4.Методи оцінки нематеріальних активів

Оцінка вартості об'єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою методів, що спираються на доходний чи витратний підхід. Застосувати порівняльний підхід тут дуже важко, тому що ці об'єкти є оригінальними й найчастіше не мають аналогів. Розглянемо ці підходи.

Доходний підхід. На доходний підхід спираються два найбільш розповсюджені методи: метод дисконтированих доходів і метод прямої капіталізації. Це найбільш універсальні методи, що застосовуються до будь-яких видів майнових комплексів.

Метод дисконтированих доходів припускає перетворення за визначеними правилами майбутніх доходів, очікуваних інвестором, у поточну вартість оцінюваних нематеріальних активів. Майбутні доходи включають:

- періодичний грошовий потік доходів від експлуатації нематеріальних активів протягом терміну володіння, це чистий доход інвестора, одержуваний ним від володіння власністю (за винятком прибуткового податку) у вигляді дивідендів, орендної плати й т.п.;

- грошові надходження від продажу нематеріальних активів наприкінці терміну володіння, тобто майбутній виторг від перепродаж нематеріальних активів (за винятком витрат з оформлення угоди).

Сутність методу дисконтированих доходів викладено вище, але торкнемося з метою згадки таких розумінь, як складний відсоток, нагромадження, дисконтування й ануїтет.

Вкладений капітал як би самозростає за правилом складних відсотків. При цьому можна вказати деяку норму (ставку) доходу, що вказує на приріст одиниці капіталу після закінчення визначеного періоду (року, кварталу, місяця). У методі дисконтированих доходів норму доходу називають ставкою дисконту.

Метод прямої капіталізації досить простий й у цьому його головна і єдина перевага. Однак він статичний, прив'язаний до даних одного найбільш характерного випадку, і тому потрібна особлива увага щодо правильного вибору показників чистого доходу й коефіцієнтів капіталізації. Розрахунок поточної вартості нематеріальних активів даним методом виконується в три послідовних етапи:

1. Розрахунок щорічного чистого доходу.

2. Вибір коефіцієнта капіталізації. Коефіцієнт капіталізації повинен бути ув'язаний з раніше вибраним показником доходу, що капіталізується.

3. Розрахунок поточної вартості нематеріальних активів.

Порівняльний підхід. Порівняльний підхід використовується при оцінці ринкової вартості нематеріальних активів виходячи з даних про нещодавно укладені угоди з аналогічними нематеріальними активами. Метод базується на принципі заміщення, відповідно до якого раціональний інвестор не заплатить за даний об'єкт більше, ніж вартість доступного до покупки аналогічного об'єкта, що володіє такою же корисністю, що й даний об'єкт. Тому ціни продажу аналогічних об'єктів служать вихідною інформацією для розрахунку вартості даного об'єкта.

Розрахунки методами, що використовують порівняльний підхід, здійснюються за наступними етапами.

Етап 1. Вивчення відповідного ринку й збір інформації про недавні угоди з аналогічних об'єктів на даному ринку. Точність розрахунків значною мірою залежить від кількості та якості зібраної інформації. Коли інформації достатньо, необхідно переконатися, що продані об'єкти дійсно порівнянні з оцінюваними нематеріальними активами за своїми функціями й параметрами.

Етап 2. Перевірка інформації. Необхідно переконатися, насамперед у тім, що ціни не перекручені якими-небудь надзвичайними обставинами, які супроводжували угоди, що відбулися. Перевіряється також вірогідність інформації про дату угоди, фізичні й інші характеристики аналогічних об'єктів.

Етап 3. Порівняння оцінюваного об'єкта з кожним аналогічним об'єктом і виявлення розходжень за датою продажу, за споживчими характеристиками, місцем розташування, виконанням, наявністю додаткових елементів і т.д. Усі розходження повинні бути зафіксовані й враховані.

Етап 4. Розрахунок вартості даних нематеріальних активів шляхом коректування цін на аналогічні нематеріальні активи. В тій мірі, в якій оцінюваний об'єкт відрізняється від аналогічного, у ціну останнього вносять виправлення для того, щоб визначити, за якою ціною міг бути проданий об'єкт, якби мав ті ж характеристики, що й оцінюваний об'єкт. При аналізі цін аналогічних об'єктів можуть застосовуватися такі розрахункові процедури:

1. визначення вартості додаткових елементів шляхом парних порівнянь;

2. визначення коригувальних коефіцієнтів, що враховують розходження між об'єктами за окремими параметрами;

3. розрахунок вартості за питомими вартісними показниками, єдиними для визначення групи аналогічних об'єктів;

4. розрахунок вартості за допомогою мультиплікатора доходу;

5. розрахунок вартості за допомогою кореляційних моделей.

Визначення вартості додаткових елементів здійснюється шляхом порівняння цін у двох груп об'єктів: що мають і не мають ці елементи. Наприклад, у такий спосіб можна визначити вартість допоміжних пристроїв до верстатів, допоміжних споруджень до будинків і т.п.

Визначення коригувальних коефіцієнтів використовуються тоді, коли порівнювані нематеріальні активи розрізняються за окремими технічними і розмірними параметрами. Якість і рівень функціонування, комфортності, зручності обслуговування - всі ці характеристики можна врахувати у вартості уведення відповідних підвищувальних чи понижуючих коефіцієнтів.

Спосіб розрахунку вартості за допомогою мультиплікатора доходу, що представляє собою відносну ціну аналогічного об'єкта до щорічного доходу його власника, застосовано до тих нематеріальних активів, функціонування яких приносить доход. Якщо оцінюють нематеріальні активи підприємства в цілому, то застосовують мультиплікатор як відношення ціни до доходу на акцію, якщо оцінюють нематеріальні активи, що включають тільки нерухомість підприємства, то розрахунок ведуть за допомогою мультиплікатора валового рентного доходу, що являє собою відношення ціни аналогічного об'єкта до валової ренти його власника. Порядок розрахунку такий: для кожного аналогічного об'єкта розраховують мультиплікатор доходу, потім виводять усереднене значення мультиплікатора для всієї групи об'єктів. Вартість даного об'єкта одержують множенням усередненого мультиплікатора на прогнозовану величину доходу від даного об'єкта.

Розрахунок вартості нематеріальних активів за допомогою кореляційної моделі можливий у тому випадку, коли мається досить велика кількість аналогічних об'єктів і можна шляхом статистичної обробки інформації побудувати кореляційну модель, що описує залежність ймовірної ціни об'єкта від вартості його основних параметрів.

Витратний підхід. На основі витратного підходу визначають вартість відтворення. При витратному підході оцінена вартість може значно відрізнятися від ринкової вартості, тому що між витратами й корисністю немає прямого зв'язку, проте зустрічається чимало випадків, коли виправданий саме витратний підхід до:

• визначення податку на майно;

• цілей страхування окремих складових майна;

• судового розділу майна між власниками;

• розпродажу майна на відкритих торгах;

• бухгалтерського обліку основних фондів;

• переоцінки основних фондів.

В умовах України, де фондовий ринок тільки формується й ринкова інформація майже відсутня, витратний підхід часто виявляється єдино можливим.

Головна ознака витратного підходу – це поелементна оцінка, тобто оцінювані нематеріальні активи розчленовуються на складові частини, робиться оцінка кожної частини, а потім вартість усіх нематеріальних активів одержують підсумовуванням вартостей його частин. При цьому виходять з того, що в інвестора в принципі є можливість не тільки купити дані нематеріальні активи, але й створити їх з елементів, що окремо купуються.

У залежності від характеру оцінюваних нематеріальних активів застосовують різні методи витратного підходу. Тому мова йде про загальну послідовність розрахунків за даним підходом, що здійснюються у декілька етапів.

Етап 1. Аналіз структури нематеріальних активів і виділення їхніх складових частин (компонентів), оцінка вартості яких буде вироблятися диференційовано різними методами. Якщо потрібно оцінити підприємство в цілому, а не тільки його нематеріальні активи, то в ньому виділяють такі компоненти як: основні фонди (земля, будинки, спорудження, машини й устаткування), оборотні матеріальні засоби, кошти.

Етап 2. Вибір найбільш придатного методу оцінки вартості для кожного компонента нематеріальних активів і виконання розрахунків. Для визначення вартості земельної ділянки застосовують спеціальні методи, відомі з теорії оцінки нерухомості, чи розрахунки ведуть за цінами за 1кв.м, застосовуваним при визначенні земельного податку.

Етап 3. Оцінка реального ступеня зносу компонентів нематеріальних активів. Термін «знос» у теорії оцінки розуміється як втрата корисності об'єкта, а отже і його вартості з різних причин, тобто не тільки внаслідок фактору часу. Цей термін в іншому змісті вживається в бухгалтерському обліку, де під зносом чи амортизацією розуміється механізм перенесення витрат на собівартість продукції протягом нормативного терміну служби об'єкта.

У практиці оцінки нематеріальних активів розрізняють два види зносу: фізичний знос і моральний знос.

Фізичний знос означає втрату фізичних можливостей об'єкта в процесі його експлуатації. Реальний фізичний знос оцінюється наступними методами:

- за ефективним віком;

- за індексами зниження споживчих властивостей;

- за зниженням чистого доходу (прибутку) у процесі експлуатації.

Моральний знос характеризує втрату конкурентоздатності і відповідно вартості, з появою на ринку нових аналогів більш відповідних умовам ринку. Моральний знос прийнятий підрозділяти на:

технологічний;

функціональний;

зовнішній.

Технологічний знос є наслідком впливу на вартість досягнень науково-технічного прогресу в області конструювання, технології, матеріалів.

Функціональний знос є наслідком зменшення функціональних можливостей оцінюваного об'єкта в порівнянні з новим аналогом.

Зовнішній знос виявляється в тому, що об'єкт у якийсь момент перестає відповідати новим вимогам й обмеженням, наприклад, з екологічних причин, безпеки й т.д.

Основним методом визначення морального зносу є метод порівняння з новим об'єктом.

Етап 4. Розрахунок залишкової вартості компонентів нематеріальних активів і сумарна оцінка залишкової вартості всіх нематеріальних активів. Залишкова вартість на дату оцінки визначається вирахуванням з вартості розміру накопиченого зносу.