55.Структуралістична концепція приймання фінансових рішень.

Структуралістична концепція веде початок від монографії Дж. Оконера «Фіскальна криза держави» 1973року. За головний фактор, що визначає стан держави автор вважає соціальні і політично структуровані інтереси певних соціальних груп, об’єднаних навколо спільної мети. Наявність таких груп вважають рисою демократії, а фіскальна криза зумовлена випередженням темпів зростання державних видатків у порівнянні з доходами. Дану диспропорцію автор поянює дією двох чинників:розширення державного сектора; та зростання соціальних видатків.

За Оконором держава виконує дві функції: алокація коштів і їх легітимація. Під легітимацією розуміють запровадження соціальної амортизації, яка передбачає розподіл благ на малозабезпечених за рахунок державного бюджету. Мета легітимації-підтримка стабільності і суспільна гармонія шляхом селективного фаворитизму.

56.Розвиток теорії суспільного вибору.

Теорія суспільного вибору зародилася у 60-ті роки XX ст. як галузь економічної науки, що вивчала питання оподаткування та державних витрат у контексті проблем надання суспільних благ. Нині чітко можна виділити три особливості теорії суспільного вибору, що визначають характер розроблюваних на її основі аналітичних схем:

1.для характеристики поведінки людини в політичній сфері використовуються ті ж гіпотези, що і в неокласичній економічній теорії: гіпотези слідування особистому інтересу;

2.процес виявлення уподобань індивідів найчастіше розуміється у термінах ринкової взаємодії: передбачається, що стосунки між людьми у політичній сфері можуть бути описані у термінах взаємовигідного обміну;

3.під час дослідження ставляться такі ж питання, які мають центральне значення в неокласичній теорії ціни (питання про існування та стабільність політичної рівноваги з погляду принципу ефективності Парето).

Можна виокремити два напрямки попередників теорії суспільного вибору, які розробили ідеї, що лежать в основі теорії суспільного вибору.

Вперше ці ідеї були сформульовані ще наприкінці XIX ст. представниками італійської школи державних фінансів М. Панталеоні, А. де Вітті де Марко. Подальшого свого розвитку цей підхід набув у працях представників шведської школи в економічній науці — К. Вікселя та Е. Ліндаля. Ці підходи тривалий час залишалися практично невідомими для дослідників. Безпосередній імпульс теорії суспільного вибору дали дискусії 30—40-х роках XX ст. з проблем ринкового соціалізму та економіки добробуту (А. Бергсон, П. Се-мюелсон). Разом з тим у 40—50-х роках уявлення про раціональний характер поведінки індивідів у політичній сфері почали активно проникати у наукові дискусії завдяки виданим у цей період працям Й. Шумпетера, К. Ерроу, Д. Блека та інших. Витоки теорії суспільного вибору можна знайти саме у працях математиків XVII—XIX століть, що цікавилися проблемами голосування: Ж.А.Н. Кондорсе, Т.С. Лапласа, дослідження яких розпочав у 1948 р. шотландський економіст Д. Блек

Однак як самостійний напрямок економічної науки теорія суспільного вибору сформувалася лише у 50—60-ті роки XX ст. Широкий резонанс у 60-ті роки викликала книга американського економіста К. Ерроу "Соціальний вибір та індивідуальні цінності" (1951), у якій проводилася аналогія між державою та особою. Об´єднання двох зазначених вище наукових напрямків (італійської школи державних фінансів та шведської школи) і стало основою для розробки комплексу ідей, які на сьогодні стали відомі як теорія суспільного вибору. Основну роль у цьому відіграли представники так званої вірджинської школи в економічній теорії, засновником і визнаним лідером якої є американський економіст Джеймс МакДжіл Б´юкенен.