ті роки для протидії кейнсіанським ідеям державного регулювання економіки, які обмежували вільну конкуренцію, в ряді країн були створені неоліберальні центри щодо вироблення альтернативних заходів державного втручання в економіку, які сприяли б відродженню і практичному застосуванню ідей економічного лібералізму. Найбільш крупні центри неолібералізму в Німеччині, США й Англії дістали назву відповідно фрайбур-зькоїшколи (її лідери – В. Ойкен*, В. Репке, А. Рюстов, Л. Ерхард таін.), чиказької, або монетарної, школи (лідери – Л. Мізес, Ф. Найт, М. Фрід-мен, А. Шварц та ін.), лондонської школи (Е. Кеннан, Л. Роббінс та ін.). Видатними представниками неоліберальних ідей у Франції вважають Ж. Рюеффа, М. Алле таін.