4. Теоретичні засади формування і реалізації фіскальної політики

Розгалужена і еластична фіскальна система ґрунтується на теоріях державних фінансів, серед багатьох наукових напрямків найбільший вплив мають школи, які займаються проблемами оподаткування.

Фіскальна наука займається пошуком раціональних рішень в контексті функціонування громадського суспільства та ринкових і політичних систем.

Особливістю фінансової думки сучасності є те, що різні теоретичні концепції вільно співіснують і конкурують між собою, а на практиці – втілюють ті, що здатні запропонувати вирішення негайних проблем.

Розвиток фіскальної теорії започаткувало німецька школа камералістів (17-18 ст.). Найсуттєвішими чинниками фінансової науки камералісти вважали питання організації та управління фінансовою системою, ефективних джерел державних доходів та їх впливу на господарство, водночас застерігаючи проти захоплення викликане фіскальними функціями.

Сучасниками камералістів меркантилісти приймали активний баланс зовнішньої торгівлі за головне джерело національного багатства, тому основну увагу приділяли регулюванню експорно-імпорних операцій. Меркантилісти вперше заявили спробу класифікувати податки.

У фокусі вчення меркантилістів знаходився фінансовий баланс, а серед державних доходів-мито.

Особливість меркантилізму – наслідками його ідей були «комерсанти»-банкіри, ділові люди, які ототожнювали свою діяльність з національними та державними інтересами.

Класична школа-розглядали фінансову систему як вимушену (необхідне зло), але є органічною частиною економіки, а податки тлумачили під кутом зору їх наслідків. Не розділяла фінансову і політичну науку Петті, і державні доходи повинні відповідати державним видаткам.

Маршалл, Міль, Пігу – представники маржиналізму.

Маржиналісти досліджували питання оподаткування згідно суб’єктивно-психологічної концепції.

Мілль висунув теорію «відносної рівності жертв»

Маршалл вивів гіпотезу про «вплив зміни податкових ставок на рівень цін та обсягів пропозицій товарів на ринках».

Пігу э засновником концепції «зовнішніх (побічних) ефектів або екстерналії». Основна ідея концепції Пігу зводиться до того, що зовнішні ефекти виникають якщо виробництво чи споживання певного блага індивідом пов’язане з позитивним чи негативним впливом на 3-х осіб.

З метою обмеження дії негативної екстерналії держава вдається до оподаткування.

Шведська школа Віксель, Ліндайк.

Віксель будує свою податкову концепцію на основі теорії добробуду. Законодавчі органи повинні максимально враховувати інтереси податкоплатників і перекладати основний податковий тягар на широкі верстви населення.

Віксель висунув «принцип рівності» між платежами індивідів і зустрічними послугами держави (еквівалентність).

Ліндайн вважав «досягнення справедливості» основною проблемою оподаткування. Він вважав, що податки є важливим засобом задоволення людських потреб.

Кейнсіанство. Кейнс закликав політиків до збільшення обсягів видатків для ліквідації дефляційного дефіциту.

Терія монетаризму (Фрідман) державне втручання слід обмежити громадською сферою, запропонував довгострокову стратегію спрямовану на обмеження ролі держави в економіці і забезпечення вільної ринкової системи.

80-ті роки податкової реформи проводилися за концепціями, їх мета-зменшення ППП.

Американські економісти Лаффер, Бернс, Барроу, Лукас обґрунтували обмеження державного втручання в економіку та відстоювали зменшенню державних видатків.

Сучасні податкові теорії – це поєднання неокейнсіанства та неоконцерватизму.

Сучасні податкові теорії поділяються на 2 блоки:

1. Фінансова наука орієнтована на суспільний вибір ( побудована на основі Вікселя).

2. Теорії орієнтовані на економіку добробуту.