53. Державні фінанси в демократичному процесі.

В умовах демократії окремі суб’єкти підприємства мають можливість впливати на фінансові операції та загальний стан державних фінансів як: виборці, законодавці, урядовці. Через представницькі структури демократичним способом вирішується питання про вибір пропорцій розподілу фінансових ресурсів між приватним і державним секторами. А відтак голосування виступає своєрідним опитуванням споживачів суспільних благ про форми, рівень оподаткування; проблеми збалансування доходів і видатків бюджету.

Першим поставив питання про взаємозв’язок політичних технологій і фінансових рішень лауреат нобелівської премії 1974р Йозеф Шумпетер в праці «Капіталізм. Соціалізм. Демократія» 1942р. Сучасна теорія демократії розглядає питання про політичні механізми демократичного управління державою, а вчення про державні фінанси об’єднує сучасну теорію демократії з класичною теорією, опираючись на ідею суспільного блага, а політичні аспекти функціонування фінансової системи тлумачать як процес прийняття бюджетних законів під тиском конкуруючих сил.

Між системою сучасної політичної демократії і державними фінансами встановлено такі ситуаційні точки зару: в ході боротьби за владу іде конкурентна боротьба за розпорядження фінансовими ресурсами держави; фінансова політика уряду-це один із найсуттєвіших факторів його популярності у виборців; сфера державних фінансів-це середовище для досягнення компромісів між вимогами ринкової економіки, соціальної справедливості і політичною реальністю; через процедури суспільного вибору і бюджетного процесу під демократичном тиском функціонує система соціальної допомоги за рахунок бюджету.

Автор праці «Економічна теорія демократії» Ентоні Даунс вважає, що доводи А. Смітта однаково відносяться як до фінансів так до політики.Згідно моделі Даунса суспільний добробут досяжний не в результаті колективно-політичних рішень на державному рівні, а завдяки індивідуальним зусиллям.

54. Неокласична теорія фінансово-орієнтованої демократії та інкременталістська теорія реформування.

Інкреминталістська теорія описує такий стиль прийняття рішень, що допускає всеохоплюючих заходів та шокових ситуацій а наголошує на повзучому реформуванні на поступових але неухильних змінах.

Інкременталістська теорія – це форма розчленованого підходу коли проблема розкладається на частини,а кожна з менших проблем вивчається і вирішується окремо.

В ролі теорії приймання рішень інкременталізм – супутний кейнсіанської доктрини. В найбільш звершеній формі ця течія представлена роботами Чарльза Ліндблома «Державні фінанси, потреби, джерела використання» 1961р. А. Вілданского «Бюджетування, Сучасна теорія бюджетного процесу».

Неокласична теорія державних фінансів опирається на ідеї суспільного балага (Девід Юм, Пол Самуельсон).

В праці демократичних критеріїв споживання, демократичне благо включає між персональне суперництво між споживачами і допускає безплатне користування благами. Неокласичній теорії відповідає три функції фінансів:алокаційна, дистрибутивна, стабілізаційна.

Алокаційна - визначення демократичним шляхом пропорцій розмежування повноважень та ресурсів між державним і приватним секторами.

Дистрибутивна – державне регулювання структурного і між персонального розподілу доходів має відповідати прийнятним в суспільстві критеріям належності і справедливості.

Стабілізаційна – передбачає демократично виражену суспільну згоду відносно рівня інфляції, безробіття та інших параметрів на які можна вплинути фіскально-бюджетними заходами.