40.Бюджетні видатки як вимір державної активності.

Відомі американські фінансисти теоретики Б’юкенен і Таолок створили переконливий образ бюджетного процесу як схрещування економічного і політичного обміну. Об’єднавши зусилля індивіди через бюджетний процес обмінюють свій ресурси на спільні блага потрібні всім.

За аргументацією Б’юкенена офіційні правила фіскального обміну податки-суспільні блага законодавчо закріплені у демократичних процедурах бюджетного процесу котрий об’єднуючи обидві частини виконує роль своєрідної конституції державних фінансів через рівноправну участь у прийманні бюджетних рішень кожен може розраховувати на свою долю суспільних благ. У версії Б’юкенена позитивний варіант теорії суспільних благ і фіскального обміну методологічно контрастує з нормативним баченням цих теорій у Самуельсона і Масгрейва. Якщо Б’юкенен робить наголос на аналогічні ринковому механізмі ролі політичного вибору в бюджетному процесі, то його опоненти розглядають систему державних фінансів, як складову частину нормативної по своїй суті економіки добробуту. Взяті в купі обидві інтерпретації репрезентують суміжний економічно-правовий характер державних фінансів як наукової дисципліни.

Теорія фіскального обміну не поширюється на альтернативний податкам спосіб фінансування державних видатків – позики. Б’юкенен постійно попереджав, що позичкове фінансування порушує координальний порядок державних фінансів, де оподаткування є ключовим фактором обсягу державних видатків. Суттєву логічну корекцію в концепцію фіскального обміну вносять видові ознаки суспільних благ – анонімний, колективно-альтруїстичний характер споживання. Їх неподільність неможливість розкласти на індивідуальні частини і виділити з них ті, які належним чином неоплачені. Вартість розширення їх споживання на додаткових споживачів дорівнює нулю. Більше того спроба обмежити користування загальнодоступними благами обійшлася б дорожче ніж вільний доступ до них, але навіть визнаючи діяльність держави відповідною своїм інтересам, розділяючи політику уряду не мало людей шукають способи ухилитися від податків, інакше кажучи, перекласти оплату свого особистого рахунку за державні послуги на інших

41.Характеристика суспільних благ.

Носієм корисності суспільних благ є держава. В процесі фінансування доходів і мотивації видатків держава обмінює властиві їй суспільні корисності на податкові платежі. Держава – це ринковий суб’єкт особливого роду. Ринок і держава однаково є виробниками суспільних благ, але різних за характером споживання, за походженням і призначенням.

Державний продукт – це суспільне благо, яке виконує роль елемента реальної економіки у сфері державних фінансів. Теоретичне розуміння поняття суспільного блага викладено у праці італійського вченого Антоніо Де-Віті-Де-Марко «Перші принципи державних фінансів» який виділив якісні ознаки суспільних благ:

- вони неізольовані;

- об’єднують широке коло потреб;

- вигідні всьому суспільству;

- їх неможливо вкрасти;

- вони фінансуються з державного бюджету.

Е. Даунс в праці «Економічна теорія демократії» визначає колективне благо – це таке благо, що забезпечує неділимі вигоди, тобто кожен може користуватися ними.

Суспільним благам характерні такі ознаки:

1. їх надають споживачам минаючиконкурентний ринок;

2. споживач таких благ носить загально доступний характер, а створювані ними вигоди неділимі на індивідуальні частини;

3. вартість обслуговування додаткового споживача вже існуючим суспільним благом дорівнює нулю;

4. забезпечення суспільних благ здійснюється через механізм державних фінансівв.

Класифікація суспільних благ:

1. Чисті приватні блага (малодоступні для неплатників – державне медичне обслуговування та продовольча допомога малозабезпеченим)

2. Суспільні блага без визначення цін (малодоступні для неплатників – державні школи, державні санітарні заходи, прививки)

3. Групові суспільні блага (можливий доступ неплатників – спортивні майданчики, публічні парки, мости)

4. Чисті суспільні блага (легкодоступні для неплатників – радіо, телебачення, оборона країни, захист навколишнього середовища)