7. Суть та значення кейнсіанської теорії

Кейнсіанство — один з провідних напрямів економічної науки XX ст. і сучасності. Свою назву він отримав за прізвищем видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946) — засновника макроекономічної теорії та принципів державного регулювання ринкової економіки.

Починаючи з 30-х років минулого століття мала місце гостра боротьба навколо питання про державне втручання і свободу економічної діяльності.

З того часу беруть свій початок дві концепції:

1. Виходить з вчення Кейнса та його послідовників, а рекомендовані ними засоби державного втручання в економічні процеси називають кейнсіанськими.

2. Теорії, що обґрунтовують протилежні кейнсіанцям концепції.

Основний зміст своєї концепції Кейнс виклав у праці «Загальна теорія добробуту відсотка і грошей». Основна відмінність вчення Кейнса від класиків – це заперечення саморегулювання ринкової капіталістичної економіки. Кейнс говорив, що ніякого механізму здатного забезпечити таке саморегулювання не існує.

Повна зайнятість при капіталізмі досягається лише в рідких випадках, і всупереч твердження класичної теорії вимушеного безробіття має місце завжди.

Саме тому кейнс зосередив свої зусилля на основі нової теорії зайнятості, висновки якої погоджувалися б з дійсністю.

Наявністю при капіталізмі періодичних спадів виробництва спричинило безробіття. За оцінками багатьох економістів загальна теорія кейнса була поворітнім пунктом в економічній науці 20 ст. І багато в чому визначає економічну політику і в нинішній час.

ЇЇ основна ідея полягає в тому що система ринкових відносин не є досконалою і саморегулюючою. А максимально можливу зайнятість може забезпечити лише активне втручання в економіку.

Новизна економічного вчення кейнса в методологічному плані полягала в наступному:

1. Застосування макроекономічного аналізу;

2. Обґрунтування концепції ефективного попиту;

Кейнс стверджував на необхідність недопущення з боку держави зниження безробіття, а також те що споживання внаслідок психологічної схильності людини до заощадження зростає набагато повільніше доходів.

Кейнсом були запропоновані такі заходи для підвищення рівня зайнятості:

1. Грошова політика і регулювання відсоткової ставки;

2. Бюджетна політика;

3. Перерозподіл доходів в інтересах соціальних груп які отримують найбільш низькі доходи;

4. Політика повної зайнятості спрямованої на недопущення значного безробіття, розширення системи соціального забезпечення.

Коефіцієнт додаткового росту зайнятості кейнс називав мультиплікатором.Співвідношення між ростом інвестицій з одного боку і ростом зайнятості з іншого.

На думку Кейнса повна зайнятість залежить від правильного співвідношення відсоткової ставки і з/п.

Основна причина безробіття полягає в тому що ставка процента в довгостроковій перспективі залишається досить високою.

8. Функції та роль держави у формуванні економічної політики згідно поглядів Кейнса.

Питання про державне втручання і свободу економічної діяльності виходить з вчення Кейнса і його послідовників, а рекомендовані ними засоби державного втручання в економічні процеси називають кейнсіанськими.

Кейнс говорив, що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку.

Він стверджував про необхідність недопущення з боку держави зниження з/п як основної умови ліквідації безробіття, а також те, що споживання внаслідок психологічної схильності людей до заощадження зростає набагато повільніше доходів.

Також щоб стимулювати попит Кейнс пропонував збільшити державні видатки та нарощувати державні інвестиції і державну закупівлю товарів. Пропонував також знизити податки і вважалось, що збільшення державних витрат буде компенсуватись новими податковими надходженнями, які утворились внаслідок збільшення виробництва і розширення зайнятості.

В своїй економічній програмі Кейнс дотримувався положення, що держава має здійснювати свій скеровуючий вплив на схильність до споживання частково через систему податків, частково шляхом фіксування норми процента. Також він пропонував регулювати національний дохід, засобом для якого вважав податки, вимагаючи їх підвищення у разі необхідності вилучення заощаджень для збільшення державних інвестицій.