18.Стратегія неоконсервативного регулювання економіки.

Теоретичну основу неоконсерватизму складають неокласичні та неоліберальні економічні концепції. До їх складу входять монетаризм (М. Фрідмен, К. Бруннер, Д. Лейдлер), теорія пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, І. Крістол), теорія регулювання, (Дж. Стіглер, С. Пельцман, Г. Демзац), теорія державного вибору (Дж. Бю-кенен) та ін.

Неоконсервативний підхід до перебудови регулювання економіки передбачає, що конкуренція, ринок разом з приватно-монополістичними елементами планування набувають пріоритетного значення, а безпосереднє втручання держави в процес виробництва, розподілу та перерозподілу має зменшитися. Проте в його рамках обґрунтовується необхідність посилення ролі держави в забезпеченні стратегічних передумов розвитку й підвищення конкурентоспроможності країни, що особливо важливо в динамічних умовах науково-технічної революції.

Неоконсерватори помітили нові глобальні тенденції у розвитку великомасштабного виробництва на сучасному етапі розгортання НТР, інтернаціоналізації господарського життя, які потребують забезпечення максимально можливої ініціативи, що зумовлено особливостями інноваційних процесів. Пошуки та впровадження інновацій у виробництво і споживання завжди пов'язані з невизначеністю, ризиком, відсутністю абсолютної гарантії успіху, непродуктивними витратами. За таких умов необхідна децентралізація творчої ініціативи, приведення в дію ринкового механізму її оцінки. За інших однакових обставин це підвищує ймовірну надійність інноваційного процесу. Тому необхідне оптимальне співвідношення централізованих і децентралізованих рішень, яке має забезпечити максимально можливу швидкість оновлення економічної системи.

У 80-х роках минулого століття в багатьох країнах регулювання економіки почало здійснюватися з неоконсервативних позицій. Найбільшого поширення регулювання економіки із зазначених позицій набуло в США, Великобританії та Німеччині. Основними неоконсервативними доктринами є:

1) монетаризм, пов'язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. Лише послідовна політика забезпечення господарства грошима, на думку монетаристів, може створити впевненість економічних агентів у не інфляційному розвитку економіки та сприяти рівномірному інвестуванню з мінімальним ризиком;

2) економічну теорію пропозиції, згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;

3) теорію раціональних очікувань, згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, тому що заздалегідь ураховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін) політику уряду.

19. Ліберально-монетаристська концепція змішаної економіки.

На Захаді склалися дві моделі змішаної держави:

• З переважанням ринково-ліберальних елементів;

• З переважанням державно-регламентованих елементів.

В узагальненому типі визначають:

1) ліберально-монетаристську модель;

2) стабілізаційно-трансфертну.

Ліберально-монетаристська концепція змішаної економіки:

1. Роль держави в економіці: мінімальне втручання уряду в економічні процеси, пріоритет приватної власності, державні інвестиції обмежуються соціальною сферою і інфраструктурою.

2. Фінансово-грошова політика: пріоритет збалансованих бюджетів, рестрикції державної заборгованості, обмеження грошової маси.

3. Соціальна політика: створення робочих місць, адресна соціальна підтримка, заохочення діяльності приватних страхових компаній і пенсійних фондів.

4. Зовнішньо - економічна політика: фритредерство (вільна торгівля) при спорадчих митних і нетарифних обмеження зовнішньо – економічних зв`язків.

Наведена схема окреслює основні контури ефективного ринкового і активного державних секторів.