5.4. Засоби активізації уваги слухачів під час виступу

ІІ. Виступ

1. Перед початком виступу розслабтеся. Займіть зручну позу за кафедрою чи трибуною.

2. Не поспішайте говорити відразу. Глибоко вдихніть і в повільному темпі почніть виступ.

3. Дивіться прямо на слухачів. Віднайдіть поглядом два-три симпатичних для вас обличчя і звертайте Це допоможе відчути контакт з аудиторією і зняти левову долю хвилювання.

4. Коли відчуєте, що заспокоїлися, намагайтеся тримати в полі зору всіх слухачів.

5. Якщо вас перестали слухати, змініть мовлення, наведіть цікавий факт. Один із найдійовіших пожвавлення уваги слухачів - риторичні запитання під час виступу.

6. Не говоріть надто довго: це стомлює і вас, і слухачів.

7. Говоріть переконливо, використовуйте різні прийоми (порівняння, протиставлення, аналогію, з життя).

Зацікавити слухачів можна, якщо:

• говорити про те, що стосується їх безпосередньо;

• поставити запитання, на яке самі ж і відповісте;

• навести захоплюючі факти;

• висунути якусь неймовірну гіпотезу;

• заохочувати слухачів до дискусії.

Будьте тактовними; дякуйте за кожне зауваження, навіть тоді, коли ви з ним не згодні,

Дещо про техніку викладу

2. Під час виступу контролюйте своє дихання:

• груди тримайте рівно, ледь-ледь випнувши їх уперед;

• вдихайте повітря рогом і носом водночас;

• повітря, що вдихнули, витрачайте рівномірно і економно.

  2. Силу голосу пристосовуйте до акустики і розмірів приміщення. Якщо хочете наголосити на якійсь п можна зробити кількома способами;

• перш, ніж висловити її, помовчіть хвилю, а потім уже говоріть;

• підсильте свій голос або стиште його;

• уповільніть виклад і наголосіть на кожному слові в реченні;

• доповніть усне слово жестом і мімікою;

• змініть тон голосу;

• повторіть важливе слово або речення.

Не припускайтеся повчального тону і не моралізуйте. Тільки доброзичливий тон допоможе зав прихильність слухачів.

Роблячи паузи, не заповнюйте їх звуками типу: "...е-е-е...", "ну-у.:." та ін.

Слідкуйте за своєю поставою, жестами і мімікою. Стежте затим, щоб:

жести були природними, а не штучними:

жести узгоджувалися з рухами всього тіла;

жестикулювати потрібно саме тоді, коли треба наголосити на значенні усного слова;

уникайте жестів-паразитів (потирання підборіддя, покручування ґудзика, ручки, олівця).

Коли вам потрібно заглянути в текст виступу, опустіть очі, але голову не нахиляйте,

Слідкуйте за обраним тоном, за своєю Інтонацією. У будь-якій ситуації будьте тактовними, виявляйте л ставлення до слухачів, намагайтеся вести розмову у довірливому тоні,

Запам'ятайте: вдало складений текст виступу на 90 відсотків гарантує його успіх. Однак повний виступу за добре складеним текстом залежить від:

а) володіння матеріалом;

б) володіння самим собою;

в) володіння аудиторією.

Радь української мови у створенні іміджу

План:

І. Вступ

ІІ. Загальна частина:

1. .Мова і держава

2. Мова як суспільне явище

З.Значення мови для відновлення української державності в часи СРСР.

4.Посилення ролі мови після виходу на міжнародну арену незалежної держави

ІІІ. Висновок

IV Список використаної літератури

І. Коли йдеться про такі поняття як мова, народ, культура то ми розуміємо, що всі вони пов'язані між собою

Найхарактернішими рисами, притаманними людині, € суспільна свідомість, суспільна трудова діяльність мова. Жодна з цих рис не може існувати без двох інших. Особливо тісний зв'язок між мовою та суспільно свідомістю. Формами, в яких знаходять вираження всі витвори людської свідомості, є мовні знаки слова словосполучення й речення. Початок формування мови збігається зі становленням людського суспільства, ко в людей виникла потреба щось скачати одне одному.

Сучасні мови разом із народами носіями цих мов пройшли довгий, часом тернистий шлях у своє: розвиткові. У вченні про націю як історичну форму спільності людей мова вкупі з територією, економічні життям, культурою та особливостями психології виступає однією з найхарактерніших ознак, що входять у поняття. (Хоч є факти, коли однією мовою розмовляють різні нації, та це виняток, а не правило.) Мова викот такі функції в людському суспільстві: спілкування, повідомлення і впливу.

II.

2.Кому бракує незалежності, тому бракує всього (А. де Кюстін)

Від державності мови до державності нації.

1. Мова виражає єдність держави. В національній державі ототожнюються держава, нація і м( (М.Сігуан, У.Ф. Маккі).

2. Мова має величезне значення у житті бездержавних народів. Держава Слова (М.Орест) протяг декількох століть бездержавності забезпечувала єдність українського народу, його історичну пам'ять і тверду віру у відновлення його політичної держави.

3. Кожна держава постійно тримає в полі зору мовні проблеми суспільства. Наприклад, у Китаї відоме міністерство церемоніалу, яке керувало справами освіти і екзаменами на державні посади, опікуванні дотриманням правильної вимови знаків китайського письма.

4. Одним із найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус має бути закріплені Основному Законі держави — Конституції.

5. Державною мовою буває переважно мова корінного населення країни. В однонаціональних державі утвореннях про цей статус мови часто навіть не згадується, позаяк це нормальне явище. Воно настільки природне, як певний ландшафт чи клімат країни. В підневільних та в багатонаціональних країнах питання державності мови є однією з найскладніших суспільно-політичних проблем. Коли, наприклад, у 1883 році б доконана спроба поновити в Хорватії в ролі державної угорську мову, це викликало збройне повстання; угорському урядові довелося відмовитись від своїх намірів. Кривавими конфліктами супроводжували запровадження гінді як державної мови Індії після звільнення цієї країни з-під англійського колоніального панування. Коли після прийняття "брежнєвської конституції почали "приймати" конституції союзі республік, то до них не було включено статтю про державність мов. Це викликало обурення і масові протесі Грузії і Вірменії. Внаслідок цього в останні доперебудовні роки в СРСР серед "ста тридцяти рівноправних" і дві мали статус державних.

У багатонаціональних державах роль державної мови виконує мова панівного народу. Нічого дивного: тут діє принцип "чия влада, того й мова". Проте цей принцип мас і зворотне прочитання: "чия мова, того й влада". У Турецькій імперії — єдиній! — не було обов'язкового навчання турецькій мові підлеглих народів. Чи не тому ця імперія у нові часи першою і почала розпадатись? "Молодотурки", прийшовши до влади, намагались використати мовний фактор для врятування залишків імперії. Вони заявляли, що в їхній країні немає різниці між турком, греком або вірменином — всі оттомани, одна нація з однією мовою. "Хіба с, ефенді, така мова — турецька?". "Нема турецької мови, пане, с оттоманська мова!" (В.Жаботинський).

Аж давно, що за прикладом "молодотурків" у державі "нової історичної спільноти людей — "радянського народу" російську мову не називали "радянською".

4. Від 1 січня 1990 року формально набув чинності "Закон про мови в Українській РСР", який утверджу! державність української мови. Це означає, що держава бере на себе конкретні обов'язки стосовно забезпечення всебічного розвитку га функціонування української мови. На жаль, досягнення нашої держави на цій ділянці більш ніж скромні. Тож не зловживаймо цитуванням рядків:

Навік пройшла пора безславна...

Цвіти і сяй, Моя державна...

(О.Олесь).

4. Цей закон прийнято через необхідність захисту української мови, яка виявилася відтиснутою на периферію суспільного функціонування в найбільш важливих сферах життя. Зауважимо, що вперше відчув погребу в цьому митрополит УГКЦ М. Левицький, який ще в 1817 році видав меморіал "В обороні державного управління і самостійності" української мови.

5. Не випадково нині боротьба проти української мови стала одним із головних напрямків боротьби проти української державності, а мовний фактор використовується як засіб дестабілізації українського суспільства.

6. Свого часу говорилося: "Буде держава — буде й мова" (В. Яворівський). Воно так, але, як бачимо, ще в часи М. Левицького розуміли, що якби "була мова", то була б і держава. Тож якщо хочемо мати справжню державу, подбаймо про українську мову. Без української мови не буде української держави.

7. Державність української мови має бути реалізована в галузі народної освіти, діяльності державних та адміністративних органів, у сфері виробництва, науки і техніки, культури і мистецтва, транспорту і засобів масової інформації тощо.

8. Боротьба за державність української мови наткнулася й на опір апарату та реваншистських сил, які рангом вирішили розіграти карту порушення прав людини. Деякі представники "русско-язычного населения" вбачають порушення своїх прав не лише в тому, що їм буцімто треба буде розмовляти українською мовою, а й у тому, що їм доведеться чути, як інші розмовляють і тією мовою.

9. Протиставлення національних прав і прав людини — фарисейське в своїй основі, бо кожна нація має право бути нацією, як і кожна людина — частинкою свого народу. Національне право особистості — одне з перших у числі прав людини. Які можуть бути права людини без національних прав? Чи може мати права людина, яка належить до безправної нації?

Вдумаймося у слова італійського професора Р.Піккіо, який на питання "Чи виживуть українці як нація, чи зникнуть з кону історії?" відповів:

"Питання в тому, чи ваші діти знатимуть, вивчатимуть рідну мову, культуру, історію... Ширше— це питання прав людини взагалі, це те, чого у вас немає, право кожного народу на материнську мову, літературу, культуру" ("Пам'ятники України", 1990, № 2, с. 54).

4. Держава повинна докласти максимум зусиль для підтримання та зміцнення духовних зв'язків українців, що проживають за межами України, з рідним народом. Головним знаряддям підтримання цих зв'язків є національна мова, її культивування в діаспорі шляхом створення українськомовних шкіл і класів, бібліотек, преси, радіо- і телепередач, театрів, гуртків самодіяльності тощо. Предметом особливої турбота держави має стати підготовка в республіці українськомовних кадрів вищої кваліфікації для роботи в діаспорі.

5. Держава і суспільство мусять пам'ятати і враховувати не тільки національнотворчу, але й людинотворчу роль рідної мови: від мовного нігілізму до морального виродження — один крок. Плекаючи мову, держава тим самим зміцнює моральне здоров'я народу.

Необхідно докласти максимум зусиль, щоб подолати відставання в галузі україністики, зокрема перевидати праці визначних українознавців минулого та вчених української діаспори.

4. Держава повинна забезпечити можливість вивчення рідної мови на всіх рівнях освіти — від дитячих дошкільних закладів до останнього курсу вузу й аспірантури.

2. Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого — без мови не було суспільства,- Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища — наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо. однак мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяльності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує певні суспільні класи, релігія — окремі групи людей, то мова — всі сфери соціуму як функціонального організму. Навіть трудова діяльність не могла здійснюватися без мови.

Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мої відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процес тощо), рівень - загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо. Суспільство також моя. свідомо впливати на розвиток мови. Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заході називають мовною політикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в багатомовному суспільстві: уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати і звужувати функціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного вимирання, як це мало місце в Німеччині, СРСР, США. Та зокрема, внаслідок онімечення у першій половині XVIII ст. зникла полабська мова. З тих же причин і приблизь в той самий період вимерла прусська мова. Така сама доля спіткала лужицьку мову, якою нині лише у две округах Німеччини (Дрезденському і Кот-буському) розмовляють 100 тис. осіб. У США зникло чимало індіанських мов. Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивними законами. Так. наприклад, Тар; Шевченко є основоположником сучасної української літературної мови. Однак він створив не більше десяті слів і то і переважно складних із уже наявних у мові простих слів (широкополий, хребетносилий, синємундирний тощо). Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити приховані мови, показати, і ефективно можна використати те, що в мові існує.

З.Наша мова зазнала утисків знаходячись під владою Російської імперії, а згодом СРСР

Внаслідок зросійщення за роки панування тоталітарного комуністичного режиму в СРСР зникло понад мов; деякі й нині перебувають на стадії вимирання. Так, скажімо, водською мовою фінської групи в 1979 розмовляло лише декілька десятків людей старшого покоління в селах Лужиці, Піски, Кракольє і Межник Ленінградської області, Іжорською мовою фінської групи в 1979 р. розмовляли 244 особи старшого покоління (Кингисеппський і Ломоносовський райони Ленінградської області), хоч ця мова раніше мала писемність, викладали в школах. Вепською мовою нині розмовляють 3 тис. осіб (Карелія, Ленінградська і Вологодска області), писемності не мас, функції її обмежені побутовим спілкуванням, а отже, і перспективи неоптимістичні.

У часи тоталітарного режиму багато митців не могли реалізувати свій письменницький талант тому були: змушені виїхати за кордон.

Сьогодні понад 5 млн. осіб українського походження мешкає за межами України. Вони, з точки зору етнічної свідомості, поділяються натри групи.

До першої групи належать ті, предки які покинули Україну три, чотири або й п'ять поколінь тому, і правило вони вже не розмовляють українською мовою та мало контактують з різними українськими позиціям До другої групи належать ті, шо порвати стосунки з Батьківщиною одне чи два покоління тому. Вони знайомі українською культурою шанують її, але мало дбають про її збереження.

Найактивнішою є третя група до якої входять українці, котрі емігрували після Другої світової війни, та їх діти, а також окремі представників.

У 20-х—на початку 30-х років XX століття в колишній УСРР здійснено чимало заходів, спрямованих і те, щоб подолати відставання в розвитку певних стилів української мови. Квітневий пленум ЦК КП(б)У в 1925 виніс ухвалу «Про українізацію». Це було одним із важливих завдань культурно-національного будівництва Україні. Українська мова ставала мовою не тільки красного письменства та публіцистики, а й мовою освіти, науки, врядування, проведення різних громадсько-політичних заходів. Особливо бурхливо та плідно розвивав офіційно-діловий сталь, який раніше не мав дія цього належних умов. Проте в роки сталінських репресій, а п більше в добу застою українська мова знову зазнала тяжких випробувань, була витіснена з багатьох сфер функціонування. Виправити становище був покликаний закон про надання українській мові статусу державне ухвалений 26 жовтня 1989 року. Державність української мови підтверджена...

Культура телефонного діалогу

Неможливо уявити собі сучасні ділові стосунки без телефонного зв'язку, який забезпечує безперервний двосторонній обмін інформацією на відстані. Майстерність телефонної розмови полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу повідомити все необхідне і дістати відповідь. Запорукою успішного проведення службової телефонної розмови є компетентність, намагання оперативно вирішити проблему. Невміння розмовляти по телефону, виділити головне в інформації, чітко, стисло, грамотно і ввічливо висловлюватися може бути серйозним недоліком у професійній підготовці керівників, бо зумовлює втрату робочого часу. Крім того, занадто довгі телефонні розмови послаблюють інтерес та увагу. Спілкування за допомогою телефону може утруднюватися через навколишній шум, дефекти мови, сильний голос, невідповідний тон співрозмовника. Тому слід говорити виразно, в мікрофон слухавки, спокійно. За змістом інформації службові телефонні розмови поділяються на розмови: а) до прийняття рішення; б) після прийняття рішення. У телефонній розмові беруть участь ініціатор розмови та його абонент. Репліки їхнього діалогу містять повідомлення, запитання, спонукання. Телефонна розмова композиційно складається з таких елементів: 1) момент встановлення зв'язку (взаємне відрекомендування); 2) виклад суті справи (введення в курс справи, постанов¬ка питання, обговорення ситуації, відповідь); 3) закінчення розмови. Момент встановлення зв'язку. На початку і під час телефонної розмови не слід забувати про формули ввічливості. Перші фрази слугують засобом відрекомендування сторін. Особа, яка знімає слухавку, називає себе відразу. У відповідь теж називають себе й установу. На анонімний дзвінок можна не відповідати й покласти слухавку

Виклад справи. Вміння вести діалог по телефону полягає в тому, щоб стисло передати суть питання, ситуації, дати конкретні відповіді. Щоб розмова не перетворилася на монолог, потрібно вчасно зробити паузу і тим самим дати співрозмовникові можливість висловити свою думку. Це створює певний ритм діалогу, запобігає перебиванню. Закінчувати розмову мусить той, хто телефонує. Якщо співрозмовник старший за віком, посадою або жіночої статі, слід дати можливість йому закінчити розмову. За певних обставин викликаний до телефону може ввічливо сказати, що поспішає закінчити розмову через нагальні справи, присутність у кабінеті відвідувачів або службової особи.