16.Фактори які впливають на успішність реалізації інновацій.

2.1 Зовнішні чинники

Інноваційний процес виступає як рівнодіюча багатьох економічних чинників, об'єктивних і суб'єктивних, зовнішніх і внутрішніх.

До об'єктивних факторів варто віднести ті фактори зовнішнього середовища, які обумовлені довготривалими тенденціями і не пов'язані з вольовими рішеннями конкретного суб'єкта.

До них можна віднести економічні закони, активно впливають на інноваційну діяльність:

- Закон отримання і привласнення прибутку, який можна назвати ще законом руху ринкової економіки, оскільки прибуток є рушійною силою виробництва;

- Закон вартості, що регулює розвиток економіки і визначає необхідність взаємовигідного обміну у всіх видах операцій;

- Закони попиту і пропозиції, що визначають економічний механізм зв'язку між виробництвом і споживанням;

- Закон конкуренції, що характеризує економічний механізм, за допомогою якого на конкретному типі ринку реалізуються і взаємодіють об'єктивні економічні закони;

- Закономірність циклічного розвитку економіки, що визначає взаємозв'язок ділової, в тому числі інноваційної активності і відповідної фази «циклу» [9].

Суб'єктивну природу мають ті зовнішні чинники, дія яких є прямим наслідком свідомо прийнятих рішень, серед яких слід виділити:

- Інноваційну політику держави як найважливішу складову державної економічної політики;

- Грошово-кредитну політику організацій, що виступають у ролі інвесторів.

Реалізація інноваційних проектів часто пов'язана з використанням позикових коштів, що вимагає врахування високого ступеня ризику подібних інвестицій.

- Стратегії конкуруючих фірм. Значення цього чинника визначається можливістю інших господарюючих суб'єктів впливати на структуру ринку, інтенсивність конкурентної боротьби, коригувати отримання необхідних матеріальних ресурсів;

- Поведінка споживачів, від якого багато в чому залежить наявність попиту на що з'являються в результаті розвитку інноваційних відносин нововведення. Врахування цього фактора для підприємства, що здійснює інноваційну діяльність, передбачає додаткові зусилля по формуванню майбутнього споживчого попиту на новий продукт, послугу, технологію [10].

При цьому об'єктивні і суб'єктивні чинники координуються між собою, взаємопроникають і утворюють систему мотивації для формування інноваційної стратегії.

Фактори інноваційної активності можна підрозділити також на глобальні, що визначаються макроекономікою і суспільством в цілому і локальні, які визначають на мікрорівні підприємств [11].

До глобальних факторів можна віднести політичну ситуацію всередині країни і на міжнародному рівні, конкуренцію на зовнішньому ринку, стосунки з владою, податкову політику.

В умовах середовища, сприятливого для реалізації нововведень, центр ваги в інноваційних відносинах зміщується в бік інноваційного потенціалу фірм-інноваторів - внутрішніх факторів, що впливають на інноваційну стратегію.

Коли зовнішнє середовище економічної системи сприятлива для нововведень, вони цілком залежать від внутрішніх факторів інноваційної активності. Інноваційний потенціал підприємства представляється як сукупність матеріальних, фінансових, трудових, інфраструктурних, інтелектуальних інформаційно-комунікаційних ресурсів [12].

Можна виділити дві групи факторів, що визначають інноваційну активність: внутрішні, спрямовані на налагодження та управління інноваційною діяльністю на підприємстві і зовнішні, що сприяють розширенню меж інноваційної діяльності. До зовнішніх факторів відносяться фактори, що обумовлюють взаємодія підприємства з економічної та соціальної середовищами:

- Використання зовнішніх джерел для підтримки всіх фаз інноваційного процесу: від відкриття і розробки до комерціалізації;

- Комунікації з замовниками, діловими партнерами, інвесторами, конкурентами, дослідними організаціями та ВУЗами;

- Лобіювання інтересів у державних інституціональних структурах.

Для малих і середніх підприємств, особливе значення в якості зовнішнього чинника розвитку інноваційної діяльності набуває використання освітнього трансферу, а також консультацій [13].

Це дає малим і середнім підприємствам особливі шанси більш широко застосовувати свої дуже обмежені за обсягом дослідження і розробки та дефіцитні кадрові ресурси. Існує кілька форм трансферних послуг:

- Видача та отримання замовлень по лінії самостійних і незалежних науково-дослідних організацій, інститутів при університетах тощо;

- Колективні дослідження та науково-дослідна кооперація;

- Використання технологічних банків даних і послуг державних консультаційних установ;

- Спеціальна література.

Багатий вибір варіантів підтримки інноваційних проектів спеціально для малих і середніх підприємств пропонується в рамках державних програм розвитку, наприклад:

- Програми підтримки малих та середніх підприємств в області технологічного трансферу;

- Надання допомоги при зовнішніх інноваційних консультаціях (матеріального і нематеріального характеру);

- Непрямі заходи щодо стимулювання досліджень і розробок (наприклад, зниження податків);

- Пряма допомога за певними технологічними напрямками;

- Допомога при створенні інноваційних підприємств.

У рамках цілеспрямованого інноваційного менеджменту необхідно оцінювати різні програми допомоги і відбирати ті, які заслуговують на увагу і можуть підійти для умов конкретного підприємства.

Малі та середні підприємства не повинні бентежитися, зіткнувшись з бюрократичними бар'єрами і великим числом різних програм, а ставитися до них як до чергового, не дуже складного етапу на шляху до успішного здійснення свого інноваційного проекту.

Болюче питання для малих і середніх підприємств в рамках реалізації інноваційних проектів - слабкість фінансової бази - може бути вирішений завдяки цільового планування, яке знаходить відображення у відповідній концепції фінансування. Такі підприємства можуть скористатися державною допомогою або вдатися до форм фінансування дольової участі.

Вирішальне значення має завчасне фінансове планування з визначенням потреб у фінансових коштах по всіх фазах інноваційного процесу, щоб гарантувати їх забезпечення в потрібні терміни.