22.Фіскальне регулювання економіки згідно теорії економіки добробуту.

Перерозподіл частини доходів благоденствуючих членів сусп-а на користь обділених можливий при умові, якщо сума додаткових у результаті перерозподілу доходів останніх перевищує суму завданих їм у процесі попереднього розподілу втрат добробуту.

Перерозподіл через фіскально-бюдж.механізм описують критерії компенсації, запропоновані Калдором та Хіксом.Запропонована модель підкреслює важливість сусп..благ у забезпеченні сусп.добробуту: вигоди одним людям не зменшують вигоди інших, всі виграють від надання сусп.. благ. Тобто кожен при фіксованій його участі при сплаті податків споживає індивідуальну порцію сусп..благ, не віднімаючи її в інших осіб.

але забезпечення справедливості потребує між персональних порівнянь добробуту. За розробку теорії функції сусп..добробуту та практичні рекомендації по боротьбі з бідністю інд.вчений Амартія Сен у 1998р. став лауреатом Нобелівс.премії. Він вказував, що за Парето, той чи ін.. захід підвищує сусп..добробут в тому випадку, якщо вигоди від його запровадження з перевищенням компенсують втрати тих, чий рівень добробуту даний захід понижує. Оскільки ринок не гарантує подібних соц..компенсацій, вони забезпечуються у законодавчому порядку через механізм держ.фінансів(податк.пільги, знижки). У такий спосіб держава постійно підтримує баланс між справедливістю та ефективністю.

Ключовою ланкою між справедливістю і ефективністю в економіці добробуту є оподаткування, особливо прогресивно прибутковий податок, за допомогою якого дещо згладжується нерівність доходів за рахунок урізання тих, що оподатковуються за максимальними ставками.

В світлі вчення Парето держ.видатки і податки – це фін.інструменти, що знаходяться в розпорядженні органів політ.влади і використовуються ними у відповідності з політикою владних структур. За Парето, максимум сусп..добробуту досягається в той момент, коли вже ніякими змінами неможливо покращити становище одних людей, не погіршивши добробут інших. Парето показав невіддільність критеріїв фіскальної ефективності від соц..справедливості.

Пігу використовував метод між особового порівняння корисності для обґрунтування фін.політики перерозподілу доходів:оскільки перерозподіл не зменшує загального доходу, а гранична корисність є спадною функцією доходу, то перерозподіл на користь бідних збільшує загальний добробут.

23.Оптимум Парето, його значення у фіскальній політиці.

Особливо важливий імпульс теоретичному обґрунтуванню ролі держ.фінансів в системі економіки добробуту придали ідеї італ.вченого В.Парето, який запропонував концепцію оптимального розміщення ресурсів – оптимум Парето – таке розміщення ресурсів (благ, продукції),за якого не існує іншого варіанту розміщення, здатного покращити становище одних людей, не погіршуючи становище інших. Тобто ідеал сусп.. добробуту – це покращення, згідно якого змінити існуючий розподіл ресурсів можливо таким чином, коли умовою зростання сусп..добробуту стає покращення добробуту одних людей без одночасного погіршення стану інших.

Паретооптимальним буде перерозподіл доходів багатої меншості на користь іншої маси населення. В результаті загальна величина фін.ресурсів не змінюється, але агрегатна сума індивідуальних добробуті, з яких складається сусп..добробут, виросте (прогресивне оподаткування).

Внесок Парето в теоретизацію держ.фінансів полягає в тому,що він доповнив ринкову концепцію функціонування держ.фінансів як добровільного фіскального обміну податків на сусп..блага в інтерпретації Вікселя-Ліндаля.

В світлі вчення Парето держ.видатки і податки – це фін.інструменти, що знаходяться в розпорядженні органів політ.влади і використовуються ними у відповідності з політикою владних структур. За Парето, максимум сусп..добробуту досягається в той момент, коли вже ніякими змінами неможливо покращити становище одних людей, не погіршивши добробут інших. Парето показав невіддільність критеріїв фіскальної ефективності від соц..справедливості.

Включивши поняття добробуту в структуру фін.-економ. мислення Парето зайняв місце родоначальника «нової теорії добробуту» та держави загального благоденства.

Парето врахував, що добробут визначається не тільки об’єктивно матеріальними показниками, але й дається в особистих психологічних відчуваннях. Тоді у ситуації, коли добробут одних людей підвищується, а інших – знижується, не можна сказати, що стан загального добробуту в суб’єктивному сприйманні не змінюється, хоча арифметична сума добробуту в масштабі всьго суспільства залишається без змін.

В сфері держ.фінансів оптимальності за Парето відповідає така ситуація, коли приріст бюджетних ресурсів має розподілятись з вигодою для одних бюджетників, але не за рахунок інших.